«Якщо струна обірветься — зіграємо і на одній»

18.03.2008
«Якщо струна обірветься — зіграємо і на одній»

До Києва приїжджає всесвітньо відомий джаз–гітарист Ал Ді Міола, щоб дати 19 березня концерт у Палаці «Україна». На афішах зазначено, що на одній сцені з Міолою гратиме бандурист Роман Гриньків. Але чи програма повторюватиме частину концерту на «Наше Різдво», чи це абсолютно новий проект — замовчується ніби зумисне. «УМ» вирішила дізнатися у бандуриста Романа Гриньківа про всі нюанси концертної програми та про те, що ж так вабить Міолу в Україні. Із заклопотаним Гриньківим нам удалося поговорити між репетицією у Спілці композиторів України і залагодженням проблем щодо мікрофонів, які хоче мати Міола під час виступу, а таких в Україні немає. «Ось мої дівчата. Поговоріть поки що з ними, у мене важливий телефонний дзвінок», — каже Роман Гриньків і виходить вирішувати невідкладні справи. Катерина Троценко і Наталя Голуб — колишні його студентки, з першої «Країни мрій», а це вже майже 5 років, працюють в одній команді.

 

«На афішу фотографувався без штанів, роззувався, щоб розрекламували, як Міола гратиме українську народну музику»

— На «Наше Різдво» акцент робили на програмі Ала ді Міоли, а наш колектив долучався до його ансамблю. Цього разу ми зробимо навпаки. До народної музики, аранжованої Романом, долучиться Міола і наш симфонічний оркестр. Це буде інструментальна обробка української народної музики. Роман хотів цей проект назвати «Всі сезони», бо він охоплює обрядові пісні всіх пір року. Симфонічні аранжування для оркестру зробив композитор Іван Териненко, а Роман — для трьох бандур. Це глибока народна основа, але звучить по–сучасному. Мається на увазі гарне підсилення, якісні підзвучки, мікрофони. Роман героїчними зусиллями зробив так, щоб великий зал міг почути ті нюанси, які відчуває музикант під час гри, — розповідає Катя в той час, коли Роман по телефону обговорює питання про мікрофони зі звукорежисером.

У ході бесіди з’ясовується, що Палацу «Україна» треба ще добре доплатити, аби апаратуру розклали вночі на 19 березня, а не о дев’ятій ранку в день виступу.

— Оркестр не встигне відрепетирувати на сцені. Я вже так заморився з цими організаційними проблемами, що забув, де яка струна на інструменті, — бідкається пан Роман. — А через пару днів концерт. Роблю все сам. З Міолою досі ми обмінювалися МР3 через інтернет. Після концерту він залишиться ще на три дні: записуватимемо спільний альбом на основі цього проекту. Міола цікавить організаторів тільки під час концерту, а далі я відповідатиму за його перебування. Вони хочуть якнайбільше витиснути з нього, заробити грошей і зайнятися іншими. Нікого не цікавлять довгострокові проекти. У філармоній, які цінують музику, немає 25 тисяч євро, щоб заплатити Міолі за вихід на сцену.

— Українську версію програми почують за кордоном?

— Плануємо один раз виступити в Україні і записати спільний альбом, який почують у Європі й Америці. Видамо його цього року. Це буде моя музика і народна. Погодилися з Міолою, що він гратиме народну і йому не треба буде платити за авторство.

— Ходять чутки, що в Палаці «Україна» негативна енергетика. А ви колись казали, що бандура до цього дуже чутлива і може погано зіграти.

— Після тих нервів, що «поїли» організаційні питання, ми вже нічого не боїмося. Я думав спочатку, що достатньо пояснити, що гроші грошима, але ідеї важливіші. З Алом Ді Міолою легко потрапити в Палац «Україна». Без нього спробуй туди ще потрапити. Можливість показати своє мистецтво в Палаці означає визнання. Це більше, ніж заслужений артист України. І не важливо, яку енергетику відчуватиме бандура. Якщо струна обірветься, ми цього не помітимо, зіграємо до кінця і на одній.

— Важко було знайти гроші на концерт?

— У процесі роботи все набагато прагматичніше. Виявилося, що організаторам не потрібна наша мистецька складова. Не йшлося про гроші, бо на Міолу їх легко знайти. Ми взялися за справу, яка стоїть на нас трьох, але за нею велике ідеологічне навантаження, — хочемо, щоб бандуристи могли робити кар’єру в Україні, щоб рідний інструмент не забувався, щоб українська культура була почута у світі. Але про те, що Міола гратиме народну музику, в афішах не йдеться. На рекламні фотографії у студії супердизайнера у мене пішов цілий день. Я фотографувався без штанів, роззувся, помив ноги, бо сказали, що треба бути босим, так, як виступає Міола. У результаті фотографій немає. На афіші є тільки Міола. Пояснили це тим, що спонсори не захотіли ніякої української стилізації, ніякої фотографії бандури, ніякого іншого лиця, крім Ала Ді Міоли — мовляв, на Міолу люди прийдуть, а на бандуру можуть і не прийти.

