Молитва за книгу? За гроші платників податків?

06.12.2007

Минулого року президент Фору­му видавців, відома «лобістка» читання як способу життя Олександра Коваль започаткувала «Різдвяний книжковий ярмарок» і в Києві: в «Українському домі» відбувся не дуже великий, але помітний, затишний, креативний, розважальний, фестивальний, передноворічний захід. Який не передбачав підписання будьяких контрактів чи ділових угод, а мав на меті, за словами Олександри Коваль, «прищепити у столиці традицію дарувати книжки до Дня святого Миколая і на Різдво». Видавців, які виявили бажання поярмаркувати в ці передсвяткові дні, назбиралося з 60—80, а відвідали книжкові стенди в «Українському домі», за підрахунками організаторів, близько 20 тисяч людей. Цього року на ці ж числа в «Українському домі» запланована Київська міжнародна книжкова виставкаярмарок «Книжкові контракти». Це державна виставка, безплатна для видавництвучасників, яку проводить Держкомтелерадіо. Впору закликати антимонопольний комітет: чому на одні й ті самі числа, чому в одному й тому самому місці та до того ж і конкуренція нечесна — за участь у державному ярмарку видавці не повинні платити, тільки б стенди поставили. Для серйозного розслідування і серйозних роздумів, кому така ситуація вигідна і чому виставка на гроші податкосплатників дорожча за недержавну, є ще кілька фактів.

У грудні минулого року пані Коваль подала заявки на два книжкові ярмарки в «Українському домі» — травневий дитячий і грудневий «сімейний». Обидва були внесені в плани «Українського дому» на 2007 рік, тим паче, що ця установа виступала співорганізатором, що в перекладі на ділову мову означало пільги в орендній платі. Травневий ярмарок пройшов без ексцесів, а коли у вересні Олександра Коваль звернулася до дирекції «Українського дому», їй сказали, що вона не подала заявку, а подав Державний комітет з телебачення і радіомовлення України — на ці ж числа, 18—21 грудня. Між іншим, травневий ярмарок дитячої книги пройшов без будьяких додаткових заявок — у планах же стоїть! В усній розмові було сказано, що з відомством пана Прутника «Українському дому» працювати вигідніше — вони сплачують оренду в повному обсязі, а це десь 200 тисяч гривень. Але цікаво інше — на сайті Держтелерадіо чорним по білому написано: «Проведення цього виставкового заходу визначено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2007 року. Виставка­ярмарок доречно приурочена підбиттю підсумків Року української книги». А як же заявка у вересні?!

Знову ж таки на офіційному сайті Державного комітету телебачення та радіомовлення України анонсовані деякі заходи в рамках «Книжкових контрактів». Наприклад, «Молитва за Книгу» в Михайлівському соборі, збір коштів на будівництво пам’ятника Книзі у Києві. На повному серйозі люди, які мають просувати українську книжку, пропагувати читання, збираються за неї молитися. Може, Бог допоможе? А ще краще — пам’ятник книжці поставити. На нього теж можна і молитися і до Дня мови і писемності Франка чи Шевченка цитувати.

Знайдіть іще десь державу, яка на аналогічну акцію витрачає грошей більше, ніж громадська організація. Причому грошей наших із вами, платників податків. Якщо їх у державі так багато, чому ж ми так погано живемо?

Пану Прутнику, його відомству та його радникам зрозуміло і вигідно, що звичайній людині, яка в ті ж самі дні в те саме місце прийде купувати книжку, байдуже, хто поставив ці стенди і хто зібрав видавців. Показуху — на зразок найбільшої автографсесії дитячих письменників — ми давно не вважаємо аномалією. За бюджетні гроші звітувати не прийнято і доцільність їх використання обговорювати — теж. Отже, номер пройде?