Службовці KFOR у Косові. (Фото Рейтер.)
Закордонні ЗМІ широко коментують загибель українця зі складу поліцейського підрозділу ООН у Косові, нагадуючи, що це перша жертва зі складу поліцейського контингенту ООН із початку його місії 1999 року. Польська «Газета виборча» наголошує, що командування УНМІК та KFOR використовує поляків та українців у Косові для виконання найскладніших завдань. Саме представникам цих двох країн доручено підтримувати спокій у «найгарячішій» точці провінції — поділеному на сербську та албанську частини місті Мітровіца. Вчора поліція ООН повернулася до міста, й одразу відновилися протести сербів. Цього разу на вулиці міста вийшли учні середніх шкіл, які скандували: «Будемо боротися до смерті. Тут є Сербія, і ми не віддамо її!»
У поліцейському підрозділі ООН, який нараховує 1800 осіб, на цей час залишилися підрозділи лише з чотирьох країн: України, Польщі, Румунії та Пакистану. Пакистанців не використовують проти албанців, бо вони одновірці–мусульмани. Румунів також не виставляють на передову, але з іншої причини: під час розгону албанської демонстрації минулого року вони застрелили двох албанців, і це стало причиною великого скандалу та неприязні косоварів до румунів. Для виконання «брудної роботи» залишилися тільки українці та поляки.
Сербське населення Косова до останнього часу ставилося до українських та польських поліцейських із великою повагою, оскільки вони допомагали сербам, попри ризик. Нерозумне рішення керівництва командування KFOR про штурм приміщень суду зруйнувало довіру, яка вибудовувалася роками. Водночас українці на бронетранспортерах надалі охороняють в’їзди до анклавів із сербським населенням.
Представники сил ООН донедавна були для сербів символом захисту, але після проголошення албанцями Косова незалежності почали уособлювати окупантів. Навіть ті серби, які працювали в поляків та українців перекладачами, тепер почали звільнятися чи пішли у відпустки, зазначає «Газета виборча».
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
