Якісь 10—15 років тому, дивлячись на твори Віктора Сидоренка, котрі нині висунуті на здобуття Національної премії ім. Т. Шевченка, тільки дуже проникливе око могло запідозрити щасливу еволюцію його таланту в найближчому майбутньому. Тоді, на початку 1990–х, усе могло здатися легко зрозумілим, чітко окресленим, приступним сприйняттю так званого «простого глядача». Художник писав передусім жінок та квіти — два найбезпечніші в усі часи жанри малярства. Згодом назве цей цикл «найгармонійнішим»... і значуще додасть насамкінець короткого есею: «...спокою ніколи немає».

«Жили–були...» Так, у найкращих казкових традиціях, починається дитячий художній фільм, знятий кіровоградською студією «Ку–Раж». Серед шкільних занять, спілкування з друзями, віртуального світу комп’ютерів у житті підлітків з’являється... магія. І головні герої фільму Ан­тон і Кароліна перестають себе впізнавати...

«Українські слухачі — не французькі. Не японські й поготів», — такий висновок спадає на думку, щойно дізнаєшся про черговий успіх за кордоном музикантів Національної філармонії України. Про це та про найближчі гастролі — розмова з Миколою Дядюрою.