Десна–красна

31.05.2008
Десна–красна

Зачарована Десна. Вид із монастирських стін.

«Ви просто не бачили Десни, вона справді зачаровує, як і писав Довженко!» — так відповідав я знайомим, готуючись до поїздки на Чернігівщину в рамках акції «Сім природних чудес України». Друзі, що не бували в Новгород–Сіверському, де Десна вважається найчарівнішою, особливо навесні, під час розливу, відверто дивувалися, що «якась річка» потрапила до сотні природних чудес. Насправді ж Десна має усі шанси вже на Купала, за висновками експертів, потрапити до Топ–21 природних чудес України.

 

Героїчна і сторожова

Конкурентну спроможність Десни в цій акції відзначає і організатор проекту «Сім чудес України» народний депутат Микола Томенко. На його думку, ця річка, оспівана від давньоруських часів і до епохи Довженка, виглядає переконливіше за інші водні об’єкти, що потрапили до сотні чудес. «Але для мене не важливо, який об’єкт потрапить у сімку, головне, щоб якомога більше людей побачили ці природні дива, — одразу зауважує пан Томенко. — Бо наше завдання — перемога України як країни природних див».

Слід відзначити, що у давньоруському Новгород–Сіверському журналісти отримали унікальну можливість пропливти по Десні на старенькому катері «Фламінго». Що цікаво, іржавий «дідусь» з екзотичною назвою виявився єдиною можливістю для групи насолодитися мальовничими краєвидами Десни. Дерев’яні човни, звісно, не беремо до уваги, але така можливість також є. Місцеві мешканці залюбки ловлять з них рибу, якої тут більше, ніж у Дніпрі. Взагалі Десна у цих місцях не зазнала жодної урбанізації й зберегла, на відміну від багатьох річок України, свою природність і майже недоторканну невинну красу. Ось пропливли трійко гусей з гусенятами, ось верби схилилися до води, а які розливи, які луки — ніде таких не побачиш! Описувати враження — справа не вдячна, цю красу потрібно відчути, вдихнути на повні груди.

Як і в прадавні часи, люди випасають на луках Піддесіння худобу, яке ніхто не «примудрився» переорати чи забудувати котеджами. Хіба що де–не–де виглядають величні бані давніх монастирів і соборів. Здається, саме такою більше восьми сотень років бачив Десну, яка тоді була «сторожовою» річкою, князь Ігор, що збирав тут своїх воїнів у пам’ятний похід. Здається, саме з того крутояру, що здіймається над чарівною річкою на півсотні метрів, Ярославна виглядала свого князя з половецького степу. Відчути себе на місці персонажів давньоруського епосу нині може кожен. На терасі, де був князівський дитинець, нині розкинувся Спасо–Преображенський монастир, у якому знайшлося місце і для музею–заповідника «Слово про Ігорів похід». З оглядового майданчика монастиря можна годинами милуватися красою заплави Десни, що розливається аж до кордону з Росією.

«Це наше історико–природне диво, яке має великий туристичний потенціал», — каже про Десну голова Чернігівської облради Наталія Романова. «Коли сюди нахлинуть туристи, потрібно продумати водний відпочинок, — вважає Микола Томенко. — Але я проти швидкісних суден, бо це зло для цієї автентичної природи. Інша справа — дерев’яні човни, на яких люди на розливі і рибу половлять, і відчують енергетику природи, минулого».

Зачарована, Довженкова

Наступний пункт — сусідній райцентр Сосниця, на думку пана Томенка, важливий тим, що тут народився і виріс ідеолог Десни Олександр Довженко, який зміг через дитяче сприйняття передати специфіку та важливість цього краю. «Благословенна будь, моя незаймана дiвице Десно, що, згадуючи тебе вже много лiт, я завжди добрiшав, почував себе невичерпно багатим i щедрим. Так багато дала ти мені подарункiв на все життя», — емоційно писав митець у своєму автобіографічному кінооповіданні «Зачарована Десна».

Але перш, ніж відвідати літературно–меморіальний музей Довженка у Сосниці, зупиняємося на обід за кілька кілометрів — поблизу села Чернотичі на березі притоки Десни — річки Убідь. Тут і трапилася цікава оказія. Журналісти та організатори, включно з Миколою Томенком, на власному досвіді відчули, як воно опинитися у холодній весняній воді. Що й казати, немов ті підтоплені селяни з Довженкової «Зачарованої Десни», яких малий Сашко рятував на човні разом із батьком під час розливу...

