Таких, як вищезгадана пані, чергові СБУ впізнають, мабуть, не те що за номером телефону, а ще до того, як пролунає дзвінок. Деякі з них мають свої прізвиська. Або ж їх називають іменами у зменшувальній формі. «Ось це наш Вовчик», — майже ніжно говорить черговий, відшукуючи у комп’ютері відповідний трек. Дивлюсь на монітор і бачу: дзвінок пролунав о другій ночі, «розмова» тривала 48 хвилин. Монолог чоловіка, який абсолютно монотонним голосом, не роблячи пауз чи акцентів, несе маячню про якесь залізо, вставлене в його вухо, діє, мабуть, як колискова. «Коли народжується молодий місяць, у них усіх настає загострення», — каже мені один із чергових. «Ви це серйозно? Ви що, слідкуєте за календарем?» — дивуюсь я. І відчуваю: вони таки серйозно... Мабуть, це необхідно для збереження власного здорового глузду посилання на якісь об’єктивні причини, що викликають чуже божевілля. Хоча, зрештою, дзвінки бувають різні. Наприклад, такі:
— «Служба безпеки, черговий. Слухаю!» — «Ой, це не «Тіко–маркет»?»
«Слыш, шеф, машину мне подгони. Шо? Это не такси? А город вообще какой?»
«Хочу повідомити вам про терористичний акт. Такий–то (ім’я пропускаємо. — Авт.) заховався вчора в туалеті і фотографував там мобілкою дівчат. А тепер хоче вивісити це в інтернеті. Уявляєте?!»
Або такі, ближчі до виборчої тематики:
«Здравствуйте. А скажіть, будь ласка, бо не можу найти ніде — Жилянська, 41 — де моя виборча дільниця?... Не підкажете?... А–а... Ясно... Слухайте, що ж це за часи такі? Нема ж за кого голосувати!»
«Я раньше голосовал в школе на улице Баумана. А теперь не знаю, где мой участок…»
«Моя донька живе за кордоном. Я звернулась до виборчої комісії із заявою, щоб її не вносили у список, але мені відмовили, бо я, мовляв, маю представити якісь докази, що її тут нема. А які ще докази треба, коли я — її мама?! Я ж краще знаю, де моя дочка!»
«Люди, не голосуйте ни за кого!!! И никому не верьте!!! Только Богу. Бог развеет то, что они нам тут гонят, вот увидите!!!»
«Наш ЖЕК обдзвонює жильців і пропонує по 25 гривень, якщо ми проголосуємо за відому партію. Кажуть: ми вам віримо, достатньо вашого слова. Якщо ви згодні, вам завтра двірник гроші занесе...»
«Ви не підкажете, як подзвонити до ЦВК?»
«Моєму синові 12 січня виповнилось вісімнадцять. Як ви гадаєте, він цього року вже може голосувати?»
«В принципі, — підсумовує черговий, — на тисячу дзвінків припадає тільки один «нормальний». Як той, наприклад, де йшлося про хабар. Хоча й його ще треба перевіряти. Решта дзвінків поділяється на, умовно кажучи, неадекватні або такі, коли СБУ плутають із довідковою: як подзвонити до ЦВК абощо. Бувають і випадки, коли людині просто хочеться поговорити. Тож ми тут годинами вислуховуємо всю правду про наших політиків і нашу владу».
«Телефон довіри» в СБУ існує давно. А з 10 серпня він має ще й відгалуження — спеціальну лінію для тих, хто хоче повідомити про порушення законодавства під час виборчої кампанії. Номер цього телефону є на сайті СБУ. Охочі можуть ним скористатися, хоча без вагомої причини дзвонити, звісно, не варто.
Кількість дзвінків на «виборчу» лінію зростає у геометричній прогресії. Чим ближче до 30 вересня, тим більше месиджів. Сплеск громадянської активності працівники СБУ очікують і після виборів: майже напевне до Служби дзвонитимуть люди, що стануть свідками тих чи інших правопорушень. Морально чергові до цього готові: вони радитимуть звертатися до суду у тих випадках, коли результати голосування по тій чи іншій дільниці викликають сумніви.
Втім, не слід думати, що СБУ збирається тільки те й робити, що відфутболювати «правовірний» електорат до суду. Просто «телефон довіри» СБУ виконує функцію своєрідного фільтра: якщо дзвінок справді «серйозний», абоненту пропонують залишити свої координати, а потім передають його інформацію куди треба — в міліцію, прокуратуру або ЦВК. А про те, що знаходиться в межах компетенції самої СБУ, — дещо пізніше.
На сьогодні завдяки «телефону довіри» СБУ вже вдалося запобігти деяким неподобствам. Наприклад, в Ізмаїлі Одеської області до списку породіль, які голосуватимуть у стаціонарі пологового будинку, внесли 800 осіб, тоді як сам будинок розрахований всього лише на 50 ліжко–місць.
А в місті Іванівка тої ж таки Одеської області затвердили списки виборців, включивши до їхнього переліку померлих осіб. У Севастополі члени робочих груп із формування списків виборців не внесли у список студентів–першокурсників стаціонарних відділень ВНЗ міста, які знялись з реєстрації на місцях проживання і зареєструвались у гуртожитках Севастополя.