«До цього концерту готувалися 10 років»

— Скільки часу готували спільний проект з Алом Ді Міолою?

— Це праця не одного творчого дня. Було б примітивно, щоб Міола грав «Йшли корови із діброви». Ми хотіли зробити і для себе ривок, і долучивши Міолу, зробити оригінальний матеріал, форматний у Європі. Проект задумав ще в Торонто на початку 90–х. Підняли цілий музичний пласт, хотіли, щоб наш матеріал був сучасною мовою поданий, щоб у Польщі не морщилися, що вони це вже чули у 60–х, це вже давно пережоване і перетравлене. Зараз вибили сцену в Спілці композиторів, зробили шість оркестрових епізодів на українські мелодії.

— Ви єдині, хто запропонував Міолі працювати над спільним українським проектом?

— Багато таких, хто готові допомагати нам або за великі гроші, або щоб добратися до Міоли і працювати з ним уже без Гриньківа. Олександр Фокін, для якого наша музика — порожнє місце, через нас добрався до Міоли, запропонував зіграти будь–які його аранжування, натягав Міолі купу світової класики, яку Ал уже давно зіграв. Сказав йому, що в Україні не народилося такого композитора, щоб писав для «РадіоБенду». Міола нібито погодився, але нічого йому не дав. Зараз Міола має проект із Джоном Маклафліном і Пако де Люсія. Півроку гратимуть у турне найновіший джаз.

— Міолу цікавить українська музика чи розширення своєї аудиторії?

— Ал Ді Міола все життя грав тільки ту музику, яку написав сам. Він бере вершки інших національних культур і використовує їх у своїх інтонаціях. Він американець і всі культури сприймає однаково. Я намагаюся зробити для Ала свій матеріал, до якого він досі не був дотичним. Якщо після цього проекту він використовуватиме український мелос, вважатиму, що зробив більше, ніж сподівався. Музика його тепер пахнутиме не тільки іспанським колоритом, а й українським.

— Ви його цікавите як композитор?

— Він захоплений бандурою. Дав їй награтися в його альбомі, в якому між п’єсами я один граю соло. Жоден з його музикантів на таку честь не заслужив. Я йому мільйони за це не платив. Це він мені платив гроші, коли я в нього записувався. За ці роки він не копіював мене. Я для нього як музикант цікавий разом з інструментом. Коли записували дует, намагався робити українські інтонації, а він робив свої власні. Міола — законодавець моди. А тепер уперше гратиме музику іншого — українського композитора.

«Моє правило — не мати романтичних стосунків зі студентками і не грати на вулиці»

— Для Міоли приїзд в Україну фінансово вигідний?

— Те, що я мав собі взяти, організатори платять Міолі. В Америці він стільки гонорарів не отримує, виступає за значно менші гроші. Там живуть на спонсорські гроші і стадіони збирають не задля каси. У нас рок–зіркам–пенсіонерам платять великі гонорари, а на своїх економлять. У Європі найдорожчий квиток 20 доларів, а в нас VIP–місця — по тисячі. Найкращий спосіб змінити ситуацію — це дати Міолі зараз заробити більше, щоб він за добрі гроші повернувся обличчям до того, що цікаво нам. Тоді піарники визнають, що українська музика не гірша, бо її виконує світова зірка.

— Чим займається ваша дочка Галинка?

— Балетом. Раніше грала на бандурі й співала. Потім побачила, що це коштує, і сказала, що балет — найчесніше мистецтво. Під фонограму не станцюєш.

— Я чула, начебто у Брюсселі під час фестивалю «Всі скрипки світу» ви грали на вулиці...

— Це брехня. Я на вулиці не граю. Це моє правило. Я не маю романтичних стосунків зі своїми студентками і не граю на вулиці. Якщо б я був кобзарем, грав би на вулиці, бо це дозволяє ідеологія. А я з ними борюся не на життя, а на смерть. Вони ні чорта не роблять, тільки вуса відпустили і займаються соціальною політикою, яка до мистецтва ніякого відношення не має. Коли місце забирає лідер — це добре, бо ставить собою мистецьку планку. Коли нездара — він псує картину так, що ніхто не хоче грати на народних інструментах.

— Коли ви грали українську музику у французькому ресторані, навіть кухарі вийшли послухати, а в Україні перестали жувати, коли почули «Мурку». Маємо настільки нижчий рівень культури?

— У нас у ресторани ходять ті, кого цікавить «Мурка», щоб попонтуватися перед якимись дівками або перед партнерами, а в Європі люди йдуть там відпочивати, тому музику цінують. Розкажу цікавіше. Мені якось сказали зіграти «Пєтрушку... етого». Питаю: якого, Стравінського? «Да–да». Я зіграв коломийку, а вони: «О, точно, ето он», і дали мені 200 доларів. Так що я тепер винен 200 доларів за те, що не знаю Петрушки.