Чи оживе «Маркс»?

12.06.2008

У Єнакієвому на шахті імені Карла Маркса продовжують шукати 12 гірників, доля яких досі не відома. А ще намагаються знайти причини цього найпотужнішого вибуху на вітчизняних шахтах. Що стало передумовою виникнення аварійної ситуації? Чи вели під землею вуглевидобуток, попри заборону Держгірпромнагляду? Що доцільніше: відбудувати шахту чи закрити? Сьогодні своє бачення ситуації викладають для «УМ» фахівці, які опинилися в епіцентрі резонансних подій, — керівники аварійного вугільного підприємства та експертної комісії, яка нині з’ясовує причини підземного вибуху на копальні ім.Карла Маркса.

 

«Ніякого незаконного видобутку не було!..»

Розповідає директор шахти імені Карла Маркса Олександр Лучкай:

Ситуація складалася так. 8 червня о 4.30 шахтний диспетчер отримав дзвінок із шахти — відбувається незрозуміле явище на горизонті 700 метрів, де склад вибухових матеріалів. Це, по–перше. По–друге, зафіксували сплеск на АГЗ (апаратура газового захисту. — Авт.) на дільниці 82, де підготовчий вибій, який планували ввести в експлуатацію. Наступний сплеск з’являється на сусідній дільниці 78, куди теж пішов газ.

Диспетчер відразу дає команду на горизонти 700 і 1000 метрів: виводити людей на поверхню! Гірники почали залишати небезпечні зони, та далі сталося непередбачуване...

Люди зайшли до кліті (досі встановлено, що там було дев’ятеро шахтарів, які досі вважаються зниклими безвісти. — Авт). і почався підйом. Вибух стався о 5.05. Тобто тоді, коли люди вже майже були на поверхні — до горизонту «0» вони не доїхали всього 100 метрів... Зате інші гірники діяли згідно з планом ліквідації аварії і тому врятувалися.

Тепер щодо емоційних звинувачень — «незаконно працювали». В ці дні доводилося чути, що шахта вже взагалі два роки тому закрита і не має права працювати. Це не так. Бо є виробничі показники вуглевидобутку 2007 року і п’яти місяців 2008 року. І ці показники, до речі, вищі, ніж в інших підприємств. Видобуток палива тут вівся на законних підставах, аж до відомої заборони Держгірпромнагляду. І коли вдалося врятувати й підняти на поверхню більше двох десятків гірників, вони підтвердили — під землею велися тільки ремонтні роботи.

Так, я не заперечую, що скіпами, де раніше на барабані інспектори Держгірпромнагляду встановили пломбу, піднімали паливо на поверхню. Але це було вугілля, видобуте раніше. Бо якщо вугілля надовго залишити в бункері, що вміщує 1800 «кубів», воно злежиться. Кожна компетентна людина знає, що це таке — залежане чи злипле вугілля. Тобто якщо вологе вугілля залишити в бункері на глибині 1000 метрів і не чіпати — це фактично створення аварійної ситуації. Тому, аби не допустити цього, ми й взялися транспортувати паливо на поверхню. Проте підняли не все.

Після аварії, звісно, були прогнози, що деякі шахтарі будуть звільнятися з роботи. Поки я ще не підписав жодної такої заяви. Вважаю, що шахту імені Карла Маркса не потрібно закривати: тут підземні запаси становлять 17 мільйонів тонн коксівного вугілля і є великі перспективи для подальшої роботи. Інша річ, що потрібно багато коштів і часу на відновлення підприємства після вибуху. Зразу навіть важко назвати приблизні цифри.

«Їх треба привести в порядок»

Голова експертної комісії з розслідування причин аварії на шахті ім. Карла Маркса, доктор технічних наук Борис Грядущий:

Єнакієвська шахта розташована в Центральному Донбасі, де переважають пласти крутого падіння. Зазначу, що більше ніде у світі такі пласти не розробляють. Отож нам вдалося напрацювати солідний досвід заходів, які дозволяють працювати без великих аварій. Ті ж раптові викиди трапляються не тому, що вони не досліджені. Ні. Просто, я вважаю, відбулася ротація кадрів і прийшли молоді керівники, які забули про це явище. Хоча раптовий викид — це єдина з багатьох неприємностей у вугільній галузі, яка детально вивчена. Свого часу нашими вченими була навіть розроблена теорія раптових викидів.

Те, що на шахті стався раптовий викид, немає сумнівів. Уже хоча б тому, що вугілля опинилося в такому стані. Адже вугілля від викидів пливе, як вода. Його неможливо взяти лопатою чи іншим інструментом.

Причини самого викиду наразі з’ясовуються. По–перше, нам треба побувати в аварійному вибої. По–друге, побувати на горизонті 750 метрів, де розташований склад вибухових речовин. Ми повинні чітко встановити, що вибухівка не виписувалася. Так, майстер–підривник був цієї зміни на робочому місці, але чим займався? Зараз усе це перевіряється.

Уже очевидно, що вибух стався у вантажно–людському стволі — на горизонті 750 метрів. Саме на цій дільниці є кабелі, які, можливо, були пошкоджені. Бо є ряд сигналів: зупинка компресорів, падіння тиску у пневмомережі. Тому є припущення, що щось трапилося саме там.

Згадана аварія знову змушує задуматися над проблемою безпеки людей, які працюють на глибоких шахтах — 800, 1000 і більше метрів. Адже останні серйозні геологорозвідувальні роботи проводилися ще 25—30 років тому. Отож ми тепер ставимо перед урядом питання про запровадження цілої низки заходів, які дозволять забезпечити безпечну роботу шахтарів у всіх шахтах — не тільки крутого падіння пластів. А ще потрібна національна програма з навчання людей. У гірничій справі необхідна серйозна практика. Нас як раніше вчили? Не казали «гірнича наука», а казали «гірниче мистецтво». І теорія цього мистецтва починається з роботи вибійника, прохідника, керівника будь–якого рівня.

Що стосується пластів крутого падіння взагалі, то я не прихильник закриття шахт, які їх розробляють. Їх треба привести до ладу, ось як, приміром, на цій шахті. Колись вона була кращою серед колег–«крутих» і успішно видобувала цінне коксівне вугілля. Її тривалі роки розвивали і берегли, а потім почався занепад...

Для того щоб відбудувати шахту і вона далі працювала, потрібно багато терпіння і приблизно 70—80 мільйонів гривень. А якщо її закрити — 100—130 мільйонів.

  • Загинув за Батьківщину? Доведи

    60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>

  • На чужині — не ті люди...

    Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>

  • «Русскій мір» у нашій церкві служити не буде»

    Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>

  • Батько солдата

    Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>

  • «Нашим хлопцямна війні Бог дає інші очі»

    Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>

  • Зона як заповідник

    Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>