В 11–й клас не піде ніхто

05.09.2008
В 11–й клас не піде ніхто

Випускники–2012 будуть дефіцитом. (Фото Укрінформ.)

В українській освіті назріває ера карколомних змін: одним ввижається принципово нова якість знань, іншим — тотальне скорочення вищих навчальних закладів. Одні фахівці переймаються тим, що незабаром не буде кому вчитися у школах (демографічна ж криза!), а відтак почнеться справжнє «полювання» на абітурієнтів — їх просто не вистачатиме на величезну кількість ВНЗ. Інші пророкують: ще трохи — і достойних викладачів уже не знайдеш. Так чи інакше, але невідворотні зміни вже почалися. І поки українці звикають до таких нововведень, як незалежне тестування, на обрії бовваніє випускний рік — 2011—2012–й, коли у школах через реформу освіти випускників… не буде взагалі.

 

Випускники, побудьте в школі!

Пояснюється така ситуація наслідками освітньої реформи і переходом на 12–річний термін навчання. Пам’ятаєте, як одного року діти з третього перестрибнули в п’ятий клас — от вам і «випускний» провал. Більше того, звичної кількості абітурієнтів не буде два роки поспіль — у 2010—2011–му очікується рекордне зменшення абітурієнтів через демографічні чинники. «Перехід на новий зміст та 12–річний термін навчання загальноосвітні навчальні заклади країни розпочали з першого вересня 2001 року, — пояснює «УМ» заступник міністра освіти і науки України Павло Полянський. — Ще на стадії розроблення цього проекту було очевидним, що в 2011–2012 навчальному році загальноосвітні школи не матимуть випуску». Щоправда, спочатку планувалося зробити все інакше: передбачалося запровадити «12–річку» з 2007 року — у гімназіях, ліцеях, колегіумах та спеціалізованих школах. «Тобто мало б бути продовжено на один рік термін навчання учнів гімназій, ліцеїв, колегіумів та спеціалізованих шкіл, які вступали до 11–річної школи і мали закінчити навчання у 2011 році. Таких дітей нараховувалося б щонайбільше 60 тисяч, що не робило погоди щодо виконання прийому до вищих навчальних закладів у повному обсязі, адже щороку кількість претендентів на навчання за освітньо–професійною програмою бакалавра становить від 316 до 367 тисяч осіб. Тобто виграш був би мінімальний, а натомість це призводило до продовження на один рік навчання для частини учнів, які вступали до 11–річної школи, а мали б закінчувати 12–річну. Нескладно змоделювати реакцію на це учнів та їхніх батьків». Тому обрали інший варіант: усі, хто пішов до першого класу з першого вересня 2001 року, одночасно почали вчитися у школі 12 років. Щоправда, і цей варіант не викликає особливого захвату в дітей, яким доведеться вчитися на рік більше звичайного, та їхніх батьків. Однак діватися нікуди — звикнуть.

Адже, за відповідною постановою Кабінету Міністрів України, всі загальноосвітні навчальні заклади ІІІ ступеня переходять на трирічну структуру старшої школи з 1 вересня 2010 року. Щоправда, про переваги такої ідеї в Міносвіти говорять досить загально. «Реалізація цієї постанови дає можливість впорядкувати терміни переходу учнів загальноосвітніх навчальних закладів ІІІ ступеня на новий зміст, структуру і 12–річний термін навчання; забезпечити науково–методичний супровід для розвитку ефективних систем навчання і професійної орієнтації учнівської молоді; розробити та видати навчально–методичну літературу для запровадження профільного навчання у старшій школі, сприятиме розвитку мережі навчальних закладів, що забезпечують профільне навчання», — запевняє Павло Полянський.

