На Волині, крім Шацьких, — 128 озер, і всі мальовничі. (Фото з архіву Олександра БОНДАРА.)
На початку червня на Світязі тихо й безлюдно. Зате вода в найчистішій водній перлині України віддзеркалювала такою чистотою і бездонністю, що очам було боляче.
Сезон тут короткий — починається в липні й закінчується, коли діти йдуть до школи. До 1 вересня береги озера порожніють. Тутешнім селянам не хочеться втрачати фактично півліта, коли кожен погожий день рік годує.
Особливість нинішнього курортного сезону — ось–ось мають здати в експлуатацію очисні споруди на урочищі Гряда, де розташовано 70 баз відпочинку. Друга черга очисних, на які так чекав Світязь, збудована як за державний кошт, так і за гроші власників баз. Хоча й цього року не всі курортні заклади на Гряді будуть функціонувати, оскільки не всі вони під’єднані до очисних.
Цьогорічні ціни за ліжко–місце коливаються поки що в межах 40—50 гривень за добу (залежно від зручностей) і від 100 гривень та вище (номери з душем, кондиціонером тощо). Бажаючі можуть, знайти тут навіть котеджі–люкс по 100 доларів за номер.
Поки що напівпорожнє й наметове містечко з автостоянкою, де люблять відпочивати прихильники дикого туризму.
Але ще ніхто з туристів не повертався зі Світязя через те, що не мав де прихилити голову. Якщо не на Гряді, то в селі Світязь у приватному секторі завжди можна знайти вільне ліжко–друге. Ціни й тут дещо зросли порівняно з минулим літом: від 35 до 50 гривень треба буде викласти одній особі за ніч, проведену в селянській хаті з різним рівнем комфорту.
Якщо ж красоти Світязя вам не по кишені, а цивілізація дістала так, що терпіти несила, беріть намет — і на будь–яке із 20 шацьких озер, до кольору, до вибору, як кажуть. Цілюще чисте повітря, така ж вода, ягоди з грибами — все це забезпечено в будь–якому куточку шацького краю. І не тільки.
На Волині з її 218 озерами (а додайте ще понад 130 річок і річечок) мальовничих куточків, дякувати, ще вистачає. Особисто переконалася в цьому, нещодавно провівши два дні на березі озера Святого, що розташоване в сосновому бору на Старовижівщині. Майже три кілометри по лісовій дорозі, де піски такі, як прибалтійські дюни на узбережжі Фінської затоки, здолає без проблем не кожна іномарка. Зате варто ризикнути, щоб побачити серед предковічного лісу плесо Святого, на берегах якого облаштована одна–єдина невеличка база відпочинку на кілька десятків людей. Тут навіть зозулі не витримують тиші і кують зранечку до сходу сонця. І, здається, нічого кращого немає на землі, як вранішнє купання в тумані, що клубочиться над Святим, коли сонце ще не прокинулося, а вода така тепла, як парне молоко...
У такі хвилини як ніколи розумієш, як багато ми здобули, і як багато втратили із наступом цивілізації...
Жителів сіл Троянівка та Бірки, що в Зіньківському районі, обурив той факт, що приватне підприємство «Картопля Полтавщини», яке веде господарську діяльність, зокрема й на території Бірківської сільської ради, розорало орендовані землі площею 28,7 гектара, які були луками, оскільки розміщені безпосередньо біля річки Грунь-Ташань, iз таким прицілом, щоб вести на них інтенсивне землеробство. >>
У народі кажуть: щоб життя немарно прожити, треба збудувати дім, посадити дерево і виховати дитину. Лісівники Великокопанівського лісництва за своє життя висадили тисячі дерев. Справа ця доволі копітка: спочатку в спеціальних розплідниках вирощують саджанці для подальшої висадки, а пізніше за допомогою спеціальної машини їх висаджують у відкритий ґрунт. >>
Зазвичай тихе та спокійне курортне місто Бердянськ, що у Запорізькій області, нині активно укріплює свою оборону. І невипадково — відомий курорт розташований за кілька десятків кілометрів від буремного Донбасу. >>
34-річний Сергій Антоненко підкреслює: це не бізнес, а переконання. Йому прикро від того, що наша Україна, яка могла б бути райським куточком, настільки засмічена. Тому молодий чоловік, за першою освітою технік-механік, а за другою, вищою, — економіст-правознавець, от уже 10 років власними силами бореться за чистоту навколишнього середовища, розгрібаючи смітники. >>
Маленьке село на межі Дрогобицького і Сколівського районів стало відоме кілька років тому завдяки фестивалю української історичної культури «Ту Стань!», хоча музей–заповідник існує вже давно, з 1994 року. Колишнє місто–фортеця виконувало важливу прикордонну місію і згадувалось як рівня Львову, Перемишлю і Галичу. Перші згадки про фортецю датуються 1340 роком.
До Урича веде нелегка дорога. Здавалося б, якихось кілька кілометрів від відомого на всю Україну курорту Східниця, можна і пішки пройти. Але. Дорога проходить через ліс, у гiрськiй місцевості. Та й майже битий шлях зі щебнем автобаном не назвеш. Від найближчого міста, Борислава, до Урича — годину їзди. А з громадським транспортом ситуація ще гірша: автобус ходить раз на добу, дiстатись можна або пішки, або автостопом. Уздовж усього села протікає річечка, хати часто стоять на узвишшях, до них ведуть сходи. А одразу за селом починаються скелі, де колись була фортеця i, за місцевими легендами, бував сам Довбуш. За кілька років фестивалів місцеві звикли до туристів, але святкування масштабних корпоративів заможних підприємств тут ще не було. Нещодавній корпоратив начебто і не приховувався, але серед місцевих мешканців почали поширюватися чутки, а на сайті заповідника в цей день з’явилася інформація, що він закритий для відвідування з «технічних причин». До слова, жодне львівське ЗМІ і словом не згадало про грандіозне гуляння. >>
Державне підприємство «Львівський лісовий селекційно–насіннєвий центр» розташоване в селищі Брюховичі Львівської області. І це — єдине підприємство на всю країну, яке застосовує сучасні технології в насінництві. >>
