Музична торба під зав’язку,

11.01.2008
Музична торба під зав’язку,

На музичній карті світу за минулий рік українські кордони заштрихувалися густіше. Меломани на сон грядущий згадують поп–гастролі Muse, Placebo, Chemical Brothers, Елтона Джона, Джорджа Майкла, Маркуса Міллера, Faithless, Енріке Іглесіаса, Брайяна Адамса. Ще десять років таких темпів і до нас U2 з Coldplay приїдуть. На Євробаченні завдяки Вєрці Сердючці ми знову у числі фіналістів, на MTV Europe Musіc Awards наша Лама отримала премію Best Ukraіnіan Act. Фестивалів на наших теренах розмножилося, як кроликів, а музиканти, попри щільні графіки, все ж таки деякий час посиділи в студіях звукозапису і під кінець 2007–го презентували цілу торбу альбомів. Поки наші любі співаки і співунки не засіяли нас, як годиться, на старий Новий рік новими кружальцями, «УМ» розкладе по поличках компакт–диски, які познаходила під ялинкою. Адже за минулий рік музичний ВВП значно зріс і почастішали «круглі штуки» з музикою made in Ukraine. Між іншим, у цьому велика заслуга саме фестивалів. На Славське рок–фест компанія «УкрМюзік» відкрила «Гуцул Каліпсо» і «Н.Три». Якщо останні справді в порівнянні з динозаврами рок–сцени молоді і зелені, тому й першачок назвали «Якби я міг знати», і ручки дитини на обкладинці намалювали, то чернівецькі роздовбаї на 8–й рік свого існування нарешті дочекалися, що їм запропонували не без втручання товариства «Спортивні і культурні ініціативи» видати альбом «Рекет–Ґангстєра». Нашкрябали 13 пісень, які вже добре відомі з «живих» виступів у стилі фанк, ска, хіп–хоп. Попри те, свого шанувальника ватага завше знайде. Під їхні чудасії полюбляють «відриватися» музиканти з «Бумбокс», «ТНМК», «Гайдамаки», «ДримбаДаДзиґа», «Тартак» та «Інкунабули». Що не кажіть, а гуцулам щастить, як не з горами, то з шанувальниками.

 

Знайди 10 схожостей між поп– і хард–корне ар ен бі

Останньою і майже із запізненням, за лічені години до 2008–го, у музичні крамниці забігла захекана Тіна Кароль. Її альбом «Полюс притяжения» незабаром оголосять золотим. Надто швидко розбігся по крамницях і відразу — на почесне місце: «купується найкраще». Для цього є декілька причин. Кароль об’їздила всі великі міста України з програмою «Полюс притяжения», відзняла два кліпи на пісні з нового альбому, які регулярно крутять на музичних каналах, співає про вічне і трепетне — про любов. А ще, замість однотипних американських комедій, у новорічні свята багато людей могли оцінити її «сольник» з екранів телевізорів. Очевидно, що зайшовши за подарунком для друга, рука потягнеться до альбому Тіни Кароль:так, щоб і приємно самому послухати, і соромно перед другом не було.

Щоб збалансувати вподобання меломанів, бо ж на колір і смак товариш не всяк, відразу згадаємо про ненормативну, неромантичну, небіляву, але еротичну Ірену Карпу. За Рік Свині вона встигла не менше, тільки гребла у свої комірки з іншого боку. Назву гурту «Фактично самі» змінила на «Qarpa» (Тіна Кароль змінила продюсера), стала обличчям музичного каналу «MTV–Україна» (поп–співачка світиться на екрані як ведуча «Танців з зірками»), до кави з коньяком пописує щоденник, який потім видає як романи (Тіна забавляється казками) і презентувала альбом «Ін Жир» («Полюс притяжения»), а ще обоє свого часу мешкали в Івано–Франківську. Та музика у дівчат кардинально різна, незважаючи на низку життєвих аналогій. Карпа сама собі дизайнер, концертні костюми купує у секс–шопі, на виступах пригощає шанувальників бехерівкою з апельсином, все більше «присідає» на важку музику і ріже вуха скромняг стьобом, доволі жорсткою і психотропною електронною альтернативою. Якщо порівнювати із тріп–хопом, то тріпу тут значно більше, ніж хопу. А якщо не порівнювати — це просто потужно і весело, різноманітно і дещо божевільно. Не так весело, шоб аж надірватися — а так, як в анекдоті, коли «ні, дякую, не боляче — от хіба–що коли сміюсь». Цей дивакуватий, гіркуватий гумор імпонує пофігізмом та різкими контрастами. Яскравий антигламур, до того ж, майже гламурний. «Я повидаляла собі ребра, я повиривала кутні зуби. Я — справжня жінка!» — співає Карпина Леді Ду справжньому мачо, шаленому мучачо, партію якого проспівав Сашко Положинський.

