Мистецтво в натурі

12.04.2008
Мистецтво в натурі

Картина Пікассо «Жінки, які біжать берегом».

У київському клубі недавно спостерігала цікаву картину. Сидить хлопчина за сусіднім столиком і безтямно закоханими очима впивається у дівчину–крашанку з байдужим поглядом. Ще одна жертва весняної закоханості, подумали з приятелькою і вирішили їх познайомити, чого б це не коштувало.

 

— Привіт, ми помітили, що тобі подобається он та дівчина. А чому б вам не познайомитися? Це краще, ніж потім вигадувати її ім’я і рід занять, — почала клубне сватання.

Хлопець не відразу втямив, у чому справа і що ми від нього хочемо. «Ви подумали, що я не проти до неї позалицятися? Вона мене як дівчина не цікавить. Я художник. Помітив цікавий типаж, тепер сиджу і малюю її риси обличчя. Потім використаю при нагоді», — каже студент Андрій Набока, виходячи з творчого екстазу. А красуня за сусіднім столиком так і не помітила, що її малюють.

Оголена жінка як яблуко в натюрморті

Якби Андрій був фотохудожником, спалах фотоапарата видав би себе. Та й взагалі у фотографів є правило входити в довіру до моделі, розводити її на певні емоції. Художникам же «наплювати» на блиск в її очах, кучері, які спадають на оголені плечі... Їм «м’ясо» давай.

«Що ти собі вигадала якийсь романтичний образ натурниці? Малюю дівчат одягнених і оголених як яблуко чи моркву. Під час роботи мені все одно, якого кольору в неї шкіра, чи сексуальний у неї бюст. Головне техніка і сюжет картини. Звісно, коли закінчую роботу і дівчина не проти зі мною повечеряти, тоді навіть можемо якийсь час зустрічатися», — переконує мене молодий художник Анатолій Бєлов, картини якого часто відверто провокативні в цьому плані. Коли він навчався у художньому училищі, то просиджував із натурницями цілими днями, а вечорами запрошував друзів позувати. «Треба було техніку шліфувати, вчитися вільно володіти пластикою оголеного тіла. Ми виручали один одного. Тепер я не дозволив би собі мучити натурницю півдня або самому стирчати перед другом–художником, доки той напише мій торс. Значно легше сфотографувати її, а потім малювати. Так і мені краще, бо не пристосовуюся до її вільного графіка, і їй. Якщо хочеш зрозуміти, що таке натурниця у первісному розумінні цього слова, піди в Академію мистецтв. Там всі відповіді на твої наївні питання — як на долоні», — порадив Анатолій.

Афродіту малюють із жінки в домашньому халаті і розтоптаних капцях

У коридорі Академії мистецтв, спершись на старезну тумбу, сидять двоє молодих людей в самих сорочках. У них закінчився робочий день. Час перекурити. Як з’ясувалося, Аня і Сашко — молоде подружжя. Колись дівчина закохалася у хлопця з мольбертом. А його, крім фарб і пейзажів у їхньому парку, нічого не цікавило. Тоді Аня відважилася на рішучий крок. Дізнавшись, що він вчиться в Академії мистецтв, вирішила стати натурницею. Подумала: якщо стоятиму перед ним у чому мати народила, він мусить мене помітити. Спочатку позувала в одязі, тоді без. За годину праці демонстранта пластичних поз без одягу платять 14,68 грн., за позування в одязі — 8,86 грн. «Уже майже п’ять років стою перед молодими геніями в робочих халатах, вимащених фарбою. Ніколи б не повірила, що чоловікам начхати, у що я вбрана, і що жоден із 9.00 по 13.15 (саме стільки триває заняття з оголеної натури) навіть оком не моргне, дивлячись на дівочі принади», — розповідає натурниця. Пізніше Анна познайомилася із Сашком. У нього не було роботи, а працювати на будові не хотів. Вирішили удвох бути натурниками, щоб не виникало ніяких кпинів у бік її заробітку, і чоловік не байдикував цілими днями без діла. Молодих, з гарним тілом частіше направляють до скульпторів, ніж на кафедру образотворчого мистецтва. Академічна скульптура орієнтується на античність, яка обожнює ідеал. У мармурі, бронзі, гіпсі вони мають навчитися бачити натуру живу, одушевлену, пристрасну.

