Любомир Гузар: Я був щасливим...
Глава Української греко–католицької церкви, сьогоднішній 75–річний ювіляр, розповідає «Україні молодій» про своє довге, непросте і таке нетривіальне життя... Наталія ЛЕБІДЬ   

Блаженнійший Любомир кардинал Гузар — нерідкий гість на сторінках «України молодої». Ми говорили з ним про багато речей, особливо пам’ятною для авторки цих рядків була зустріч після Помаранчевої революції — надії тоді було стільки, що нею, намастивши хліб свій щоденний, цілком можна було жити. Зараз ти все частіше сумніваєшся у своєму ремеслі — хоч пиши, хоч не пиши, а твоє місто (для прикладу) розвалять і без твоїх протестів. Ця розмова про професію — журналістську та душпастирську — продовжується й поза диктофоном, витікаючи з ключового питання, чи не шкодує наш співрозмовник про обраний ним життєвий шлях. Треба вірити, треба не впадати у відчай, говорить кардинал Гузар, який святкує сьогодні своє 75–річчя (а ще у цьому році — піввіковий ювілей його священицької місії). Мабуть, той, хто сіє печаль, печаль і пожне. Хоча сказано й таке, що блаженні засмучені, бо вони будуть утішені. Шкода лише, що не в цьому житті.