«Тебе згадаю в застінку перед кінцем»...

«Не плач, кохана,

Вже сурми грають.

Тебе згадаю в застінку перед кінцем,

Бо хто воює — той не вмирає,

Повік залишиться бійцем»...

Костя Єрофєєв і не був бійцем. Бійцем був його голос. Голосище. У чоловічій вбиральні університетського гуртожитку фізиків, що на Ломоносова, вони разом з Толіком Сухим випробовували резонанс звуку — співали а капелла, та так, щоб потріскалися шибки. Пардон, але саме так проходив один з етапів народження потім легендарного андеграундного гурту «Рутенія», лауреата першої «Червоної рути». Стояли передреволюційні часи — 1988—1990 роки, коли політичні дискусії для студентства були цікавішими за дискотеки. Сухий з Єрофєєвим співали в дві гітари Веремчукового «Пана полковника» і «Танго для танка», «Я Крук, чорний сотник УПА» — пісню, яку написав Толік, його ж «Колискову». «Рутенія» спершу була «гуртом для своїх». Потім своїх ставало все більше й більше. У 2000–му я з’ясувала, що люди, молодші за нас майже на покоління, теж слухають старі записи «Рутенії».

Пізніше, коли Костя віддалився від «Рутенії», він записав свій єдиний сольний диск «Легіонер».

У ці дні, коли не стало Кості, я прокручую в голові улюблену свого часу застільну пісню «України молодої», пісню з «Легіонера» — гімн УНА—УНСО. Його співав Єрофєєв. Голос не залізний, а радше сталевий, дзвінкий такий, красивий. Мурашки по шкірі не бігають від актуального й сьогодні «Спливають кров’ю Абхазія і Дністер, а від Донбасу до Перекопу — два переходи БТР». Мурашки не бігають, а підспівувати хочеться. Це музика молодої революції (запозичена з пісні італійських партизанів «О белла чао»), музика гарячої крові, що так і не витече з жил, музика юнацького патріотизму — максималістичного, а себто справжнього. Це наша юність, що пройшла в маренні барикадами, яких замінили студентські маніфестації 90–х років. Ми так боролися за незалежність — ми її виспівували у гуртожитьских курилках і виходжували на мітингах по Хрещатику. Так, як могли.

Він помер уві сні 25 серпня, після Дня Незалежності. Заснув увечері, вранці не прокинувся. Розтин засвідчив: серцева недостатність. Кості Єрофєєву було 42 роки. «Лишайся, мила. Не плач, кохана...».

Прощання з «голосом студентської революції на граніті» — сьогодні з 10–ї по 11–ту годину в центральному морзі на Оранжерейній. А поховають Костю, за бажанням батьків, на малій батьківщині, у селі Селище неподалік Баришівки.

Прощавай, друже нашої юності.