Від роману до екрана

10.04.2008
Від роману до екрана

У кінобізнес на повну ввійшли письменники Андрій Кокотюха та Ірен Роздобудько.

За останній місяць на поличках українських книгарень замайоріли афіші фільмів «Ще одна з роду Болейн» письменника Філіпа Грегорі (реж. Джастін Чедвік), «Спокута» Іена Мак’юена (реж. Джо Райт), «Старикам тут не місце» Кормана Маккарті (реж. брати Коени). Якби за мотивами цих романів не було зняте кіно, ми ще років з десять нічого не чули б ні про «Спокуту», ні про «Стариків». А так книги оформили під афішу в кінотеатрах, швиденько переклали тексти на російську, і тепер глядачі ще й книги купуватимуть, щоб зрозуміти, чому братам Коенам дали «Оскар» за кращий адаптований сценарій. В Україні кінокомпанії «Стар Медіа», «Film. UA», «Production.UA» також екранізують літературні твори. Знімають, правда, телефільми, але історії позичають у сучасних письменників. Виявляється, наші письменники, на відміну від американських, хочуть брати участь у кінопроцесі, самі пишуть сценарії, дехто навіть в епізодах знімається.

 

Як знайти чарівну книжку

«Добрих сценаріїв вкрай бракує. Є декілька сценаристів, які пишуть і серіали, і телефільми, та нові імена серед них не з’являються, — каже Юлія Чернявська, продюсер компанії «Production.UA». — Тоді ми вирішили перезнайомитися з письменниками — поїхали на львівський Форум видавців, купили всі романи, які бачили, поспілкувалися з авторами. Протягом півроку чесно перечитували ящик книг, який привезли з Форуму. Першою відібрали «Зів’ялі квіти викидають» Ірен Роздобудько, але як цю книгу екранізувати, ніхто не уявляв. Тоді взялися за «Ґудзик» тієї ж авторки. Ірен відразу погодилася співпрацювати».

Письменник і журналіст Андрій Кокотюха шкодує, що не вміє знімати. Кіно вважає одним з найвищих мистецтв, тому вже з 1998 року спочатку пише синопсиси, а потім на їх основі — детективи. Щоб сценарист не викидав зайвого з розлогого художнього тексту, в «Production.UA» відразу відібрали для екранізації невиданий роман «Легенда про Безголового» Кокотюхи. А зараз дочищають його «Темну воду» і «Повзе змія», точніше, вже сам письменник взявся за освоєння фаху сценариста.

Не відразу зрозуміла своєї ролі в кінопроцесі Лада Лузіна. «Коли до мене зателефонували з кінокомпанії і запропонували екранізувати мої книги, я не зрозуміла, що вони від мене хочуть, і мало не відмовила. Йшлося про якесь «розчленування», «перешивання», «складання заново». Я їм кажу, що це мої діти, і членувати їх не буду. А вони, мовляв, за вас це зроблять професіонали. Так зняли мелодраму «Мій принц» за мотивами моєї п’єси «Комплекс принца», — каже Лада Лузіна.

Але письменниця не в тім’я бита, на наступній книжці вирішила трохи підзаробити, тобто написати сценарій сама. Морального задоволення від «за мотивами» виявилося замало, захотілося стати автором екранної версії. Далі Ладі запропонували екранізувати її оповідання. «Продюсери кажуть, що хочуть бачити, яке має бути закінчення, який розвиток подій. Все за тебе розкладають по поличках, а ти тільки оформляєш», — зазначає письменниця.

Писати сценарії за власними творами категорично відмовляється Оксана Забужко. Режисер Оксана Чепелик зняла за філософською есеїстикою короткометражний фільм «Хроніки від Фортінбраса». Пані Оксана намагалася написати сценарій, але попри її працьовитість і наполегливість, нічого не виходило. «З досвіду виявилося, що я не командний гравець. Я саме та «киця, яка гуляє сама по собі». Моя робота — написати книгу, а потім прийти на прем’єру й подивитися, що з того вийшло. Не хочу працювати в проекті, як «лебідь, рак і щука», де кожен буде тягти ковдру у свій бік», — пояснює своє відношення до написання сценаріїв Забужко.

Юрій Андрухович теж пробував змінити амплуа і написати разом з Андрієм Жолдаком сценарій на «Перверзію». «Це було «солодко і страшно». Гадаю, що надалі відмовлятимуся від подібних пропозицій. Мені краще сценарії до кліпів писати. Нехай кожен робить свою справу», — коротко відповів в одному з інтерв’ю патріарх Бу–Ба–Бу.

