Як легко зруйнувати чуже життя — стерти людину так, нібито вона була намальована крейдою на асфальті, а не «прописана» кров'ю і плоттю у цьому світі. А потім прийти ввечері і сказати батькам, які саме в цей час зібрали на столі вечерю або, можливо, сіли перед телевізором дивитись новини, або просто чекали на сина. Ні, навіть не сказати, а так — випалити межі очі, що отакі-то, мовляв, справи: Юрія вашого знайшли повішеним на околиці міста. І, не чекаючи, поки ущухне перша хвиля удару, квапити старих сухими розпорядженнями: давайте, не стійте просто так, ловіть машину і гайда знімати його тіло з дерева, а потім відразу — на розтин. І щоб швидко було зроблено! Бо нема коли правоохоронцям гаяти час на вашого самогубцю, бо ваш син з його життям і смертю — то ваші проблеми, а державі, тобто представникам її влади (читай: міліції) до цього всього байдуже, вона (держава плюс міліція плюс прокуратура) умила руки, як Понтій Пілат, та спострерігає за процесом звіддаля. Не заважає і не втручається. Бо дійсно, чого втручатися? Раз із зашморгом на шиї — значить, самогубця. І не треба ніяких кримінальних справ, все й так ясно. Ну, а кому не все ясно — той, хвалити Бога, не при владі, а, отже, нічого в цьому світі й не вирішує.