Між двох світів

За даними Міністерства праці та соціальної політики України, від трьох до чотирьох мільйонів українських громадян перебувають нині на заробітках за кордоном. Але, оскільки більшість цих людей працює нелегально, реальних цифр не знає ніхто. Проте Всесвітній банк робив торік інше припущення: до 8 мільйонів громадян.

Проблема заробітчанства в багатьох країнах світу. В Колумбії та Марокко, в Молдові та Україні цілі родини вчаться, будуються, лікуються коштом гастарбайтерів, які працюють переважно без віз та офіційних контрактів у заможніших країнах світу. Наражаючись на постійні небезпеки та загрозу депортації, заробітчани фактично заміняють собою соціальні служби та освітні державні програми. За даними Міжнародної організації з міграції, українські заробітчани за минулий рік переказали з–за кордону 27 мільярдів євро.

Дітей довчити, хату добудувати…

Марійка майже п’ять років доглядає літніх людей у паризькому передмісті. Мила, усміхнена, трохи сором’язлива жінка... Працюючи на відстані години їзди електричкою від Ейфелевої вежі та собору Паризької Богоматері, вона жодного разу так і не підійшла до всесвітньо відомих монументів.

Подумки Марійка постійно вдома, в прикарпатському селі, де залишилися стара мати та син–школяр. Кожної вільної або зайнятої працею хвилини Марійка обмірковує домашні проблеми так, ніби всієї тієї матеріальної Франції з живими французами довкола і немає. Чи стане грошей, які вона вже надіслала, аби перестелити стару стріху новим шифером? На коли домовлятися з майстрами з сусіднього села, щоб поставити нову браму? Матері ноги розпухли ледь не вдвічі, а сільський лікар так нічого й не порадив, — то де знайти годящі ліки?

Марійчин чоловік помер вісім років тому . Синові шістнадцять, донька вчиться в університеті в Чернівцях. Найбільша Марійчина гордість — Оленка, яка за кілька років матиме диплом фахівця з економіки та «не поневірятиметься по чужих людях, як матір».

Родина, яка винайняла українську нелегалку доглядати дев’яносторічних дідуся й бабусю, за французьким стандартом, не є бідною. Чоловіку й дружині за 50, обидва працюють в рекламному бізнесі, діти дорослі, житло власне. Звичайно ж, вони знають, що, залучаючи до праці людину без документів, вони ризикують сплатити штраф на суму до 30 000 євро. Але винаймати помічницю на повний день офіційно коштуватиме на 1000 євро в місяць дорожче. Марія працює з дев’ятої ранку до дев’ятої вечора, з одним вихідним у неділю, за 1000 євро в місяць готівкою.

— Господиня наша обережна та не хоче мати проблеми з поліцією, — розповідає Марійка. — Ми домовились, що якби мене десь зупинили під час контролю, то я її в жодному разі не маю виказати. Я тому ніяких екскурсій собі не дозволяю. Мені треба Оленку довчити, сина на ноги поставити. Не до розкошів. З дому — на працю, з праці — додому. І не забуваю Богу дякувати за те, що кожного місяця можу 700 євро передати в Україну.

Живе Марійка також у передмісті, але в іншому, біднішому. У двокімнатній квартирі їх семеро, всі з України. Ніхто не планує залишатися у Франції більше, ніж на п’ять — сім років: дітей довчити, хату добудувати... Ніхто більше не вивчив мову, ніж то необхідно для щоденної роботи. Ніхто особливо не цікавиться французьким життям, не спілкується з малознайомими людьми — останнім часом депортацій значно побільшало.

Політичний контекст

Нелегальний хліб важкий. Без візи та контрактів, заробітчани час від часу натрапляють на різного ґатунку шахраїв, які безкарно не розраховуються за роботу. Поскаржитися нема куди, зчиняти галас — собі дорожче. Тому кожна, без перебільшення, копійка, — на ретельному обліку.