Шанс вступити без конкурсу

Незважаючи на відсутність випускників–2012, вступна кам­панія в університетах буде. Не­важко здогадатися, що вестиметься вона в умовах посиленої конкуренції — тільки вже не серед випускників, а серед інститутів. «Відсутність випускників старшої школи у 2012 році, звісно, вплине на конкурси до вищих навчальних закладів, — зазначає пан Павло, — але (ми в Міносвіти попередньо обговорили це питання з ректорами ВНЗ) цей вплив буде не настільки серйозним, щоб говорити про глобальну проблему. Враховуючи випускників попередніх років, випускників професійно–технічних навчальних закладів та випускників вищих навчальних закладів І—ІІ рівнів акредитації, кількість абітурієнтів може становити понад 200 тисяч осіб на 145 тисяч місць державного замовлення за освітньо–професійною програмою бакалавра (для порівняння, цього року було 430 тисяч випускників. — Авт.). Тобто конкурсний відбір зберігається, до того ж це дасть можливість стати студентами тим молодим людям, котрі в силу різних життєвих обставин не спромоглися досягти цього в попередні роки».

Очевидно, що чимало університетів гостро відчують у ці роки брак студентів — особливо з контрактною формою навчання, і охоче братимуть іноземних спудеїв — вони ж принесуть гроші в навчальний заклад. Взагалі необхідною кількістю студентів можуть не перейматися хіба що престижні ВНЗ та популярні спеціальності. «У нас завжди був і буде конкурс — ми знаємо наше місце на ринку, а воно дуже міцне і розвивається, — каже президент Національного університету «Києво–Могилянська Академія» Сергій Квіт. — Люди розуміють силу нашого університету і його інтегрованість у західну освіту й науку. Тому я напевно не переживаю за наш університет».

А ось приватним університетам доведеться ще «повоювати» за студентів — експерти вважають, що чимало з них може навіть припинити своє існування: їхня кількість студентів просто не відповідатиме вимогам Закону «Про вищу освіту».

Існують й інші побоювання. Зокрема, переймаються викладачі логічною проблемою: через брак студентів зменшиться їхнє навантаження, а відповідно, і зарплата. Директор Департаменту вищої освіти Міністерства освіти та науки України Ярослав Болюбаш певен, що уряд у цей період створить якісь «запобіжні заходи» — він має подумати про матеріальне забезпечення вищих навчальних закладів і гарантувати фінансування на тому ж рівні. «Необхідно буде подбати і про викладачів — можливо, частину з них відправити на курси підвищення кваліфікації, давши на це відповідні кошти», — зазначає Ярослав Якович.

Володимир Головенкін, начальник навчально–методичного відділу Національного технічного університету України «КПІ», каже, що його заклад буде готовий до подібних змін. «Це об’єктивна реальність, яку неможливо змінити. А значить, ми повинні так організувати свою роботу, щоб проскочити цю «яму», зберігши при цьому штатний склад викладачів і фонд заробітної плати», — зазначає кандидат технічних наук. Володимир Павлович уже зараз пропонує вихід зі складної ситуації: «Міністерству освіти слід зменшити коефіцієнт викладацького навантаження — тобто співвідношення кількості студентів на одного викладача, але при цьому зберегти незмінним фонд заробітної плати. Наприклад, у КПІ зараз на одного викладача припадає 13 студентів — це дуже багато. А необхідно десь 8 студентів. Так ми зменшимо навчальне наванта­ження викладачів і зможемо створити умови для того, щоб 25 від­сотків річного робочого часу викладач присвячував науковій роботі — зараз вона в нас страждає, бо в університеті існує перевантаження навчальною роботою. Ми цей час використаємо для посилення методичної та науково–дослідницької роботи. Перш за все, йдеться про інформаційно–методичне забезпечення з урахуванням нових досягнень науки, перепідготовку викладачів і освоєння нових педагогічних технологій. Цей час ми використовуємо для розробки дистанційних мультимедійних курсів, опанування яких вимагає колосальної кількості часу. Водночас ми збільшимо вимоги до наукової роботи викладачів. У КПІ вже створено рейтинг викладачів — у залежності від нього буде система заохочень і морального «впливу» для тих, хто не допрацьовує. Але в цілому ми будемо підготовлені до змін».

Щоправда, відкритих питань залишається ще чимало: з яким рівнем знань прийдуть «старі» випускники до університетів? Чи зможуть молоді люди, які вже, можливо, встигли забути шкільну програму, в умовах незалежного тестування набрати бодай прохідну кількість балів?