Гнучкі й негнучкі письменники

Коли в Ірен Роздобудько запитали, чи вміє вона грати на фортепіано, та відповіла, що треба спробувати. Аналогічну відповідь почули й продюсери щодо сценаріїв. У неї є своя стратегія підходу до адаптації роману. Теоретична — вивчити посібники для сценаристів. Ділова — зустрітися з продюсерами і показати, що працюєш краще за професійних сценаристів, що у тебе більше ідей і наснаги працювати. Практична — радитися з режисером у кожній дрібниці, виконувати всі його пропозиції і доручення. Вона — жінка не амбітна, але «Ґудзика» відстоювала. Тому сперечалися, по декілька разів переписували сцени, діалоги, та зрештою Ірен зрозуміла, чого хочуть кіношники від письменниці–сценариста. «Вони мене переконали, що треба змінити закінчення на хеппі–енд. Я бачила всіх акторів. Було цікаво побувати на знімальному майданчику. Навіть в одному епізоді знялася», — каже Роздобудько.

Крім Ірен Роздобудько, ніхто з письменників не схотів влізати настільки глибоко у справи кіношні. Майже як один повторюють, що мислять образами, допоможуть, чим зможуть, але від кіношної метушні відмовляються. Андрій Кокотюха вміє підлаштовуватися під замовлення. Кажуть про політиків написати — напише, про маніяків без крові — буде. Тому книжки пише без філософських роздумів, щоб ближче до кіно було. «Продюсерів цікавить історія, а не книжка. Те, що можна розказати в двох словах. А як зробити з цього інтрижку, це вже проблема режисера і бюджету. Завдання сценариста, щоб він міг сходу перебудовуватися і знаходити будь–які компроміси», — розказує Кокотюха.

«Хочете україномовний телефільм? Тоді не матимете ніякого»

У світі є тільки дві книги, які продюсери і режисери не насмілилися змінити. Це «Володар кілець» і «Гаррі Поттер». Решту книг «ріжуть» на шматки і прилаштовують під продюсерів, точніше ринок, на якому збираються фільм продати. Марина та Сергій Дяченки пишуть на замовлення продюсерів і насамперед для російського глядача, тому очевидно, що сценарії за їхніми книгами російськомовні. Телефільми, зняті за Роздобудько і Кокотюхою, дивитимемося теж російською, хоча пишуть вони українською. З принципами кінобізнесу все зрозуміло — знімають за російські гроші, продають російським каналам, над фільмом працюють у Києві, бо в нас дешевше, потім «Пуговіцу» пропонують українським каналам. Продюсери пояснюють, якщо українці хочуть дивитися «Ґудзик», а не «Пуговіцу», то нехай українські канали дублюють. «Це не в наших інтересах. Ми знімаємо для російського глядача, бо він більше платить. Якщо зніматимемо українською, російські канали відмовляться купувати. Це нікому не вигідно», — каже Олег Щербина, продюсер компанії «Production. UA». Режисер «Ґудзика» Володимир Тихий з ним погоджується. Каже, що Англія «косить» під американського глядача, Україна — під російського. «Знімати українською будемо, але через п’ять років. До цього часу має змінитися політика в кінематографії, у нас має бути більше грошей, і український глядач має хотіти дивитися саме україномовні телефільми. Поки що зроблено один суто український проект «Леся плюс Рома».

Дивно те, що молоді режисери, які тільки входять у кінематограф, теж не бачать сенсу знімати українською. Дмитро Сан закінчує роботу над телефільмом «Вікно моєї кімнати» за власним сценарієм. Каже, що його продаватимуть лише українським телеканалам, грають там лише українські молоді актори, вкладені лише українські інвестиції, але знімали російською. «Це історія про кохання, і не важливо, в якому місті проходять події. Хоча знімали в Києві. Якщо треба буде, ми дублюємо на українську. Зайдіть в метро і почуєте, що більшість розмовляє російською. У мене не було в планах екранізувати українських письменників. Задумувався над французькими. Це велике мистецтво — адаптувати сценарій. За нього окремо «Оскара» дають», — розповідає «УМ» Дмитро Сан. Тож про те, щоб у нас були україномовні телефільми, бодай ті, які зняті за мотивами сучасних українських письменників, поки що доводиться тільки мріяти. І чекати.