Ще цікавіша ситуація у Луганську: там пильні громадяни виявили в списках 12(!) неіснуючих багатоквартирних будинків. А в Алчевську — навпаки — в реєстрі виборців себе не знайшли мешканці 4 будинків — по вулиці Леніна і 13 будинків — по вулиці Металургів (загалом йдеться про 2 тисячі осіб).
Інша пригода в місті Валки Харківської області: керівництво одного з коледжів міста не пускає до роботи членів окружної виборчої комісії, що має бути розташована в приміщенні коледжу.
А ось Сумська дирекція Південної залізниці заповзялася роздавати пенсіонерам–залізничникам безкоштовні санаторно–курортні путівки і проїзні документи до Криму. За умови, щоправда, якщо пенсіонери письмово присягнуть голосувати за певну політичну силу.
Столиця також не відстає: путівок до Криму киянам, щоправда, не пропонують, зате деяке матеріальне заохочення давно поставлене на потік: комунальні служби, яких зазвичай не допросишся й не дочекаєшся в гості, приходять тепер самі і приносять у дзьобі 25—50 гривень за обіцянку підтримати голосом одну з політичних партій.
А бувають і такі сигнали: у селі Широка Балка Кіровоградської області мешканці попередили голів ОВК, що зірвуть вибори, якщо питання газифікації їхнього населеного пункту не буде нарешті вирішено. Аналогічно: пайовики відкритого акціонерного товариства «Бортничі» (Бориспільський район Київської області) пообіцяли заблокувати виборчі дільниці в їхньому районі, якщо влада не зверне увагу на отримання земельних ділянок членами товариства.
Сама Служба безпеки, коментує Марина Остапенко, включається в гру тоді, коли йдеться, наприклад, про теракт. Тільки не про той, який пов’язаний з фотографуванням дівчат у туалеті. Але що роблять у випадку, коли й інформація ніби серйозна, і людина викликає довіру, але виклик все ж виявляється фальшивим? «Наші співробітники — достатньо досвідчені люди, вони відчувають, коли дійсно щось сталося, а коли людина просто хоче помститися, скажімо, своєму знайомому — голові окружної комісії — і починає щось фантазувати про вибухівку абощо. Та в будь–якому випадку ми перевіряємо інформацію, записуємо дані того, хто телефонує, і пропонуємо цій людині прийти до нас», — говорить Остапенко. Коли ж інформація неправдива, людина несе за неї відповідальність, додає вона і згадує про справу Рудьковського.
А ще, каже Остапенко, в компетенції СБУ знаходиться розслідування злочинів, передбачених, зокрема, статтею 362 Кримінального кодексу України. За цією статтею — «несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблялась в електронно–обчислювальних машинах — (комп’ютерах)» вже порушена кримінальна справа, матеріали якої також направлені до прокуратури Харківської області. В цьому регіоні списки виборців були навмисно сфальсифіковані: по Харкову в реєстри внесено 44 тисячі «двійників», по області — 52 тисячі. Разом це складає 4,17 відсотка від загальної кількості виборців регіону. Померлих громадян було включено 1070, а ще 2 тисячі осіб — з однаковою датою народження — 1 січня 1900(!) року. Зафіксовано також 17624 однакові адреси. Виявлено факти внесення у списки мешканців неіснуючих будинків.
Аналогічна ситуація і в Маріуполі: там СБУ також порушила кримінальну справу за 362 статтею ККУ. При перевірці списків виборців територіального округу № 49 серед мешканців Орджонікідзевського та Жовтневого районів міста виявлено понад 10 тисяч двійників та осіб, що померли.
Загалом статистика звернень громадян до СБУ та число встановлених правопорушень на сьогодні ще ніде не зафіксовані. Попри те, що, на переконання Марини Остапенко, Служба таки встигла до виборів зробити чимало корисного: завдячуючи «телефону довіри», СБУ вчасно передала інформацію про правопорушення до відповідних інстанцій і, таким чином, запобігла помилкам, конфліктам, ба навіть злочинам. Можливо, підсумки роботи в СБУ підіб’ють після виборів. Аби нам тільки їх благополучно пережити.
...Поки я сиділа біля «телефонів довіри» СБУ, дзвінки не припинялись. Вдень черговим бодай трохи, але легше — частину абонентів вислуховує співробітниця СБУ на денному посту. Її робочий день триває з 9.00 до 18.00. А зі смеркання до світання її вахта переходить черговій частині. Та найцікавіше, стверджують чергові, починається якраз увечері. Коли громадяни повертаються з роботи (де не завжди можна подзвонити «на дурняк») і починають натискати кнопки власних телефонів. Втім, пізнього вечора я чекати не стала. Зрештою, і мій робочий день закінчується о 18.00. Крім того, хотілося добратися додому, поки не зійшов місяць. Адже місячне сяйво, переконані на Володимирській, 33, інколи буває небезпечним...
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
