Поміж храмів і... крокодилів

19.09.2008
Поміж храмів і... крокодилів

Пейзажі на Нілі — незабутні.

Круїз — це завжди свято. А якщо ваш корабель, відшвартувавшись від пристані Луксора, розсікає води легендарного Нілу, то навіть піни шампанського не потрібно, аби сп’яніти. Ось що означає — плисти в історію. Від захвату думки переганяють одна одну. Це той самий Ніл, — думаєш, — про який ще в підручнику для п’ятого класу читав: живильна артерія стародавнього Єгипту, «мати всього сущого». Найдовша річка у світі, до речі. Яка, крім того, тече «знизу вгору», і вздовж якої тільки й можливе життя в цій африканській країні, котру «підпирає» пустеля. Що вже казати про інші асоціативні картинки: персонажі Агати Крісті, які подорожували Нілом, накручуючи спіраль детективного сюжету; зубаті крокодили, що чатують на довірливого туриста... Усе це якось відразу вривається у твою реальність, і ти розумієш, що відступати нікуди. З усіх боків — вода...

 

Під покровом єгипетських богів

Капітану найкраще вдалося отямити розслаблених мандрівників. Нічого особливого: він просто вийшов до сніданку, побажав щасливої подорожі, але сам «антураж» господаря корабля подіяв як антигіпноз. У сірій туніці (галабеї) до п’ят, на голові — такого ж кольору феска–тарбуш, або просто — гігантський тюрбан...

До речі, так колоритно вдягаються всі капітани нільських теплоходів. І саме таке вбрання вони носили ще за англійців, які, власне, і започаткували ці круїзи. Перше плавання, організоване Томасом Куком — засновником туристичного бізнесу — відбулося 1860 року. Кук поцілив «у десятку» — інтерес до Єгипту у світі в ті часи був фантастичним, і охочих почитати тексти на папірусах і стінах єгипетських храмів з’являлося щоразу більше. Пізнавальна тенденція збереглася і до сьогодні.

... На березі смагляві дітлахи привітно махають нам руками, їхні мами перуть одяг, а батьки набирають воду у відра. Під пальмами пасуться кози, у затінку екзотичних кущів розманіжено спочивають вівці. Палуба немов пательня, до поручнів неможливо доторкнутися. «Бідолашні, — каже колега–єгиптянин про туристів, які відчайдушно засмагають у шезлонгах. — Перепечена хлібна скоринка і та виглядатиме оптимістичніше». Ми заховалися під тентом від безжального африканського сонця і смакуємо прохолодним коктейлем. Наш новий знайомий Алі розповідає, як важливо народитися в потрібному місці у слушний час та як важливо знати власну історію. І зізнається, що... вперше їде в Асуан. «Щоб зрозуміти Єгипет, недостатньо тільки постояти під пірамідами», — посміхається молодий єгипетський журналіст.

Першу зупинку теплохід зробив у Есні. У давнину тут вирувало велике торгове місто. Туристів продовжувало за інерцією гойдати, як «на хвилях Нілу», а екскурсовод показував храм бога Хнума, зведений у греко–римський період. Древні єгиптяни вважали, що цей бог створив людину і все живе зі...шматка глини. Римські імператори шанували єгипетських богів, тому на стінах храму малювали їх у вбранні фараонів. Таким чином на симпатію єгиптян ці чужоземці могли чесно розраховувати.

Наступного разу ми зійшли на причалі в Едфу, де майже казкові фаетони з вітерцем довезли до храму бога Хора — сина Осіріса й Ісіди. Він такий велетенський, цей бог — на вході до храму, в оточенні колон. Сокіл із чорного граніту. Богові–птахові поклонялися, приносили жертви — нині на стінах храму можна побачити «життєпис» цих сцен.

У той же греко–римський період збудували й величний храм у Ком–Омбо, де ми швартуємось наступного разу. Дізнаємося, що це диво архітектури — данина шани двом богам: сокологоловому Хору й Себеку, у якого голова... крокодила. В ореолі останнього сонячного проміння розглядаємо розписи на стінах, пересвідчуючись, як добре древні єгиптяни володіли таємницями лікування. Медичні інструменти, зображені тут, на диво точно відтворюють ті, якими користуються сучасні лікарі.

Себек несподівано підбадьорив нашу групу: ми дружно згадали про крокодилів. Може, вночі не варто відчиняти вікна в каюті? Та гід заспокоїв: «Крокодилів у річці немає. Принаймні в цій частині, де курсують круїзні лайнери. Після того, як збудували Асуанську греблю, хижаки чомусь мігрували по той бік новобудови».

Як 17 пірамід Хеопса

Асуан — останній форпост родючих єгипетських долин, далі починається пустельна Нубія. «На приколі» стоять десятки фелюг — дуже зручних колоритних човників з похилим вітрилом, завдяки яким тут тільки й можна дістатися з одного берега на інший, оскільки мостів в Асуані не передбачено. Потрапити на інший бік Нілу ще можна завдяки знаменитій греблі.

