Повернення фашизоїдів

11.04.2008

Останнім часом ми почали відвикати від «п’ятихвилинок ненависті» на вітчизняних телеекранах. Ці кричущі зразки «чорного піару», здавалося б, залишилися в «дореволюційних» часах. Але, як виявилося, історія повторюється. На каналах низки областей днями прокрутили «антифашистський» фільм під назвою «Момент істини», який фактично дублює творіння кучмівських контрпропагандистів зразка 2002—2004 років.

У Полтаві цю цілковиту «анонімку» без жодного натяку на авторів і виробників (тільки назва, десятихвилинний відеоряд і закадровий дикторський текст) у «прайм–тайм» продемонструвала особливо близька до міської БЮТівської влади телекомпанія «Студія «Місто».

 

За рецептами доктора Геббельса

Зроблене вочевидь не в Полтаві «кіно» стало фактичним продовженням «чорнопіарного» серіалу, який клепали до президентських виборів 2004 року вітчизняні й російські політтехнологи «під патронатом» адміністрації Кучми—Медведчука та «ідеологів» уряду Януковича. На пошуки оригінальніших підходів вирішили не витрачатися. Змавпували не тільки тему («Ющенко і фашизм») та способи її відображення, а навіть заяложений у тих передвиборчих баталіях відеоряд. Основне наповнення «шедевру» — кадри нацистсько–німецької хроніки впереміш із «маневрами» тих, кого анонімні автори зараховують до сучасних українських «нациків». Здається, десь загубили тільки Йосипа Кобзона з його виборчим «хітом» «Всьо ето будєт, єслі нє будєт гражданской войни».

При цьому нових свідчень «фашизації» України у фільмі зовсім небагато. Є згадка про «вивчення історії фашистських піар–технологій» у Печерській міжнародній гімназії (ідеться про домашнє завдання старшокласникам, дане викладачем, громадянином Нідерландів із «дуже українським» прізвищем Шинкенс, — зобразити особливості пропаганди в нацистській Німеччині). А також факт вручення Президентом найвищої державної нагороди синові Головнокомандувача УПА Юрію Шухевичу. Фактологічне «безриб’я» творцям фільму довелося компенсувати язиком. Досить сказати, що прізвище Віктора Ющенка та його сьогоднішня посада Президента згадуються у фільмі з десяток разів, слова «Гітлер», «фашизм», «нацизм», «СС» — удвічі більше. Коли така пожива для підсвідомості дається на тлі справжніх фашистських марширувань і гір концтабірних трупів, то хіба задумуватимешся над достовірністю та об’єктивністю того, про що «віщає» диктор за кадром? У цьо­му випадку доктор Геббельс, без сумніву, похвалив би продовжувачів своєї справи...

Про справжній рівень достовірності «відкриттів», зроблених «чорнопіарниками», можна судити хоча б за кількома цитатами з фільму. Скажімо, про те, нібито «в нашій країні фашизм уже кілька років не видається чимось незвичним». Або: «згідно з матеріалами Нюрнберзького трибуналу, із 1500 катів, котрі страчували, лише три сотні були німцями, інші — українці з ОУН». І фінальна «крапка»: сьогоднішні батьки учнів Печерської міжнародної гімназії буцімто зовсім не хочуть протистояти нацизму «і навіть готові очолити процесії щиросердних ветеранів, які виголошують «Слава Україні!», а за цим так і чується «Зіг хайль!».

Нафталінові найманці знову на марші

А кого ж автори фільму зараховують не до уявних — справжніх марширувальників, які нібито несуть загрозу «фашизації» України? В кадрі — знайомі всі обличчя. Ось на горі Яворина біля помаранчевого намету з логотипом «Так! Ющенко» кляне «москальсько–жидівську мафію, яка керує Україною», колишній нардеп Олег Тягнибок. Спеціально для тих, хто призабув передви­борчі страшилки 2004 року з цими кадрами, диктор пояснює: «Це частина промови лідера Соціал–націоналістичної партії України, депутата Верховної Ради від фракції «Наша Україна» Олега Тягнибока. На виборах 2007 року «тягнибоківці» взяли 177 тисяч голосів». І — жодного слова про те, що саме за цей провокативно–показушний спіч перед телекамерами «нашоукраїнці» виключили Тягнибока зі своєї фракції ще чотири роки тому; що відтоді змінилося вже два склади парламенту, в жоден із яких згаданий полум’яний оратор не потрапив; що Соціал–націоналістичної партії України в нас ніколи не існувало (нинішня тягнибоківська «Свобода» раніше йменувалася Соціал–національною)...

Полтавчани добре пам’ятають не тільки той виступ на далекій від них Яворині. А ще й те, як, скажімо, в часи розвинутого кучмізму нібито «на підтримку Ющенка» безперешкодно пройшли через півміста й зупинилися в самісінькому центрі зо два десятки одягнутих в однострої юнаків із прапорами Соціал–національної партії, «прикрашеними» стилізованою свастикою. Час минув, Ющенко став Президентом, а куди поділися й оті його полтавські «фанати» з провокативною символікою (насправді — проплачені кучмівськими «чорнопіарниками» студенти місцевих вузів)?