— Усе може закінчитись в одну мить, — пояснює 45–річний Василь із Закарпаття. — Я є добрий тесля, але таких грошей вдома не заробляв ніколи. Намагаюсь витрачати тільки те, начому не можна зекономити. Цього літа доня закінчить медичний інститут. Ось тоді й повернуся до хати, хоч на пару років. Мені мої черешні, моя хата цілий час сняться.

За даними Міжнародної організації з міграції, готівкові кошти, що сукупно надсилають з–за кордону українські гастарбайтери, перевищують найбільшу зарубіжну інвестицію від потужних підприємств та становлять до 10 відсотків валового внутрішнього бюджету України. Скромні, непомітні, невибагливі до долі люди, які вирішили подарувати найближчим родичам кілька років свого й без того непростого житття.

— Ти знаєш, я ніколи не дозволяю собі плакати просто в слухавку, коли дзвоню дітям, — ділиться Оксана, яка третій рік працює у французьких родинах прибиральницею. — То вже потім, коли розмова закінчилася, я все собі по кілька разів пригадала, що було сказано, і тоді лише можу тихенько поплакати. Але діти того не мають знати. Хай ростуть щасливішими за маму.

Утім французька держава з приходом до влади нового президента Ніколя Саркозі системно реформує імміграційне законодавство. Якщо ще пару років тому ті, хто протрималися у Франції понад десять років, знайшли роботу та вивчили мову, могли легалізувати тут своє перебування, то нині новий імміграційний кодекс цю можливість скасував повністю. Дедалі більше українців потрапляє під примусові депортації, хоч раніше досить часто українських нелегалів відпускали з поліцейських дільниць просто під чесне слово.

Ніколя Саркозі побажав, щоб цього року з території Франції було депортовано не менше 25 000 осіб, які не мають віз. Отже, префекти намагаються виконати поставлені владою нормативи. Кілька спроб заарештувати кандидатів на від’їзд закінчилися трагічно. Викинулася з вікна й загинула китаянка, до якої подзвонили в двері поліцейські. Намагаючись втекти, тяжко скалічився дванадцятирічний Іван Дембський, тато якого має українське громадянство.

«Ніби і не злочин, але…»

За французькою ініціативою, 20 травня в Європейському парламенті в Брюсселі обговорюватимуть нову директиву. Якщо вона пройде, нелегалів по цілому ЄС почнуть ув’язнювати терміном до 18 місяців та засуджувати до загальної заборони приїздити до ЄС терміном на 5 років.

Утім жодні циркуляри та депортації не спиняють шукачів кращої, ніж удома, оплати праці. Українці платять посередникам по 2000 — 5000 доларів, аби потрапити на Захід та якось зачепитися, переховатись від поліції, знайти роботу. Вони дістаються до Франції, ховаючись у вантажних контейнерах та переходячи вбрід гірські річки.

За даними французького міністерства внутрішніх справ, на 20 000 депортованих торік нелегалів із небагатих країн світу припадає 70 000— 80 000 нових прибулих іноземців без жодних віз. За неофіційними припущеннями, українських нелегалів у Франції приблизно тридцять тисяч. Це значно менше, ніж нелегальних іммігрантів з Африки, Азії, Латинської Америки. Вважається, що «осіб без паперів» у країні загалом 200 000 — 400 000.

— Українці собі тихо працюють, у терористичні групи не об’єднуються — ні чути, ні бачити, — пояснив у приватній розмові французький поліцейський. — Єдине порушення — негаразди з візою. Воно ніби і не злочин, але нас зобов’язують висилати за межі Франції заробітчан. Через нелегальну працю спільний бюджет Європейського Союзу втратив торік 14 мільярдів євро недозбираних податків.

Що тут скажеш? Різні адміністративні ініціативи — національні та міжнародні — це всього лише тимчасовий ком­проміс між тими політичними силами, які мають сьогодні реальний вплив. Поза ними багатим не завадиш захищати свій комфорт, а бідним — мріяти про кращу долю як не собі, то дітям.

Алла Лазарєва