Сучасне диво архітектури вражає: споруда заввишки 111 метрів має довжину 3,5 кілометра і ширину один кілометр. Її будували 11 років, розпочавши роботи ще за президентства Абделя Насера, а відкривав зведену з допомогою Радянського Союзу греблю президент країни Анвар Садат у січні 1971 року. На жаль, її будівництво коштувало життя 451 людині, було зруйновано 60 тисяч осель, а прекрасний острів Філе назавжди пішов під воду. Щоправда, його храми по частинах вдалося перенести на інший острів, розташований вище. На будівництво Асуанської греблі використали стільки піску, каміння, глини й бетону, що з цього матеріалу можна було б спорудити 17 пірамід Хеопса! Гребля створила гігантський водний резервуар: нині це озеро, що носить ім’я Насера, — одна з найбільших штучних водойм світу. Завдяки цій греблі єгиптяни отримали змогу контролювати щорічні паводки Нілу, обробляти більше землі і збирати по кілька урожаїв на рік. Поруч зведено монумент на честь будівельників грандіозної споруди — п’ять гранітних пелюсток лотоса тягнуться до сонця аж на 75 метрів.

Єгипет, як відомо, — арабська країна. Однак тут, на півдні, живуть, в основному, нубійці. Вони мають неповторний відтінок напрочуд смаглявої шкіри, носять переважно довгі бавовняні сорочки сірого кольору і вирізняються особливим менталітетом та вдачею. «Я — нубієць», — сказав таксист на асуанській набережній, і цей вербальний месидж слід розшифровувати однозначно: я чесний, ніколи не підведу, мені можна вірити. І це справді так. Нубійці пишаються власною чесністю і ревно оберігають свій благородний імідж. «Наш» таксист на ім’я Омар під час прогулянки показав більшість місць, якими славиться Асуан. Ми побували на єгипетському і нубійському ринках, відвідали знаменитий готель «Олд Катаракт», в якому відпочивала королева детективного жанру Агата Крісті, зайшли до коптської (християнської) церкви, накупили різних ароматів на місцевій парфумерній фабриці. «Скільки ми вам винні?» — закономірно запитуємо наприкінці прогулянки. «О, мої повелителі, — чинно відповів нубієць, — ми домовлялися про 20 фунтів. Та Омару здається, що це багато. Насправді, вистачить 15. Тільки для того, щоб погодувати коня. Чи вам сподобалося місто?» Шикарна відповідь! Ми вручили асуанцю його чесно зароблені 20 фунтів і аж до самого трапа корабля нас супроводжував відданий погляд темноокого чоловіка в сірому.

Чому ми не купили віслюка

А наступного дня почалося знамените мусульманське свято Курбан–Байрам. Крамниці й базари не працювали. Набережна пахла пилом. Уздовж неї в маленьких кав’ярнях сиділи люди, пили чай і курили кальяни. Подекуди миготіли екрани телевізорів. Від запахів паморочилася голова: пахло якось по–східному, по–південному — річкою, вихлюпнутою на тротуар водою, екзотичною рослиною з м’ясистим листям біля дороги, кавою і спеціями. Особливо вражало «амбре» від щойно зідраних шкур вбитих заради свята баранів — вони стосами лежали вдовж дороги, і, здавалося, немає від цього порятунку.

А потім нас привабив затишний ресторанчик на набережній. Спокійна нубійська музика і колоритний інтер’єр полонили відразу, а в усміхненого офіціанта середнього віку ми закохалися всією компанією. Такий у нубійців стиль — нікуди не поспішати. Доки офіціант ставив на стіл солянку, минула вічність. Поки, посміхаючись, записував до свого блокнота наше замовлення, ми встигли подрімати. Майже як у анекдоті про черепаху: «Будете обурюватися — взагалі нікуди не піду». Тільки в порівнянні з нашим офіціантом та черепаха відпочивала...

Надвечір ми вийшли на вулиці Асуану ловити перші сутінки. І випадково угледіли двох хлопчаків, які їхали верхи на віслюку і весело вітали нашу появу. «Давайте зробимо фото на згадку», — запропонував приятель Володя. Хлопці зраділи ролі фотомоделі й можливості отримати бакшиш. Але у Володі були серйозні наміри. Він миттю зняв із віслюка переляканих «вершників» і спробував сам умоститися на тварині. Словом, дбав про оригінальний кадр. Треба було бачити обличчя юних єгиптян! Бідолахи вирішили, що за чотири фунти (трохи більше ніж один долар) у них... купили віслюка. Як відмовити «цим дивним туристам», малюки не знали, і така халепа здавалася їм катастрофою. І тільки коли, зрозумівши комічність ситуації, ми почали падати від сміху, маленьких власників віслюка попустило. Настільки, що вони ще довго прямували за нами разом зі своїм довговухим «другом», щасливо повторюючи: «Друг! Україна! Дякую!»

Юлія КОСИНСЬКА,
Олег КРУК

  • Дорогами Маямі

    Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>

  • Острів скарбів

    ...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>

  • У надрах Оптимістичної

    На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>

  • Мандри без візи

    Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>

  • Для кого співають цикади

    Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>

  • Шляхом апостола Якова

    Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>