«Лохотрон» — не від Бога

01.04.2008
«Лохотрон» — не від Бога

«Білі» брати і сестри.

У медицині є визначення: «органолептичне дослідження», коли проблему діагностують не через якісь спеціальні пристрої, а за допомогою звичайних органів чуття: носа, очей. І якщо очі бачать, що вода каламутна, а ніс чує, що м’ясо «з душком», важко повірити особам і паперам (навіть з печаткою), які ствер­джують протилежне. Це зберігає наше життя. З релігією складніше — не всяка людина здатна відрізнити деструктивний культ чи «лохотрон» від віри у Бога. Тим паче коли державні експерти–релігієзнавці стверджують, що ніякої небезпеки немає, та ще й схвалюють надання руйнівним культам статусу «релігійних організацій». Можливо, цим вони завдають людям не меншої шкоди, ніж самі деструктивні культи.

 

Монополія на академізм

Головних академічних науковців–релігієзнавців в Україні двоє: Анатолій Колодний, керівник відділу релігієзнавства Інституту філософії імені Сковороди НАН України, та його колега і дружина Людмила Філіпович. Майже всі інші українські релігієзнавці — їхні учні. Передусім молоді, адже відділення при Інституті філософії має єдину в Україні вчену раду для захисту наукових дисертацій за спеціальністю «релігієзнавство». Тому саме вихованці пана Колодного і пані Філіпович пишуть підручники для студентів і викладають за ними у дванадцяти ВНЗ у різних областях. Колишній радник Президента у справах релігій Олександр Саган, який нині очолює Держкомнацрелігій — також вихованець відділення релігієзнавства. З його «однокашників» складається експертна рада Держкомнацрелігій.

Є ще громадські організації: Українська асоціація релігієзнавців, Українська асоціація релігійної свободи, Молодіжна асоціація релігієзнавців, Інститут релігійної свободи, чільниками й активістами яких є ті ж самі особи з числа вихованців і друзів відділення релігієзнавства. Скажімо, керівник української редакції «Радіо Свобода» Віктор Єленський. Діяльність «академістів» та «громадських діячів» від релігії висвітлює сайт «Релігійна інформаційна служба України» (РІСУ). Усі ці особи й організації стверджують, що в Україні немає деструктивних культів і що спроба звернення уваги громадськості на цю проблему є «посяганням на свободу віросповідання». Голосів фахівців, що мають інші погляди, майже не чути.

«І за справами їх пізнаєте»

Людмилі Філіпович украй не подобається вираз «деструктивна релігійна організація». Існування організацій, культова практика яких має деструктивний характер, пані Філіпович визнає, але категорично «не радить» називати їх деструктивними, переконуючи, що то лише «окремі випадки деструкції з боку окремих представників» (інтерв’ю газеті «Дзеркало тижня»).

Утім діяльність свідків Єгови заборонена або істотно обмежена в 35 країнах світу. Одна із причин — табу на переливання крові в адептів цієї псевдорелігійної організації. Людмила Філіпович якось дивно коментує таке мракобісся: «Так, я знаю такі випадки». Але ж «випадок» — це коли трапляється щось цілком непередбачуване, а в даному разі численні безглузді смерті людей зумовлені саме деструктивною доктриною культу.

Або «Церква саєнтології». Ще у 1984 році її засновник Рон Хаббард Верховним судом Великобританії був визнаний «типовим брехуном і шарлатаном». До наших днів за цією сектою тягнуться доведені у судовому порядку карні злочини у Канаді, Швеції, Голландії, США, Греції, Німеччині, Італії, Росії, Бельгії. Доктори філософських наук Юрій Калінін та Євген Харьковченко ще у 2000 році писали, що «віровчення і догматика не грають у саєнтологічній церкві вирішальної ролі, це тільки вихідний пункт для атаки на людську свідомість, для якої використовується витончена психотехніка».

Але в 2004 році експертна група у складі трьох українських академічних релігієзнавців — Людмили Філіпович, Віктора Єленського та Олександра Сагана — визнала «Церкву саєнтології» «релігійною організацією, форми і методи діяльності якої відповідають законодавству України». Цей експертний висновок 8 червня 2004 року був затверджений вченою радою відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Сковороди на чолі з Анатолієм Колодним (протокол №11). Улітку 2007 року пані Філіпович привселюдно заявила, що пишається своєю участю в експертизі по «саєнтологах», а через п’ять днів ЗМІ повідомили про черговий «випадок» загибелі людей унаслідок того, що «саєнтологія виступає проти медичного втручання в божественну природу людини» (The Guardian 10.07.2007).

«Жертви самі винні»

Або класика деструктивності — сатаністи. Їхній ідеолог Ла Вей наставляє: «Якщо хтось вам заважає, попрохайте його припинити. Якщо він продовжує заважати — знищіть його». У травні минулого року на цвинтарі в Маріуполі Донецької області вандали зруйнували 666 могил — розбили гробівці й хрести, розрили могильні ями, незважаючи на національність, — росіян, українців, греків, євреїв. У місцевої влади не було сумнівів, що це зробили саме сатаністи, на це вказує кількість сплюндрованих могил і час акту — «відьомська» вальпургієва ніч на 1 травня. Утім Анатолій Колодний усіх, кого підозрює у нелюбові до сатаністів, звинувачує в «нетолерантності». Можливо, для нього — це милі хлопці, які перебувають у духовних пошуках і задовольняють свої «релігійні» потреби шляхом насильства? Може, окрім зобов’язання бути терпимими до сатаністів, нам слід ще й люб’язно пропонувати себе їм у жертву?

