Сучасне мистецтво — поняття широке...

01.11.2008
Сучасне мистецтво — поняття широке...

Один із 12 квадратів Олега Пінчука, які скульптор присвятив 130–річчю з дня народження Казимира Малевича. Ольга Сумська зі старшою донькою Антоніною «зафіксувалися» біля шедевра.

На п’яти поверхах Українського дому з 31 жовтня по 8 листопада вже втретє поспіль проходить наймасштабніший ярмарок сучасного мистецтва «Арт–Київ 2008». Галеристи та художники представляють роботи як за останній рік, так і з запахом нафталіну. Керівник проекту «Арт–Київ», директор Українського дому Наталя Заболотна, каже, що наступного року проведе два ярмарки — на одному буде класика, на другому — найсвіжіше сучасне мистецтво, створене за останній рік. «Тільки побоююся, що тоді робіт назбирається на одну велику залу. Зважаючи, що цього року є твори навіть із 90–х років, маємо 5 поверхів. Наш відвідувач звик до розмаху», — зазначає Заболотна.

Журнал «Art–Ukraine» підготував Топ–50 найвпливовіших персон у сучасному мистецтві. На першому місці Віктор Пінчук, на останньому — директорка «Арт–Києва». «Сьогодні Наталя Заболотна не перша, але й не остання. Просто вони з Пінчуком на різних кінцях Хрещатика», — вдало пожартував Олексій Титаренко. Куратор PinchukArtCentre Олександр Соловйов теж відзначений серед найвпливовіших: «Арт–ринок — це одна з умов успішності мистецтва. І рівень тут щораз вищий. Колекціонери вкладатимуть гроші у мистецтво навіть за економічної кризи, бо це безпрограшно. На ярмарку — в основному живопис. І він буде завжди. Колекціонер хоче бути унікальним, тому навіть фотографії купує не часто».

 

А в нас усе дорожчає

На «Арт–Києві» виставляються 53 галереї з України, Чехії, Італії і Франції. Всього — понад 500 художників та 3 тисячі арт–об’єктів. Куратори скаржаться, що цього року оренда виставкових боксів подорожчала. Кажуть, майже вдвічі. Як зізнався один художник, за 14 метрів заплатив три з половиною тисячі доларів. Подорожчали і квитки за вхід — від п’яти до десяти гривень в залежності від пільг.

На першому поверсі місце віддали найшановнішим галереям Києва та італійцям — «Я Галерея» з роботами Павла Макова, Олега Тістола, Олени Бланк, Миколи Маценка, Андрія Сагайдачного, «Боттега» (інсталяція «Чоловік і жінка» Тамари Квесітадзе, яка була на Бієнале у Венеції 2007 року, а цього року вже виставлялася на «Гогольфесті», Олександр Животков, Анна Гідора, Ігор Ященко, Лев Маркосян, Тиберій Сільваші, Олег Животков, Марко Гейко, Андрій Блудов), Galerie Stanislas Bourgain з Парижа представила гламурну Ок­сану Мась, галерея «Італія Енердженезі Арт Геллері» привезла проект «Ауранія Ко» зі скульптурами Джанфранко Меджато, полотнами Джані Піва, «Мистецький арсенал» виставив Володимира Кожухаря, «Ательє Карась» презентував проект «Марки» Олександра Друганова.

«Ярмарок відображає те, що відбувається на ринку сучасного мистецтва. Є 5—7 галерей, які правильно працюють, а є величезна кількість арт–центрів, які дотримуються різних напрямів. На першому поверсі виставлене актуальне мистецтво, цікаве глядачу. На інших — до різного смаку. Ми маємо спецпроект Олександра Гнилицького, а також стенд, де виставляємо найцікавіших авторів, — каже директор галереї «Колекція» Дарина Жолдак. — Минулого року здобули чотирьох колекціонерів, які купували в нас роботи впродовж року. Один із них — представник посольства Швеції в Україні. Кожен проект обходиться нам у 20 тис. доларів. І «Арт–Київ» — не виняток. Це вкладання грошей на майбутнє — у нас ринок тільки зароджується».

