Медове підкорення «Апімондії»

29.09.2007
Медове підкорення «Апімондії»

Українська делегація в Австралії — відразу після тріумфу.

Не викликає сумніву, що невдовзі Україна займатиме передові місця у когорті розвинених демократичних держав світу. Багатьом із них наша Батьківщина не поступається вже нині. Наприклад, у розвитку важливої, в першу чергу для здоров’я нації, медової галузі. Навіть попри те, що поки вона лише замикає п’ятірку за виробництвом та споживанням солодкого продукту, події минулого тижня не залишили сумнівів — це явище тимчасове.

В Австралії підтримка діаспори була, як ніколи, доречною

Такого тріумфу на заході настільки високого міжнародного рівня вітчизняні бджолярі ще не знали. «Апімондія» — міжнародна федерація бджільницьких асоціацій, заснована понад вісімдесят років тому, а відтак є найбільш авторитетною у світі серед собі подібних. Мета її діяльності — надання можливості для діалогу бджолярів з усього світу, налагодження інтернаціональних контактів між організаціями, а отже, — обмін досвідом і досягненнями у сфері бджільництва. Конгреси відбуваються щодва роки і цього разу зібрання пасічників проходило в австралійському місті Мельбурн. Для п’ятьох учасників від нашої держави місце проведення зустрічі було обрано досить вдало. Адже українці їхали туди з певними намірами, а відтак їм зовсім не завадила підтримка тамтешньої української діаспори.

«Нині в нашій державі працюють дві громадські бджільницькі організації: Спілка пасічників України та Братство бджолярів України. Перша має досить давню історію, існує понад 15 років і є членом «Апімондії» з 2003 року. Братство бджолярів — організація, яка виникла менше трьох років тому за ініціативи Президента Віктора Ющенка й налічує понад 40 тисяч пасічників, — розповіла «УМ» голова правління Братства бджолярів Тетяна Васильківська, яка очолювала українську делегацію в Австралії. — Ще під час конгресу в Дубліні у 2005 році наша організація подала заявку на вступ, а нині ми вже отримали відповідне погодження в секретаріаті організаторів і стали повноправними членами міжнародної федерації».

І у Мельбурні українські бджолярі не зганьбилися. Серед того, що привезла наша делегація до Австралії, — винятково український мед трьох сортів — з липи, берези та акації, продукцію з воску, а також національні вишиванки та рушники. Під час доповіді на конференції наші співвітчизники, зокрема, нагадали закордонним партнерам, що саме в Україні був винайдений гуманний шлях розвитку добування меду. «У XIX столітті в нашій державі з’явилося світило, людина, яка зробила революцію у світовому бджільництві — Петро Прокопович. У 1814 році він винайшов перший у світі рамковий вулик. Поява цього вулика поклала початок переходу людства до гуманістичного бджільництва. Бо раніше при викачуванні меду бджіл фактично знищували. З виникненням жe цього вулика з’явився метод витягувати солодкий продукт, не знищуючи бджіл, — зауважив під час доповіді член Братства бджолярів і художній керівник проекту «Медяна роса» Юрій Реф’як. — Ми виробляємо в середньому 55 тисяч тонн меду на рік і поступаємося лише Китаю, Аргентині, Індії та Мексиці. Нині наше завдання — це інтегрувати вітчизняне бджільництво у світову спільноту».

За словами пана Реф’яка, українці використовували мед як лікарський препарат і в пору козацької доби. А одним з основних товарів, які йшли на експорт, солодкий продукт був ще в добу Київської Русі. Навіть сьогодні сучасна вітчизняна медицина вже має найменування понад п’ятдесяти лікарських засобів, основою яких є мед. «Тому наразі наша мета, — каже Юрій Реф’як, — ознайомити світ з тими досягненнями, які має, приміром, Харківська фармацевтична академія. Остання, незважаючи на те, що мед сприймається як густа рідина, вже зуміла перетворити його у порошок, який українські медики використовують у лікувальних цілях».

Від Трипілля до сьогодення — «воскова» історія

«Добив» суддівську бригаду ще один витвір, який привезли з собою українці. Це воскова свічка, на якій були відображені всі епохи становлення Української держави. Знизу — Трипільська культура, стиль Київської Русі та козацьке бароко. У верхній частині — зображені бджолині соти. А найцікавіша — середня. Це декор, представлений у п’яти витках спіралі, на якій відображена Україна від найдавніших часів до сьогодення. В композиції використано понад сто зображень: тему Голодомору, правління Івана Мазепи, епоху Тараса Шевченка, теперішні роки тощо. «Свічку України» наша делегація залишила в Музеї української діаспори, щоб тамтешні мешканці та майбутні покоління не забували про свою Батьківщину.