Уже очевидно, що погляди академічних релігієзнавців розходяться з поглядами простих українських громадян і закордонних фахівців. Прикметною є їхня позиція щодо трагедії десятків тисяч потерпілих від деструктивного культу «Велике біле братство». Анатолій Колодний вважає несправедливим покарання Марини Цвігун, а Людмила Філіпович ще й висловлює захоплення від того, як Цвігун уміє брехати: «Косить», але ж «класно!». І при цьому винними у трагедії вона вважає... самих потерпілих. Намагаючись користуватись «науковою» лексикою релігієзнавця, можу пояснити, що потерпілі завинили у тому, що «не догнали, що Маруська косила, через що класна маруха на кіче парилась». Напевно, за такою «філософією», діти, яких «садять на голку наркоділки», теж винні самі.

Академічні релігієзнавці на одній сторінці підручника можуть написати: «З точки зору можливих загроз, новітні релігійні течії не являють нічого особливого ні для України, ні для іншої країни світу», а на наступній сторінці: «Проблема справді існує, і ситуація за кордоном не менш напружена, ніж у нас». На жаль, у їхніх працях трапляється забагато таких логічних «гойдалок», які заколисують читача, ніби метроном на столі гіпнотизера. Погано — добре, туди — сюди. Акцент, звичайно, на «добре». Так само нахвалюючи добродійну діяльність новітніх культів, академічні релігієзнавці навіть не припускають, що «добродійністю» неокульти маскують свої рекламні та вербувальні заходи. Адже насправді милосердя — це діяння душі, яка нічого не вимагає натомість.

Слово «пастора» — закон?

Приклади насадження в Україні не властивих їй деструктивних культів множаться на наших очах. Нещодавно було оголошено про реєстрацію в нашій державі нової «конфесії». Її «апостол» з Латвії Олексій Ледяєв відкрито закликав робити, як він: «Відкрий свою церкву і стрижи своїх овець... три шкури дери, п’ять шкур». Є відеозапис із цими словами, зроблений на одній з істеричних проповідей Ледяєва. Здається, нам усе зрозуміло — брехун і здирник. Але «академічна наука виступає категорично проти огульності... ворожості та нетерпимості». Та ще й посилається на «релігійну свободу», на підставі якої «наша шкура» нам уже ніби й не належить, і кожен, хто назвався пастором чи апостолом, нібито має повне право робити з нами, що заманеться.

Ледяєв створив екстремістську доктрину «нового світового устрою». Цю доктрину проаналізували юристи з Академії митної служби України і виявили, що «пастор» не визнає ідеологічної різноманітності і рівності у правах і закликає своїх послідовників захопити владу і змінити конституційний лад у нашій країні. Але зі схвалення українських академічних експертів–релігієзнавців навесні 2007 року його власну комерційно–політичну піраміду «Нового покоління» зареєстрували в Україні як «нову конфесію»! А вже у вересні у Дніпропетровську цей «апостол–фюрер» закликав кілька тисяч своїх неприродно збу­джених прихильників «звільнити місто від мусульман та гомосексуалістів»! За подібну «релігійну діяльність» уже чотири країни заборонили Ледяєву перетинати свої кордони. Служба безпеки України на основі експертної оцінки змісту доктрини «Новий світовий порядок», зробленої юристами, не рекомендувала видавати навіть одноразової візи цьому­ екстремістові.

Проте з 1 березня Олексій Ледяєв таки отримав візу на в’їзд до України: Держкомнацрелігій у черговий раз надав Ледяєву можливість багаторазового відвідування України протягом півроку для ведення «канонічної діяльності» в усіх обласних центрах! Хоча, здається, «канонічним», тобто «встановленим за правило», у діяльності «апостола» є тільки зухвале порушення будь–яких законів. Цікаво, що одним із лідерів організації «Нове покоління» є радник голови КМДА Андрій Тіщенко.

Я в жодному разі не зазіхаю на філософський світогляд «академічних релігієзнавців». Але саме зі схвалення цих панів деструктивні культи одержують в Україні пільговий статус релігійних. Таке «релігієзнавство» не повинне бути єдинодозволеним і, тим більше, державним. Адже низка організацій, зареєстрованих в Україні як релігійні, є вкрай небезпечною для нас, наших дітей, суспільства, держави. І насправді вони не є релігійними. Адже омана, здирництво, знущання над людьми, їхніми традиціями й долями не може бути «від Бога». І великим гріхом є видавати відвертим злодіям «ліцензії» для полювання на душі наших багатостраждальних людей.

Василь УСЕНКО
  • Повернення церкви

    До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>

  • Пристрасті навколо храмів

    На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>

  • Речники кривавого «миру»

    Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>

  • Таємний фронт

    Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>

  • Скарбниця мощей

    Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>

  • Після Пасхи — до єднання

    Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>