«П’ята графа» п’ятої колони

25.09.2008
«П’ята графа» п’ятої колони

Моряки ЧФ охороняють спокій севастопольських русофілів. Своїх співгромадян? (Фото Рейтер.)

Загальновизнаний факт: кілька тисяч кримчан мають паспорти двох країн, України й Росії. Зрозуміло, на відміну від пролетарського поета, вони не козиряють однією з цих «паспортин». Навпаки — всіляко приховують своє подвійне підданство, розуміючи, що українське законодавство такий статус не вітає. Але не більше — дається взнаки прогалина вітчизняного законодавства. Хтозна, чим це може обернутися в майбутньому, особливо з урахуванням російського досвіду щодо захисту своїх громадян на теренах Грузії. Ясна річ, що в прямих аналогіях інколи більше емоційного надриву, аніж об’єктивного аналізу. Але ж і «умом Росію нє понять». Тим паче сьогоднішню, яка, за всіма ознаками, піймала кураж «билого вєлічія».

 

Відписка, ще раз відписка...

Скільки сьогодні кримчан реально мають легальне російське громадянство одночасно з українським, точно не відомо. Дехто називає цифри 5, 20 і навіть 180 тисяч. Хоч би як напружувалося керівництво компетентних органів, точної цифри все одно з ходу ніхто не дасть. Пояснюється це доволі просто: облік «нерезидентів» державними інституціями в автономії й Севастополі, по суті, не ведеться. Місцеві правоохоронці, можливо, могли б зануритись у цю марудну справу і порахувати всіх «двопаспортних», однак росіяни (у даному випадку — клерки генерального консульства РФ у Сімферополі та командири розквартированих в АРК військових частин Чорноморського флоту), наче партизани, своїх українцям не видають. Мовляв, таке «розсекречення» суперечить чинному російському законодавству.

Цілий стос копій подібних письмових «отвєтов» кореспондентові «УМ» передав заступник начальника відділу Державного департаменту громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (ДДГІРФО) міліцейського главку АР Крим Петро Ярош. Відділ Петра Григоровича і саме управління почали регулярно звертатися до російських установ із офіційними запитами задовго до п’ятиденної кавказької війни — ще три роки тому. Але щоразу відповідь приходила майже ідентична: «Запрашиваемые Вами данные о военнослужащих РФ и членах их семей, в соответствии с утвержденным «Перечнем сведений, подлежащих засекречениванию в ВС РФ 2002 года», носят закрытый характер, и представить их вам не представляется возможным»,— повідомив, наприклад, із Феодосії командир військової частини №09882.

А консул–радник Генкон­сульства РФ Т. Гукаєв ще у 2005 році розтлумачив кримським міліціонерам: «В соответствии со ст. 11 Федерального закона Российской Федерации «Об информации», персональные сведения о гражданах отнесены к конфиденциальным. Сообщить Вам эти сведения о себе и о своем гражданстве могут, при желании, только сами граждане. Вместе с тем ставлю Вас в известность, что при подаче документов в Генеральное консульство по вопросу изменения гражданства заявителю выдается справка о том, что его документы приняты к рассмотрению. Если же гражданин обращался по вопросу изменения гражданства на территории России, то, в соответствии с Минской конвенцией о правовой помощи, подобную информацию могут получить компетентные органы юстиции, сносясь друг с другом через свои центральные органы».

Прикметно, що не поспішають «зноситися» з ДДГІРФО і тутешні структурні підрозділи Державної прикордонної служби України. Точніше, міліцейські доручення стосовно інформації про осіб, котрі перетинають держкордон, вони справно переадресовують на ім’я свого київського керівництва, посилаючись при цьому на постанови КМУ №2244 від 22 січня 2001 р. та №378 від 29 березня 2006 р.

Хвилі «русифікації»

У кримському ДДГІРФО не спростували, але й не підтвердили інформацію про масову паспортизацію мешканців пів­острова російським генконсульством. Пан Ярош навів лише статистику, за яку несе повну відповідальність. Отож сьогодні в Криму офіційно зареєстровано 7907 росіян, котрі мають «вид на жительство». За словами посадовця, завдяки оперативним можливостям вдалося виявити 570 громадян із подвійним громадянством. Упродовж двох наступних років, як це, власне, передбачено чинним законодавством, вони повинні самі визначитися стосовно українського підданства. Інакше це за них зробить вже Комісія з питань громадянства при Президенті України. На її розгляд із Криму вже надійшло 35 справ про «подвійників». Хто ці хитруни? Здебільшого відставники ЧФ та члени їхніх родин.

У самому місті моряків таких перевірка виявила аж 1595 осіб, свідчить перший заступник прокурора Севастополя Віктор Галюк. Особливої крамоли в цьому немає. Хоча 27 севастопольців через міліцейське подання вже позбулися громадянства України, ще 20 осіб — на підході.