У найбільшій залі на першому поверсі представлені роботи з приватних колекцій. Ігор Воронов виставив дві роботи Олега Голосія, Іллі Ісупова, дві роботи Влади Ралко, Арсена Савадова, Марини Скугаєвої, Олександра Сухоліта, Олега Тістола, Валерія Трубіна, Василя Цаголова, Іллі Чічкана. Андрій Супруненко — Костянтина Реунова, Олена Олійник — Дмитра Кавсана, Оксану Мась, Юрія Соломка. Сергій Вакуленко — чотири роботи Сергія Паніча, п’ять — Олега Тістола. Дмитро Андрієвський — Олександра Ройтбурда. Ще одну роботу цього художника запропонувала Наталя Заболотна.

Не місце для духовності

«Це — арт–базар і не більше. Враження будуть після закриття, коли я дізнаюся, скільки робіт було продано, скільки залишилось і хто збагатився. Тут усі роботи, які я вже бачив 20—30 разів. Прийшов не стільки подивитися, як зустрітися з кимось, — пояснює фотограф і мистецтвознавець Олександр Ляпін. — Арт–ярмарок корисний для України, бо в нас узагалі нічого не відбувається. Тут хоч якась тусовка. А мистецтво досить інтер’єрне. Про душу ми тут не говоримо. Ці всі художники продали її вже давно. Відзначити можна лише приватні колекції. Бракує Анатолія Степаненка. Недавно був у Львові. Пройшовся по базару. Тарілочки, кішечки... Це те саме, тільки рівнем вище, більше праці».

За прогнозами Ляпіна, продадуться не художники, а ті, які скачуть, як мавпи. «Якби Чічкан був іншою людиною, не скакав он так, то нічого б не продавав. Там мистецтва мало, але дуже багато такого, що хочеться купити. А є талановиті художники, яких у нас не видно. Наприклад, Маков. Його продають за кордоном. І йому не треба скакати. Там усі бачать мистецтво. У нас не вистачає освіти тим, хто купує», — додає Ляпін.

Москвич Олександр Жерноклюєв родом із Миколаєва. 80 відсотків робіт продає в Лондоні. У Києві вперше представляє свій проект «Червоні матроси». Каже, що галеристам не довіряє. «В арт–бізнесі дуже багато жуликів. Галерея не може красиво виставити, правильно продати. Я хочу, щоб мої роботи були цікаві людям. Ця б’є по обличчю.

Якщо на «Арт–Києві» всі роботи такі, як на першому поверсі, то виставка в цілому не бардзо. Мені не подобаються навіть мої роботи. Я схалтурив. Це наслідування китайців, китайський живопис. Свої справжні роботи не виставляю, бо над ними треба думати. А тут представлений живопис, щоб товаришу показати, а після цього сто грамів випити», — каже Жерноклюєв.

Народний художник Іван Марчук на ярмарку знайшов кілька справжніх художників. «Є файні. Обидва зі Львова, один з Ялти, мене трошки нагадують. Тут усе більш стандартне. Прочитав у газеті, що це сучасне мистецтво, якого не було минулого року. Яке воно сучасне? Для мене це мають бути новації, новий підхід до картини, не кітч, який сьогодні показав, а завтра забули. Такого багато робиться. Не знаю, чи то так хлопці бавляться, чи їм так треба. Зараз все можна, але не хочеться, щоб картини були як газетні статті: прочитав і викинув. Бачив у Нью–Йорку, як там у темній залі стоїть тазик і в нього капає вода. То мені треба йти в галерею, щоб це побачити? Я хочу бачити цінності. Із сучасних хотів би бачити славетного Любомира Медвідя зі Львова, українського Мікеланджело Бориса Плаксія. Це барви. Але в цій країні не цінуються славетні люди. Я не люблю базару, тому не виставлявся. Я — індивідуаліст. Маю бути окремо. Масло з водою не змішується», — ділиться з «УМ» Іван Марчук.