Ще страшнішими для обивателя, за задумом лицарів телевізійного квача та мазниці, мають виглядати молоді «нацики», котрі «окупували» київський майдан Незалежності, Хрещатик і Софіївську площу. У фільмі «Момет істини» вони — зі своїми прапорами із зображенням «есесівських» блискавок — з’являються неодноразово, власне, проходять через увесь фільм. Без жодної згадки про те, що таким чином маневрувало перед телекамерами влітку 2004 року «військо» напівпрофесійного провокатора Едуарда Коваленка, виплекане під найбезпосереднішою опікою тодішньої Банкової. Проплачені студенти, учні ПТУ тощо таким чином демонстрували, нібито кандидата в президенти Ющенка підтримують сучасні нацисти.

Про те, як влаштовувалася ця провокація у виконанні забутого нині Коваленка та сотень молодих і дурних найманців, «Україна молода» докладно розповідала в номері за 30 червня 2004 року. До речі, на першо­сторінковому фото згаданого номера серед чоловіків у чорних одностроях, які крокували на чолі колони, полтавці впізнали земляка із, м’яко кажучи, сумнівною політичною репутацією. Де зараз ті маріонетки, котрих учорашні «господарі життя» використовували для наймерзенніших провокацій і викидали на політичний смітник, як одноразовий непотріб?

Хто замовив «замовникам»?

Зрештою, що ми одержуємо в сухому залишку?

Нові (чи ті самі) політтехнологи фактично почали чергову кампанію оббріхування й дискредитації Віктора Ющенка перед наступними президентськими виборами, експлуатуючи заяложену «фашистську» тематику. До поширення подібної маячні, звісно, завжди готові комуністи (а нібито в «їхній» рекламний час демонстрували згаданий фільм). Хоча всерйоз вважати, що в КПУ вистачає коштів і можливостей як для продукування таких «шедеврів», так і для «просування» їх на телеекрани (адже «Момент істини» демонстрували не лише на Полтавщині), було б принаймні наївно.

У цьому контексті кілька громадських організацій обласного центру, окремі депутати одразу звернули увагу на те, що ретранслятором «десятихвилинки ненависті» у Полтаві стала близька до міської влади телекомпанія «Студія «Місто», яку очолює депутат міськради від Блоку Юлії Тимошенко. Намагання видати анонімну «заказуху» за представлення різних поглядів на суспільно значущі події в цьому випадку виглядають смішно. Адже фільм не містить ні жодної «альтернативної» точки зору, ні бодай одного з висловлювачів «єдиноправильної». Хоча поширювати суто об’єктивну і збалансовану інформацію — то не чиясь забаганка, а обов’язок телерадіоорганізацій, згідно зі ст. 37 Закону «Про телебачення і радіомовлення». Як і необхідність попереджати телеглядачів про те, що за ту чи іншу програму заплатили політичні спонсори.

У появі фільму на «повністю контрольованому БЮТ» місцевому телебаченні народний депутат України від «НУНС», полтавець Микола Кульчинський побачив навіть загрозу існуванню демократичної парламентської коаліції. Оскільки, на переконання Кульчинського, ідеться про «фільм не тільки антипрезидентський, а й українофобський та антидержавний».

Подібну категоричність можна було б списати на емоції, особистісні чи партійні симпатії й антипатії. Якби одразу знайшлася відповідь, скажімо, на таке запитання: а чому це у згаданому фільмі, який жахає всіх «бандерівцями», вогонь ведеться винятково по чинному Президентові й зовсім не згадується прізвище Прем’єрки? Адже її політична сила, під час останніх парламентських виборів поставала на «бандерівському» Заході набагато радикальнішою силою й саме з огляду на це здобула серед «бандерівців» левову частку симпатій?...

 

ІНШІ ТОЧКИ ЗОРУ

Генеральний директор «Студії «Місто», депутат міськради від БЮТ Ігор Кужик розповів «УМ», що фільм «Момент істини» був розміщений у ефірі на комерційних правах, а замовником виступала Комуністична партія. За словами Кужика, керівництво телекомпанії не знайшло підстав відмовити комуністам у розміщенні матеріалу. «Так, цей фільм неоднозначний, це можна сказати відразу. Однак це точка зору певної категорії людей, які мають право на таку думку, — каже Ігор Кужик у телефонному коментарі «УМ». — Ми скликали редакційну раду, хоч би як я ставився до того чи іншого фільму, а такі питання має вирішувати колегіальний орган. Редакційна рада провела юридичну експертизу. Ми зібрали юристів, які обслуговують «Студію «Місто», вони сказали, що нема підстав відмовляти в розміщенні цього фільму».

У Полтавському обкомі Компартії «УМ» розповіли, що «Момент істини» — продукт інформаційно–аналітичного центру головного офісу КПУ. «Вони це відпрацьовують і нам надсилають», — сказав другий секретар обкому Василь Сільчук.

Відповідаючи на питання, чому комуністи розмістили ролик саме в «Місті», Сільчук сказав: «У нас із ними договір на цілий рік. Щосереди ми маємо десять хвилин ефіру о 20.00. Ми даємо або виступ у прямому ефірі, або фільм, який присилають із Києва».

У центральному штабі БЮТ у Києві «УМ» повідомили, що взагалі не чули про фільм «Момент істини».