Річ у тім, що, добре пообідавши, учасники прес–туру вирішили «на дотик» вивчити можливості зеленого туризму у цій місцевості — дістатися протилежного лісистого берега Убіді. До речі, туристам тут пропонують і рибу половити, і грибів назбирати. Маленький пліт, розрахований на шістьох, прийняв «на борт» ледь не вдвічі більше бажаючих. Тросова переправа рушила вкрай повільно, а за півтора десятка метрів від берега перевантажений пліт захитався і почав хилитися на бік. Секунд п’ятнадцять «пасажири» ще намагалися його вирівняти, але... врешті–решт і депутати, і журналісти, і представники місцевої влади опинилися у воді. У такій ситуації, очевидно, не допомогли б навіть навики бокораша (керманича плоту), набуті Миколою Томенком у попередній мандрівці на озеро Синевир.

На берег постраждалі вибиралися радісні й під спалахи камер «сухих» колег. Жартівливий висновок: Сосницький район ще не зовсім готовий зустрічати велику кількість відпочиваючих, а на березі Убіді терміново необхідно осучаснити пором, на якому залюбки кататимуться туристи. Але, що не кажіть, купальний сезон відкрито!

У Сосниці Довженкове подвір’я, як і раніше, потопає у яблуневому саду, що досі плодоносить. Ось знаменита груша–спасівка, ось хатина, у якій розпочалося босоноге дитинство Сашка, а ось і колиска, у якій мати колисала маля й не знала, що бути йому генієм українського кіно. З чотирнадцяти дітей тоді вижили лише двоє... Тут проминули шістнадцять літ Довженка. Вже згодом, коли митець бував на рідній Десні, то «завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим».

Чернігівська, дещо урбанізована

З Десною час прощатися у Чернігові. З давньоруського валу часів князя Мстислава добре проглядається саме «чернігівська» Десна. Після Новгород–Сіверського та Сосниці розумієш, що ця панорама для ледачого туриста. Усе ж таки до Чернігова дістатися значно зручніше. Та й мости, набережна з численними кафе, баржі та крани муляють око, після тихої сіверської заплави.

Хоча з розповідей місцевих дізнаємося, що Десна неабияк розливається і під обласним центром, щоправда оглянути її міць з високої точки, і щоб без урбанізації, поки що нема де. Але навкруги обласного центру є чимало об’єктів зеленого туризму — мисливські садиби, народні хутори тощо.

— А Десна висохне, тату?

— Та не висохне. Цiла буде. Спи вже, годi.

— Так рибу виловлять.

— Не виловлять. Тепер, синку, риба розумна.

Навколо Десни в дитинстві обертався увесь світ малого Довженка. Тут і досі вистачає і води, і риби. Не вірите — переконайтеся!

 

ДОВІДКА «УМ»

Десна бере початок у Смоленській області (Росія), протікає Брянщиною, Чернігівщиною, на території Київщини впадає в Дніпро. Довжина річки — 1187 кілометрів, площа басейну — 88,9 тис. кв. кілометрів. Окрім Десни, Чернігівщина висунула до участі в акції урочище Замглай — найбільший болотний масив Полісся між річками Сожем та Десною, площею 4428 га.

 

ІНШІ «РІЧКОВІ» ЧУДЕСА

Основні конкуренти Десни у Топ–100

1. Південний Буг — річка, яка вочевидь потрапить до Топ–21 завдяки якомусь одному з двох своїх чудес: Бузькі пороги (Вінниччина), єдині у Центральній Європі, що збереглися у недоторканому природному стані; Перлина Побужжя (Миколаївщина) — унікальний долинний ландшафт каньйону, над яким природа працювала мільярди років.

2. Річка Оріль (Дніпропетровщина) — має гарну мінералізовану воду, вважається пташиним Ельдорадо: понад 170 видів птахів обирають саме її долину в різні пори року.

3. Природний комплекс долини р. Кам’янка (Львівщина) — невеличка карпатська річка, у межах якої ціла низка природних див: скелі, печери, водоспади, мінеральні джерела.

4. «Надслучанська Швейцарія» (Рівненщина) — мальовничі кручі по берегах річки Случ у Березнівському районі.

5. Дунайський біосферний заповідник (Одещина) — унікальна оаза живої природи серед розораних степів півдня України. Дельта Дунаю — це лимани, болота, очеретяні плавні, протоки, озера, заплавні ліси, луки.

6. Дністровський каньйон (Тернопільщина) — береги найкрасивішої річки Європи вважаються найгарнішими саме тут, вони є «підручником з геології».

7. Середньосеймський заказник (Сумщина) — заплавнi лiси річки Сейм, її мальовничі луки і болота.

  • Дорогами Маямі

    Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>

  • Острів скарбів

    ...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>

  • У надрах Оптимістичної

    На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>

  • Мандри без візи

    Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>

  • Для кого співають цикади

    Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>

  • Шляхом апостола Якова

    Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>