Закон бумеранга
Навчившись «бачити» невидиму складову грубої матерії, вчені всерйоз заговорили про її енергетично–інформаційну природу і не виключають, що на кермі вселенського комп’ютера таки Хтось тримає руку Лариса САЛІМОНОВИЧ   

Науковці не люблять слова «Бог». Не самого Творця, звичайно (Господи, прости), а його релігійне визначення як особистості. Тим–то цікаво було почути лекцію, яку прочитав у харківському Будинку вчених доктор технічних наук Дмитро Переверзєв. Він спробував пояснити природу людської душі як енерго–інформаційну сутність, що покликана еволюціонувати в межах «єдиної вселенської програми — матриці, плану, системи», аби «стати більш значною версією самої себе». Хто противиться цьому покликанню, вступаючи в резонанс з основними законами Космосу, стверджував лектор, неминуче йде в небуття. Тема була настільки цікавою, що змусила шукати аналогічні теорії у викладі інших науковців. Знайдене порадувало і здивувало одночасно. Виявляється, багато вчених не тільки не заперечують факт існування Бога, а й навіть довели цю істину шляхом власних досліджень. Але їхні відкриття і досі не визнані як аксіома. Чому?