Володимира Головенкіна, щоправда, проблема «кількості–якості» хвилює по–іншому. «Може вийти так, що конкурсу взагалі не буде. Тоді ми візьмемо всіх охочих, але планку вимог до студентів знижувати в жодному разі не будемо, — каже Володимир Павлович. — Уже після першої сесії студенти, які не змогли засвоїти програму, будуть відраховані. І навіть якщо від загальної кількості першокурсників випуститься відсотків 20, нехай буде так — нічого страшного в цьому не буде».

Якість підготовлених спеціалістів через відсутність випуску у 2012 році не лякає фахівців із Міносвіти. «Це зовсім не той випадок, до якого може бути застосований «закон переходу кількісних змін у якісні», — запевняє Павло Полянський. — По–перше, якість підготовки фахівців у вищих навчальних закладах залежить зовсім не від того, умовно кажучи, 100 чи 110 студентів будуть в навчальній аудиторії, а від рівня технічного, кадрового, науково–методичного потенціалу вищого навчального закладу, впровадження в навчально–виховний процес інформаційних технологій тощо». До того ж, за словами Ярослава Болюбаша, «своєрідна гонка за кількістю уже має зупинитися — слід подумати про якість освітніх послуг».

Школярів стає менше щороку

Не турбує така ситуація в галузі й соціологів. «Те, що через реформу середньої загальної освіти в українських школах у якомусь одному році не буде випускників, — це суто організаційне питання», — запевняє старший науковий співробітник Інституту демографії й соціальних досліджень НАН України, кандидат економічних наук Світлана Аксьонова. За її словами, якогось відчутного впливу на якість підготовки фахівців це не матиме. Інше питання — проблема щорічного зменшення кількості випускників через демографічну кризу. «Хоча на початку ХХІ століт­тя народжуваність підвищується, чисельність народжених у 2007 році все одно є меншою, ніж у 1995 році», — зауважує Світлана Ак­сьонова. Загалом же, за даними Державного комітету статистики України, упродовж 1991—2007 років кількість народжених українців зменшилася на 25 відсотків — уже цього навчального року зі школою попрощається на 30 тисяч випускників менше, ніж попереднього. І тенденція до зменшення учнів поки що зберігається. Найбільш гостро ця ситуація позначилася, за даними Міносвіти, на сільських школах. На кінець 2007–2008 навчального року 1054 загальноосвітні сільські школи І–ІІ ступенів мали наповнюваність менше 40 учнів (практично кожна п’ята), кожна восьма школа — до 100 учнів. Окрім іншого, це призводить до значного здорожчання утримання шкіл з розрахунку на одного учня. І тут необхідні кардинальні зміни. «У результаті ускладнення демографічної ситуації в країні кількісь учнів 11–х класів почала зменшуватися з 2003–2004 навчального року. Свого мінімуму ця тенденція досягне у 2010–2011 навчальному році, коли випуск складе 235 тисяч учнів. У 2012–2013 навчальному році він становитиме понад 420 тисяч учнів і надалі стабілізується на рівні 310–330 тисяч, що дасть можливість забезпечити конкурсний відбір до вищих навчальних закладів та подальшу підготовку кваліфікованих фахівців».

Щоправда, є і втішні новини: за словами Павла Полянського, темпи скорочення учнівського контингенту у школах починають все ж уповільнюватися. «До того ж, обсяги щорічної підготовки спеціалістів у вищих та професійно–технічних навчальних закладах країни є достатніми (а за певними спеціальностями й надлишковими) для задоволення потреб національної економіки, — каже заступник міністра. — Знову ж таки ключове питання — якість цих кадрів».

  • За що воюємо на Донбасі?

    У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>

  • «Ми розробили тести, здатні розпізнати справжнього вчителя»

    Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>

  • Майбутнє пам’яті

    Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>

  • «ХНУРЕреволюція»

    Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>

  • Луцький уже йде на посадку?

    Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>

  • Усе почалося з Брейгеля...

    Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>