Горе в Горі

15.08.2008
Горе в Горі

Місто Горі: грузин під російським чоботом. (Фото Рейтер.)

Місто Горі, що розташувалося за 60 кілометрів на схід від Тбілісі, є ключовим перехрестям між східною та західною частинами Грузії, тому вже в перший день війни російська авіація піддала його бомбардуванням, які тривали і в наступні дні. Саме страшні картини бомбардувань Горі та страждань його мешканців облетіли телеекрани світу. Попри оголошене Москвою перемир’я та згоду дотримуватися плану Ніколя Саркозі, російські війська надалі залишаються в Горі. Хоча більша їх частина вчора відійшла в напрямку Південної Осетії після того, як тотально спустошила і пограбувала місто, але окремі підрозділи залишилися, щоб «передати контроль над містом грузинським збройним силам». «Усі будинки перебувають у нормальному стані, функціонує водо– та енергопостачання», — рапортує представник міністерства оборони РФ В’ячеслав Борисов.

Секретар Ради нацбезпеки Грузії Александр Ломая підтвердив, що біженці можуть повертатися до своїх домівок у Горі. Звичайно, якщо домівки залишилися. Впродовж двох останніх днів окупації місто піддавалося тотальному мародерству. Власне, російські війська були мало причетними до мародерства, але несуть за це співвідповідальність, оскільки байдуже спостерігали, як це роблять напівлегальні російські бандитські збройні угруповання, які іменують себе «Донськім казачєством», та чеченські й осетинські загони «добровольців», що вдерлися до Грузії за спинами солдат. Саме «дончаки» з осетинами та чеченцями грабували, мародерствували, піддавали тортурам та вбивали чоловіків, ґвалтували грузинських жінок, які не встигли втекти з міста. Награбоване, передусім побутова апаратура, комп’ютери та меблі, «козачки» вивозили з міста вантажівками. Агенція «Франс прес» повідомляє із посиланням на свідків подій, що козаки, осетини та чеченці при відході з Горі забирали з собою молодих грузинських чоловіків та дівчат. До слова, у Цхінвалі та селах Південної Осетії, які тепер перебувають під повним контролем росіян, також реєструють акти мародерства. Вчора правоохоронні органи Південної Осетії показово розстріляли двох мародерів. Про їхню національність не повідомляється.

«Вони вбили 15–річного сина мого сусіда. Всі почали втікати в паніці. Російські танки з’явилися в нашому селі об 11.20. Нам пощастило втекти, але ми залишили все: нашу худобу, будинок, майно», — розповіла кореспонденту «Франс прес» 45–річна Лариса Лазарашвілі. Ачіко Хітарішвілі, мешканець грузинського села Бербукі, каже: «Вони вбивали, палили будинки та розкрадали все. Чому так, адже моє село не знаходиться в зоні конфлікту?» 62–річна мешканка села Уплісцихе Ламзіка Тушмалі насмілилася запитати в озброєних до зубів російських солдатів та «добровольців» після того, як вони пограбували село і познущалися над його мешканцями, чого вони сюди приїхали. Відповідь була така: «Ми сюда, бабка, приєхалі погулять».

Уповноважений із прав людини Грузії Сосар Субарі свідчить, що отримав численні повідомлення від мешканців Горі про звірства російських мародерів. Його відомство буде далі займатися збором даних та розслідуванням воєнних злочинів російських окупантів. Ті з мешканців Горі, які повертаються додому, не мають харчів. Церковні організації Грузії та окремі приватні підприємці налагодили постачання до міста певної кількості борошна. Люди шикуються в черги й очікують, поки на вулицях спечуть хліб.

Представники міжнародної правозахисної організації «Х’юмен Райте Вотч» («Нагляд за правами людини»), які прибули до Грузії і встигли частково ознайомитися з наслідками російських бомбардувань та окупації, повідомляють про жахливі сцени руйнації у грузинських селах, розташованих неподалік від кордону з Південною Осетією. Вони також повідомляють про збройні загони «осетинської міліції», яка руйнувала будинки після того, як забирала з них усе найцінніше. Більше того, осетини вивозили на вантажівках навіть одяг, меблі та сантехніку. Співробітники «Х’юмен Райте Вотч» стверджують, що всі грузинські села на трасі з Тбілісі до Цхінвалі спорожніли, в них залишилися лише старі та каліки, які не змогли втекти. Ці люди не мають засобів для виживання. Керівник групи Анна Нейстат заявила в інтерв’ю британській газеті «Гардіан», що не може підтвердити дані російської сторони про кількість жертв у результаті дій грузинської армії в Південній Осетії (понад 1900 мирних жителів) і вважає цю цифру дуже перебільшеною.

  • Загинув за Батьківщину? Доведи

    60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>

  • На чужині — не ті люди...

    Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>

  • «Русскій мір» у нашій церкві служити не буде»

    Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>

  • Батько солдата

    Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>

  • «Нашим хлопцямна війні Бог дає інші очі»

    Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>

  • Зона як заповідник

    Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>