Банкноти у вогні

01.04.2008
Банкноти у вогні

Малюнок Володимира Солонька.

Ціни в Україні продовжують стрімко летіти догори. Якщо рахувати з початку року, то вони зросли вже на 5,7 відсотка. Найбільше подорожчали товари, які нам із вами найнеобхідніші — продукти харчування. Скажімо, за овочі треба заплатити на 27 відсотків більше, за олію — на 14, фрукти — 13,6, м’ясо, м’ясопродукти та хліб — на 7 відсотків. На десять відсотків «стрибнули» ціни на паливо та мастила.

 

У вас є план, шановний Кабміне?

Іншими словами, із кожної стогривневої купюри, яку ми поклали в гаманець і тримали два місяці, безслідно вивітрилися майже шість гривень. Із тисячі гривень зникло шістдесят. Утім той, хто працює, ще може почувати себе захищеним — зарплата в Україні зростає швидше, ніж знецінюються гроші. Це, звичайно, в середньому. Але в найгіршому становищі нині опинилися малозабезпечені. Так, уряд заклав у бюджет на перший квартал той розмір прожиткового мінімуму, який існував на перше січня. Це означає тільки одне — пенсіонери за останні шістдесят днів стали жити гірше. Якщо точніше, кожен із них не отримав 27 гривень.

Що конкретно треба зробити, аби зупинити масове «згоряння» наших заощаджень, точно не може сказати ніхто. Кабмін оголосив, що в нього є план антиінфляційних заходів, проте самого документа широкому загалові так і не показали. Із 44 заходів, які, на думку міністрів, мають уповільнити інфляцію, реально виконуються лише п’ять. І передбачають вони... посилення адміністративного контролю за цінами.

Тримати і не пускати — це, звичайно, радикально і досить дієво. Але не можна забувати і про зворотний бік медалі. Так, усі обмежуючі заходи породжують так звані інфляційні очікування. Отже, продавець на ринку може й не знати, як вплинуть на грошову масу три мільярди гривень, які видали на руки вкладникам «Ощадбанку», але його професійний нюх підказує — у людей з’явилися гроші. А значить, час міняти цінники.

Будь–які адміністративні обмеження викликають у народі паніку. Коли людина відчуває, що певного виду товару може забракнути, вона купує його більше, ніж зазвичай, — і таким чином тільки стимулює черговий виток зростання цін.

А колись гроші «розмножувалися» самі

Хтось, можливо, забув, але наша країна вже мала досвід дефляції. Це така собі інфляція навпаки, і становила вона 0,6 відсотка. Іншими словами, українська гривня за один рік сама подорожчала. Трапилася ця подія у 2002 році, рівно два роки після «чорного двотисячного», коли інфляція через рекордний неврожай (ми тоді зібрали всього лише 24,5 мільйона тонн зернових, найменше із 1946 року), зростання ціни на імпортний газ, низький розвиток банківської системи та буяння бартеру становила цілих 25,8 відсотка.

Можна, звичайно, сказати, що у 2002–му нам просто посміхнулася доля: на світовому ринку знизилися ціни на енергоносії, українські селяни зуміли зібрати хороший врожай і наситити внутрішній ринок. Але й керівництво країни тоді зробило ряд кроків, які дали чудовий ефект. Насамперед, промисловість перевели з системи «ти мені, я тобі» на живі гроші. Як наслідок, ожила банківська система, люди масово понесли свої кревні у комерційні банки. Паралельно знизився експорт продуктів харчування, і тому на внутрішньому ринку впали ціни на сільськогосподарську продукцію. А зростання імпорту та ревальвація національної валюти призвели до загострення конкуренції між виробниками. І це також впливало на ціни.

Це був, власне кажучи, пік. У наступні кілька років урядовці не могли впоратися із викликами нового дня, які в поєднанні з невблаганною світовою кон’юктурою робили свою чорну справу. Так, ми знову зібрали малий врожай, а енергоносії дорожчали. Водночас зростав ВВП, у людей з’явилися гроші, а банки, що вже стали на ноги, щедро роздавали споживчі кредити. Від експорту Україна отримала золотовалютні надхо­дження, які спричинили нерівновагу на грошово–кредитному ринку. Прем’єри та віце–прем’єри надто сильно «ощадили» бюджетні кошти на єдиному казначейському рахунку, в результаті чого зростав так званий інфляційний навіс.

У 2005 році внаслідок товарного дисбалансу суттєво подорожчало зерно та м’ясопродукти. Уряд щедро платив «соціальні гроші» просто з бюджету, фінансуючи малозабезпечені верстви, а українці масово позбувалися зайвої валюти. Та головне — народ зачаївся в очікуванні інфляційної бурі. Як наслідок, ми отримали 10,3 відсотка.

Сподіваєтеся на краще? Даремно...

Упродовж останніх двох років країна стала заручником нерозвиненої закупівельно–оптово–роздрібної інфраструктури, що відтягнула частину прибутку в посередницький сектор. Аукнулася уряду і незавершеність ринкових реформ: в аграрному секторі, комунальному господарстві, енергетиці час від часу виникали дисбаланси. Але чи не найбільше економіка постраждала від високої ресурсоємності та надмірного адміністративного втручання урядовців. Скажімо, через зменшення податкових пільг, подорожчання праці та енергоресурсів у виробництві бізнес почав активно компенсувати прибутки. Ясна річ, шляхом зростання ціни.

Сумно, але ми знову намагаємося приборкати інфляцію адміністративними методами. Переходячи на лікарську термінологію, ми збиваємо температуру замість того, аби лікувати хворобу. Проте несприятливих тендецій країна має чимало. Це і зростання світових цін на енергоринку та ринку продовольчих товарів, і підвищення собівартості виробництва за рахунок зростання цін на матеріальні та трудові ресурси, підвищення цін, які регулюються адміністративно — послуги ЖЕКів, залізничні перевезення.

Та найголовніше — це підвищення доходів людей завдяки зростанню соціальних гарантій і виплаті знецінених заощаджень, а також так звана «лжезаможність» завдяки зростанню кредитування населення. З одного боку — в людей з’являються вільні гроші, а з іншого — банківська система пересувається у зону ризиків. Більшість людей чудово розуміють ці проблеми і тому намагаються швидко «скинути» свою готівку. І тим самим суттєво прискорюють маховик інфляції. Про макроекономічні кроки, які здатні протидіяти цим явищам, країна поки що не почула.