На кафедрі образотворчого мистецтва із–за чорної завіси, яка прикриває двері з написом «Стороннім вхід заборонено. Оголена натура», першою виходить дівчина з пензлями, за нею жіночка під п’ятдесят, у старому, ще за дівки купленому халаті і домашніх капцях. «У вас сьогодні оголена? Красива? Пощастило...» — чую обірвані фрази хлопця, який перестрів приятельку. «Оголена і красива» просить мене почекати. Сама йде одягатися в сусідній кабінет. Сідаємо на підвіконні в коридорі. Пані Світлана закидає ноги догори, масажує їх одною рукою, іншою — прикурює цигарку і починає розказувати всю правду про тандем художник–натурниця, а точніше, натурниця–художник.

Увійти в мистецтво, щоб виховати Пікассо

— Моє бажання працювати натурницею немає кому обмежувати. Я не одружена. Приятелька з будинку раніше приходила сюди зі мною. А потім обмовилася чоловікові, що роздягається заради мистецтва. Так він її відшльопав добряче, що довелося розірвати контракт. У жінок більше прагнення бачити красу або бути причетною до її творіння, тому натурниці частіше оголюються, частіше позують, частіше входять у мистецтво...

— Звідки дізналися про роботу демонстраторів пластичних поз?

— Я раніше не знала, що за позування платять. У мене була пристрасть до мистецтва. Не пропускала жодного відкриття виставки. Абстрактне мистецтво було незрозумілим для звичайної жінки, більше подобалися картини, де люди як на фотографії. Напевне знаєте, що на відкриттях «на шару» буває багато випивки. Випила трохи для хоробрості, підходжу до одного художника і питаю, чи не хотів би мене намалювати. Він дав адресу Академії мистецтв. Сказав, до кого звернутися і там мене малюватимуть, що самій набридне.

— Роздягнулися відразу?

— Погодилася працювати за нижчу плату, але в одязі. Малювали з мене портрет. Коли стоїш нерухомо по п’ять годин і думаєш, що б то на вечерю зварити, вже не переймаєшся про зовнішній вигляд. А гроші ніколи не бувають зайвими. За оголену натуру платять вдвічі більше. Коли звикла до молодих художників і змирилася з думкою, що я — професійна натурниця, а не порно–зірка, оголилася.

— Після роботи мусите якось розслабитися. Напевне, не раз затерпало все тіло в досить незручній позі...

— Визнаю, що половину заробітку витрачаю на хатха–йогу і басейн. Не одну й не три години інколи доводиться простояти. Немає значення, нехай це й найпростіша поза з навантаженням на одну ногу. Після тридцяти відчула, що басейн добре, але треба ще навчитися розслабляти себе з середини. На хатха–йозі навчилася застосовувати принцип чергування напруження і релаксації. У натурниць є професійні болячки, яких із досвідом не уникнути. Тромбофлебіт, гіподинамія...

— Вас влаштовують умови праці?

— Я ж свідомо йду на роботу демонстраторів пластичних поз. Пишу заяву, проходжу медичне обстеження, оформляю ще деякі документи. Розумію, що від мене вимагатимуть відповідальності і неабиякого терпіння. Я приходжу, роздягаюся. Мені кажуть, в якій позі будуть сьогодні малювати. В майстерні має бути висока температура. Двері прикриті ширмою. Зайвих людей немає. Звикла, що першокурсники спочатку соромляться оголеної тітки, червоніють на перших заняттях. Кажуть, що у Франції натурниці мають інтимні стосунки навіть із художниками–студентами. Та я в це не вірю. Я ж їх знаю... Вони не розбещені й розпусні, як звикли про них думати. Тут немає ніякого борделю.

Натурниця–коханка чи «ганчірка» для пензля

Скульптор Анатолій Валієв полюбляє різьбити скульптури з натури. Якось йому замовили зробити пам’ятник Олександру Архипенку, але потяг до прекрасного тіла переміг. Замість легендарного майстра з бронзи вийшла прекрасна жінка. Зараз вона стоїть неподалік київського метро Льва Толстого. Анатолію Васильовичу — 51 рік. У 2007 році його визнали кращим українським скульптором за версією галереї «Да Вінчі». Коли він навчався у Київському художньому інституті, різьбив жінок із натури. Та дружина Аліса перекрила вхід невідомим красуням у майстерню художника. Тепер він різьбить своїх богинь тільки з Аліси. Вона, до речі, працює юристом. Алісі приємно усвідомлювати, що це вона — бронзова дівчина з площі Льва Толстого чи ще десяток з гіпсу, які вже купили і які ще чекають свого власника в майстерні чоловіка. Анатолій Валієв каже, що має скульптуру дружини, яка тримає на руках немовля. Це їхня донька Аня, теж художниця, закінчує Академію мистецтв. Митець запевняє, що все, що робиться з любов’ю і з люблячої людини, — найкраще. І ніяких «овочів» і «ганчірок». Інакше він просто б не був Валієвим.