Зазвичай передісторія у них одна. До розвалу Союзу вони служили офіцерами й мічманами на флоті (а дехто й досі служить), мали місцеву прописку, відтак цілком законно могли отримати штамп «громадянина України» у старому радянському паспорті, а згодом, упродовж 1992—2007 років, разом з усіма спокійно обміняти його на повноцінний український. Водночас як військовослужбовці підрозділів і кораблів, які відійшли під юрисдикцію РФ, скористалися можливістю за спрощеною процедурою отримати ще й громадянство РФ. Суто житейська вигода очевидна: із «тризубом» після звільнення з військової служби можна працевлаштуватись на держслужбу не лише у Севастополі. А ще — пенсію отримувати, на комунальні пільги розраховувати. А з «паспортиною» РФ легше і зручніше перетинати російсько–український кордон, влаштовувати дітей на навчання тощо.

Інша частина прихованих «подвійників» на півострові може завдячувати буремному 1994 року. Тоді, на піку кримського сепаратизму, на запрошення першого і останнього президента АРК Юрія Мєшкова російське консульство розташувалося просто на першому поверсі «пентагону» — будівлі місцевого парламенту. Подейкують, саме тоді тисячі кримчан отримали так звані «вкладиші» до старих радянських паспортів, а далі, за бажанням, могли без проблем обміняти їх на нові, з двоголовим орлом.

Не секрет, що через добровільну «русифікацію» пройшов і значний загал депутатського корпусу автономії. Дехто з народних обранців нині входить до керівництва ВР Криму, паралельно очолює різні, звісно ж, орієнтовані на Москву «блоки» й «общини», котрі щедро фінансуються Росією по лінії різних фондів. Самі ж тутешні «москвофіли» про своє приховане друге громадянство воліють не розводитися. Ще б пак. Адже на кону високий ранг українського держслужбовця, пристойна платня, пенсія та інші «вольності», про що рядові кримчани можуть тільки мріяти.

Припущення, перестороги й пропозиції

Однак навіть добре обізнані з кримськими реаліями і тенденціями експерти не схильні вважати, що російська паспортизація суттєво загрожує державному суверенітету України. Радше, це зайвий головний біль, привід для політичних спекуляцій, причому з усіх боків. Мовляв, за «мєшковщини» і розподілу ЧФ у середині 90–х у Криму «штормило» значно сильніше. І нічого, минулось. Бо ж ані перший Президент Леонід Кравчук, ані його наступник Леонід Кучма за всіх сепаратистських розкладів у бунтівній автономії не додумалися до реалізації силових варіантів на кшталт грузинського «Чистого поля» чи «Примушення до миру» по–російськи.

Утім, кажуть інші, зараз інша геополітична «погода». І ніхто не може однозначно спрогнозувати, як поводитиметься наш північний сусіда по мірі наближення 2017 року, коли Чорноморський флот має піти з Криму й стане можливою дестабілізація політичної ситуації.

Однак не будемо фантазувати на задану тему. Ліпше повернімось до наших баранів, себто «двопаспортних». Голова «Української громади Севастополя», капітан першого рангу запасу Мирослав Мамчак у розмові з автором цих рядків виклав своє бачення розв’язку цієї проблеми. За словами пана Мирослава, центральна влада повинна зробити все, щоб людям, які перебувать у двох громадянствах, було економічно невигідно отримувати вищу освіту, вести бізнес тощо. Себто стосовно таких порушників варто запровадити, наприклад, штрафні чи податкові санкції.

Ще далі пішли деякі народні депутати від БЮТ у Верховній Раді України, зареєструвавши 11 вересня проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо відповідальності за добровільне набуття громадянства іншої держави)». Законопроектом пропонується закріпити в галузевому законодавстві про громадянство положення щодо юридичної відповідальності будь–яких осіб за його порушення, а не тільки посадових і службових, як це передбачено сьогодні. У законопроекті також пропонується додати до Кримінального кодексу України нову статтю — «Добровільне набуття громадянства іншої держави». У ній, зокрема, має бути передбачено, що добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, або штрафом у розмірі 10 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів».

Однак хтозна, чи дійдуть руки у наших заклопотаних слуг народу до розгляду й ухвалення вищезгаданого документа.

А тим часом черга перед російським генконсульством у Сімферополі не скорочується. За простими підрахунками, тричі на тиждень поріг установи щодня переступають у середньому 25—50 відвідувачів. Переважній більшості з них дають «добро» на оформлення документів щодо отримання громадянства. Хоча консульські працівники всіляко це й заперечують.

  • Загинув за Батьківщину? Доведи

    60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>

  • На чужині — не ті люди...

    Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>

  • «Русскій мір» у нашій церкві служити не буде»

    Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>

  • Батько солдата

    Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>

  • «Нашим хлопцямна війні Бог дає інші очі»

    Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>

  • Зона як заповідник

    Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>