А після всього представленого прийшло довгоочікуване визнання. У рамках конгресу «Апімондія» Україна завоювала 8 медалей, з яких чотири — золоті: за найкращий мед, «медове вино», стенд і колекцію марок. А також чотири «бронзи» у номінаціях «віск», «воскові свічки», «композиція з меду та воску» і «колекція воскових печаток». Закінчення виявилося і зовсім приємно неочікуваним — Тетяну Васильківську нагородили званням «Королева Апімондії–2007». Відтак це дало підстави нашим у Австралії ініціювати аналогічну зустріч уже навесні 2008 року саме в Україні. А це не лише визнання та гордість, а й змога інтегруватися у світовий медовий бізнес, який принесе державі непогані інвестиції та додатковий стимул зближення з Європою.

Успіх є надзвичайно важливим і з погляду того, що розвиток медової галузі сприяє виконанню програми Президента щодо збільшення населення України. Мед — це не лише здоров’я матерів, а й запорука народження молодого покоління. Віктор Ющенко, зазначали учасники делегації, як ніхто посприяв, аби Україна була гідно представлена на медовій конференції. Тому опосередковано «доклав руку» й до отримання високих нагород, а відтак зробив підкорення «Апімондії» по–українськи медовим.

  • Масниця для миру

    Засилля реклами «русской маслєніци» в інфопросторі України вже не вражає і не печалить, а закликає до дії: пізнати власні традиції і докласти зусиль, аби їх дотримуватися. Хоча б задля власної безпеки. Та спершу розберімося з традиціями російськими. Основні атрибути тамтешньої «Маслєніци» — це «бліни» з ікрою, грибами, медом чи іншими начинками, виготовлення і спалення солом’яного опудала, гучні розваги й чаювання з самоварами просто неба, змагання… >>

  • Шик у вовні

    Ще півтора десятка років тому візиткою талановитого подружжя з Коломиї були гобелени. У цьому виді ткацького мистецтва Ярослав Сахро з Оксаною Литвин сягнули такого рівня, що їхні твори почали залюбки купувати для приватних колекцій цінителі гобеленів з України, Великої Британії, Данії, Ізраїлю, Італії, Канади, Німеччини, Польщі, Росії, США, Франції та Японії. >>

  • Кобзар Русалім

    Наше знайомство з Русланом Козленком, або ж Русалімом (це його кобзарський псевдонім), відбулося під час фестивалю епічної традиції «Кобзарська Трійця-2014». Освячення музичних інструментів на подвір’ї Михайлівського Золотоверхого собору, виступи майстрів із різних куточків України, традиційний «кобзарський чайок». >>

  • Бережіть, берегині!

    Усього два кольори — білий і червоний. А ними створено цілий світ. Пряма горизонталь — земля, хвиляста лінія — вода, хрест — вогонь. Квітка, яка означала початок життя. І — жінка з піднятими руками. Берегиня, мати–прародителька, символ життя і родючості, захисниця людей від усілякого зла, добра «хатня» богиня, що оберігає родину… >>

  • Принади архаїчної трапези

    Симпатики древньогрецького філософа Сократа навряд чи аж так піднесено, услід за вчителем, можуть нині повторити його знамениту фразу «Ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити». У сучасному світі не все так просто, стабільно високі прибутки рестораторів — тому підтвердження. >>

  • Скарби з бабусиних скринь i душ

    У столиці українського гончарства — селищі Опішня — завершився п’ятий щорічний Тиждень національного гончарного здвиження «Здвиг–2013». Хоча насправді ця щедра на глину й таланти земля «двиготіла» під натиском грандіозного мистецького дійства майже весь місяць. Адже учасники третьої Е–літньої академії гончарства, міжнародного молодіжного гончарського фестивалю та четвертого ­ІНТЕРСимпозіуму кераміки приїхали сюди раніше. Зрештою, у рамках згаданого Тижня відбувалося десять повноцінних мистецьких конкурсів і презентаційно–виставкових заходів, у яких, крім гончарів і керамістів, демонстрували свою майстерність ковалі, фотохудожники, майстри графіті та бодіпейнтінгу, тобто художнього розпису на тілі. Найгучнішим же і водночас заключним акордом «Здвигу», власне, його апогеєм, став Національний фестиваль гончарства. >>