Епатажно–стервозні «Секс» і «If U don’t love me» (Шо ти мене дрочиш?) чергуються зі своєрідним екскурсом до ранньої творчості «Фактично самих»: «На мою кров», «Очі твої» (Карпа мріє її заспівати дуетом з Пономарьовим або «на крайняк» із Басковим), «Зникнути взагалі». Між дівчатами є ще одна глобальна різниця. Альбом тієї, що лірична, в інтернеті на халяву не скачаєш, а в Карпи ще до презентації половина пісень були у вільному користуванні, при тому «Ін Жир» у декількох музичних магазинах мені так і не вдалося знайти.

Вони знають все: де відео, яку музику в «бардачок», а яку слухати в «ПоНеДілОК»

«Тартак» перед Новим роком підготував аж 4 диски, але без жодних презентацій, шуму і овацій. Так хлопці вирішили підсумувати святкування 10–річчя гурту, яке затягнулося з грудня 2006–го. Сашку Положинському набридло чути питання: «Де відео?», тому збірка відеокліпів на DVD так і називається «DE VIDEO». «Тартак. Гуляйгород. Kofein» — це реміксований альбом, який група записала з народознавчим колективом «Гуляйгород» ще у 2005–му році. Тоді вперше й прозвучала обіцянка завершити і видати паралельну версію цього альбому в обробці «Кофеїну». Новий варіант, гадаю, має об’єднати тих, кому «Гуляйгород» сподобався відразу — і тих, кому він тоді здався дещо жорстким. Бо мотор залишився таким же потужним, до того ж у лініях тепер враховано особливості аеродинаміки, вони стали плавнішими та стрімкішими, а от всередині стало значно більше затишних закутків. Результат — зросли і швидкість, і комфорт.

Назва альбому «Тартак. МР3» свідчить сама за себе. Туди потрапило все, що колектив навидавав за 10 років свого існування, а також невидані композиції «Україно, Забивай», «Не Кажучи Нікому», заспівана з Андрієм Підлужним, і переспів скрябінського хіта «Нікому То Не Треба». Найзагадковіше виглядає диск «Для Тєх Кто В Путі». Як вдалося з’ясувати, це буде своєрідний the best. Музиканти відібрали пісні, які, на їхню думку, якнайкраще з усієї творчості «Тартака» пасують до прослуховування за кермом. А назву вибрали спеціально під ті збірки, обкладинки яких можна знайти у «бардачках» водіїв маршруток і дальнобійників.

Сашко Положинський не полінувався взяти участь у ще одному проекті, над яким працювали також НеДіля (Едуард «Діля» Приступа) та Орест Криса, гурт «Татхагата». А всі разом вони — проект «Тричі», з перших букв назва альбому — «ПоНеДілОк». Усі учасники дійства виступають у звичних амплуа: Сашко як оповідач, Діля — вокальний виконавець, а Орест — мультиінструменталіст, записав партії гітари, бас–гітари, ударних та перкусії. Троїстий союз дозрівав 2 роки і виправдав усі сподівання: напій вийшов цікавий і достойний. Такий не хильнеш одним махом, щоб наступної миті забути, тут захочеться смакувати. А приємність цієї музики в тому, що вона живе на межі між абсолютно різними стилями, бере щось від кожного, але не належить уповні жодному з них. Тому кельтський фольк, мелодекламація, фольк український, хіп–хоп, чистої води рок, фольк ямайський, а також ліричні акценти у різних стилях — все це чудово переплітається з класичною та сучасною українською поезією Шевченка, Антонича, прозою Михайла Яцківа, Володимира Пономарьова. Крім того, на платівці залишила важливий і приємний слід Росава.

Розцвіла на лотосі з джазом і етно

До речі, Росава підспівала ще в одному, але вже джазовому альбомі «LoTus. Росава». І тут не так цікаво, як із новою партією справилася співачка «Колисанок», як привертає вуха LoTus. Раніше він був Тітус–Тотус, але співгромадяни легковажно вважають, що його звуть Леонід Тітов. Як композитор Леонід явно глибоко поважає західну, особливо американську народну музику. Втім анітрохи не цурається і європейської — зокрема класичної, традиції. Тому інтеліґентний джаз, архаїчний блюз, класична освіта, психоделія — все це, та й не тільки це, залишило тут свій слід, і в результаті з’явився сплав, який не має чіткого визначення. Зате має чітке призначення. Ця музика вміє радувати і надихати, з нею приємно замислюватись і просто дихати, вона дає простір і насичує його живими барвами.

Сюрприз для поціновувачів етномузики. Видавництво «Країна мрій» під орудою Олега Скрипки випустило дводискову збірку «Етно–Фестиваль «Країна Мрій». Вибране». Там зібрані виступи наживо на фестивальних майданчиках у 2004—2006 роках. На першому диску — українські народні пісні у чистому, необробленому вигляді. Ну, а на другому представлена вже сучасна музика, зроблена на основі народної — те, що називають фольк–роком. Крім того, видання вмістило і добірку фотографій з фестивалю. Тож вибирати є з чого, тому раджу поритися в інтернет–крамничках, так значно швидше можна знайти товари для вух і душі, а якщо є час — побродити між полицями з дисками в музичних магазинах, і з Нового року перейти на свіжу музику.