Гроші не пахнуть.. Але щоб настільки?!.

12.09.2008
Гроші не пахнуть.. Але щоб настільки?!.

Російський «Газпром» тримає курс на український морський шельф. Уряд не проти? (Фото Укрінформ.)

Керівники рекламних агенцій, звичайно, не особливо називаючи прізвищ та інші власні назви, повідомили цікаву новину: деякі політичні партії нині активно викуповують площу на бігбордах. До того ж в особливо великих розмірах і на кілька місяців уперед. Не треба бути аналітиком, аби зрозуміти — політикум усе–таки готується до виборів.

Досвідчені люди, які хоча б раз у житті «нюхали» повітря штабів і виборчих дільниць, знають: головне у цій справі — не хвилююча мить, коли відкривають урни, а фінансування кампанії. Гроші, вважають політтехнологи, це альфа й омега складної й виснажливої підготовки до народного волевиявлення. А найголовніша особливість грошей полягає в тому, що їх постійно не вистачає. Пошук спонсорів, висловлюючись будівельною фразеологією, — це закладення фундаменту будівлі.

Але найцікавіше, що охочих фінансувати політичні перегони все частіше шукають за межами України — у рідних олігархів уже не вистачає ні засобів, ні наснаги платити своїм політикам. Найближче фінансово спроможне закордоння — це, звичайно, Росія. Днями у ЗМІ з’явилася інформація — БЮТ домовився з Кремлем про 1 мільярд доларів на вибори. Раніше називали інші цифри — дещо більші.

 

Нафтогін у позі лотоса

Загальну суму — скільки отримають різні політичні сили від своїх спонсорів, у тому числі політичних опонентів — різні експерти рахують по–різному. Але головне тут не сам факт фінансування всупереч чинному законодавству — набагато важливіший факт політичної корупції. Простіше кажучи, що захочуть взамін спонсори, які погодилися вилучити зі свого обігу круглу суму? Адже політична сила, яка прийде до влади, матиме доступ до ресурсів України, які впливають на її національні інтереси.

Утім грошові мішки нині самими обіцянками вже не купиш. Вони хочуть не просто гарантії, а перший шматок від обіцяного пирога вже зараз. І якщо ти маєш реальну владу і можеш ухвалювати конкретні рішення, то кредитну лінію тобі відкриють набагато охочіше. Ми, звичайно, не віримо, що український Кабмін під керівництвом харизматичної Юлії Тимошенко може хоч якимось чином діяти всупереч державним інтересам, але аналіз його діяльності породжує чимало запитань.

Скажімо, нафтопровід «Одеса–Броди» вже котрий рік працює «задом наперед». Висловлюючись науковою термінологією, в реверсному режимі. Лобістом такого стану справ був уряд Віктора Януковича, який не приховував, що російські інтереси — перекачувати нафту в реверсному режимі вигідно передусім для Москви — для нього вкрай важливі. Із приходом коаліційного уряду експерти очікували, що з дня на день він почне працювати у нормальному режимі. Своє радісне очікування підтвердили наші західні сусіди поляки, які обома руками за те, аби сировина цим нафтогоном надходила до їхньої держави. Поляки так, між іншим, найактивніше відстоюють інтереси України в Європі. Уряд Юлії Тимошенко проти аверсного використання нафтогону не висловив жодного аргументу. Але водночас... продовжив угоду про реверс на невигідних для України умовах. Натомість дехто з російських олігархів заробить на цьому мільйони.

Звільніть місце для «Газпрому»!

Уся країна в гарячі літні місяці стежила за перипетіями навколо компанії «Венко». Юлія Володимирівна була чарівна у своєму праведному гніві, розповідаючи про зловживання та корупцію в цій компанії. Скептики не вірили, що уряд відважиться розірвати контракт, який можна легко опротестувати в судовому порядку. Кабмін наважився на цей крок, «Венко» подалася до міжнародного арбітражу. Прогноз юристів — справу ми програємо, а Україна буде змушена заплатити багатомільярдну «неустойку».

Мало хто знає, що із морських надр, за компанію з «Венко», усунули таких грандів, як британська «CBM Oil», канадська «Шелтон» і американською «Марафон». Про економічну доцільність такого кроку Юлія Володимирівна мовчала, натомість багато говорила з пафосом на тему — чужих нам не треба, впораємося самі! Для фахівців це звучало дивно, оскільки національна компанія «Нафтогаз» та її дочірні структури не мають необхідних коштів, аби освоювати шельф. Усі розуміли, що Леді Ю не може цього не знати, але чомусь робить вигляд ніби не знає. Невдовзі, щоправда, з’ясувалося, що Прем’єр знала, що робить: впливові дер­жавні чиновники оголосили, що замість західних компаній шельф розроблятиме... російський «Газпром». Монополіст, від впливу якої Європа так старанно захищає свої національні інтереси, компанія, яка періодично здійснює політичний тиск на Україну.

Але і ще не весь подарунок для російських газових оліграхів. Вони вже давно придивляються до мережі збуту блакитного палива. Скандали, коли росіян не допускають до національного роздрібного ринку, періодично виникають у Європі. Тамтешні уряди розуміють: отримавши сьогодні тимчасовий економічний виграш, завтра ти «підсядеш» на російську газову «голку» і тоді платитимеш за пальне стільки, скільки тобі скажуть. До втрати суверенітету включно. І тому вони, західні уряди, намагаються не допустити монопольної змови іноземців на своїй території. В українських чиновників, на жаль, інша ментальність. Так, наш Прем’єр домовилася зі своїм російським колегою про схеми реструктуризації боргів «Нафтогазу», яка включає у себе... передачу українських облгазів російській компанії.

Кілька місяців тому ледь не пішов з молотка Одеський припортовий завод, стратегічне підприємство України. Про деякі нюанси приватизаційного конкурсу, які чітко віддавали його в руки росіян на кабальних для нашої держави умовах, можна розповідати багато. Але досить буде сказати, що на особисті перемовини з Юлією Тимошенко приїжджав Сергій Лукаш, колишній заступник голови правління «Газпрому», керівник охорони тодішнього президента Росії Володимира Путіна.

За компанією з припортовим заводом у руки російських та китайських інвесторів мала би відійти корпорація «Авіація України». Знаючи, яка конкуренція є на цьому ринку, можна стверджувати: цей крок означав би пишний похорон вітчизняної авіаційної промисловості, яка нині намагається піднятися з колін.

Для російського бізнесмена Костянтина Григоришина (традиційно фінансує Кому­ніс­тич­ну партію України, віднедавна — соратник та партнер Блоку Юлії Тимошенко. — Авт.) приготували два підприємства «Зоря–Машпроект» та «Укренергомаш».

Троянський кінь Конституції

Нинішнє керівництво Кабміну активно бере участь у міжнародних перемовинах. Скажімо, в консультаціях щодо створення газотранспортно­го консорціуму за участю «Газпрому» та німецької компанії «Рургаз». Створення такої структури вкрай невигідне іншим країнам–транзитерам, а особливо Польщі та... Україні, оскільки ускладнить контроль нашої держави за газотранспортною системою.

Мабуть, із вдячності за таку жертовну позицію сам перший заступник глави адміністрації президента Російської Федерації Владислав Сурков, попри власну зайнятість, погодився координувати розробку... нового проекту української Конституції. З українського боку відповідальним за написання нового Основного Закону є така одіозна постать, як колишній шеф адміністрації Кучми Віктор Медведчук. Саме він забезпечує координацію, узгодження позицій між БЮТ, Партією регіонів та Кремлем. Зміна основ правління в нашій державі, за цією версією Конституції, передбачає більшу вагу парламентаризму. Це звучить повним дисонансом до ситуації в цій же Росії, де навпаки, проводиться лінія на сильну президентську вертикаль. Проте зрозуміти логіку в цій ситуації неважко: парламентська модель при не надто розвинених демократичних інституціях робить державу надто вразливою до зовнішніх впливів. «Купити» кілька десятків «принципових» нардепів у наших умовах буде зовсім недорого.

Російські неофіційні особи нещодавно заявляли: вони сподіваються, що Чорномор­ський флот не покине гостинні севастопольські береги навіть після 2017 року. Підстави — певні домовленості й «розуміння української сторони». Юлія Володимирівна такі месиджи, звичайно, заперечує, але дуже ймовірно, що якісь домовленості таки існують. Адже саме Прем’єр–міністр довго відмовлялася підписати та оприлюднити ухвалені урядом постанови щодо правил перетину Чорноморським флотом Російської Федерації державного кордону України. Всупереч рішенню РНБО. До того ж пані Тимошенко публічно критикує рішення Ради національної безпеки та оборони. Як наслідок, Чорноморський флот одразу ж вирішив порушувати указ, хоча тиждень перед цим де–факто почав виконувати його. Мовляв, РНБО вимагає одне, але ми з Прем’єром домовилися.

Мабуть, неабияк утішить російських військових й ініціатива Прем’єра всяко перешко­джати вступу України до Плану дій щодо набуття членства в НАТО: не фінансується цільовий план «Україна—НАТО», програма інформування громадян. Водночас Кабмін чомусь не вжив заходів щодо рішення РНБО про підвищення рівня інформаційної безпеки України. Через це наша держава залишається відкритою до інформаційних впливів, які вже давно переросли в інформаційні війни. І наші громадяни вимушені «ковтати» ідеологічну закордонну пропаганду, дивуючи потім світ дивними соціологічними показниками майже шістдесятивідсоткової довіри до Прем’єр–міністра... Росії. А ви про кого подумали?