Осип Зінкевич. Неформальний і не форматний

16:27, 20.09.2017

Не стало Осипа Зінкевича…

 

Останнім часом больовий поріг українського суспільства зріс на кілька порядків. Надто багато було втрат і на Майдані, і на війні, і поза нею. Невблаганний час покликав за межу і Євгена Сверстюка, і Любомира Гузара, і Богдана Гаврилишина. І ще з десяток тих, хто, непомітно для загалу, захопленого щоденними клопотами та волонтеркою, а подекуди – і фейсбучними війнами та з’ясовуванням, хто є «рукою Москви» та «агентом Кремля», тримали на своїх плечах українське небо. Ми почали звикати до втрат. Не тому, що почерствішали. А тому, що час перед нами ставить одне завдання – вижити в Україні і зберегти її для дітей.

 

І все ж, ця сумна новина, що надійшла з Америки, боляче різонула по серцю. Так, останні роки пан Осип практично не з’являвся в Україні і всіма «Смолоскипівськими» справами займалася молода команда, виплекана його семінарами творчої молоді. Так, 93 роки – це той вік, коли все більше озираєшся на пройдене і менше будуєш планів. І все ж, прочитавши допис Сергія Пантюка, захотілося крикнути слідом за ним: «Куди ж Ви так швидко, Осипе Степановичу?».

 

Осип Зінкевич і справді був унікальною людиною. Попри поважний, за нашими мірками, вік, він спокійно почувався і з президентами держав, і в товаристві шанованих професорів та меценатів, і серед поважних представників «української діяспори», і в компанії молодих літераторів чи просто студентів, до яких ставився з непідробним інтересом. Він запросто міг пригостити шматком кавуна чи цукерками до кави, які були звичною справою на «Смолоскипівській» кухні. Як і постійне «тусування» на тій же кухні різношерстої молоді (підозрюю, що багато хто у голодні 90-ті спеціально забігав на ту кухню, щоб перекусити).

 

Попри це, можу з повною певністю сказати, що без Осипа Зінкевича, без цих тусовок, без ірпінських семінарів творчої молоді не було б і сучасної української літератури. Принаймні, вона була б іншою. Сергій Жадан, Андрій Кокотюха, Максим Розумний, Олег Проценко, Іван Андрусяк, Анатолій Дністровий, Сергій Пантюк – ось лише неповний список «птахів гнізда «Смолоскипового».

 

У Осипа Степановича була дивовижна здатність: він досить поблажливо ставився до різних юнацьких вибриків на кшталт «Товариства мочиморд» і безконечних «возліяній», якими славилися ірпінські семінари. І водночас він умів безпомилково відрізнити справжній талант від напускної бравади, підтримуючи цікаві творчі проекти і відсіюючи полову.

 

При цьому він міг бути неформальним і не форматним. Пригадую, що вперше почула ім’я Осипа Зінкевича на церемонії нагородження перших лауреатів премії «Смолоскип». Серед них був і Сергій Жадан, який поставився до такого офіціозу дещо по-хуліганськи. Жадан вийшов на сцену столичного Будинку вчителя у довгому плащі та капелюсі, а, отримавши нагороду, одразу ж заявив, що її треба обмити. Тут же зняв капелюха, куди друзі тут же бухнули шампанського із щойно відкоркованої пляшки.

 

Відпивши трохи шампанського з капелюха, Жадан решту вилив на голову. Повернувши капелюха на місце. І тут же заявив, що хоче прочитати слова «свого друга, поета-алкоголіка Пилипчука», який узагалі є геніальним, хоч і не визнаним (цитую по пам’яті):

 

Біла хмаринка в небі літа,

Гілку гойдає вітер-пустун.

В кожної дівчинки є мета,

В кожного хлопчика є метун.

 

Був початок 90-х і суспільство лише вилущувалося із совкової обгортки. Ну от хто б із тодішніх літературних чиновників чи й просто «поважних панів», думається зараз, попустив би таке зухвальство? А пан Осип, сидячи на сцені, лише доброзичливо усміхнувся.  

 

Він любив молодь. Любив щиро і по-справжньому. Казав, що сам заряджається, спілкуючись із молодими, набирається енергії і завзяття, а подекуди й авантюризму. Хоча й сам був авантюристам ще тим. Пригадую інтерв’ю, записане ще в далекому 2003-му для газети «Без цензури»:

 

…Мало хто знає, що у війну Осипа Зінкевича мобілізували до Червоної Армії, він брав участь у визволенні Праги і навіть отримав від маршала Конєва медаль «За відвагу». Однак за першої ж нагоди він перетнув кордон і потрапив до Західної Німеччини, яка перебувала під контролем американських військ…

 

…Свою трудову біографію  Осип Зінкевич почав «кіпувальником» на шахті у Франції. Так називали працівників, які засипали щебенем вироблені забої. Одного разу їхня бригада навіть поставила рекорд – за зміну завантажила більше 500 вагонеток щебеню і отримала премію керівництва шахти. Хоча, були й інші моменти – під час роботи в шахті стався потужний вибух і Осип з товаришами на 30 годин лишився відрізаним від світу без будь-якої інформації про те, чи що діється нагорі…

 

…Пізніше йому пощастить отримати міжнародну стипендію (допоміг  міністр закордонних справ УНР професор Олександр Шульгін) і вступити до Інституту індустріальної хімії в Парижі. На першу ж стипендію він  поїхав до Великобританії і запропонував пані Надії взяти шлюб. А потім практично усе життя пропрацював директором дослідної хімічної лабораторії, називаючи себе «просто хіміком»…

 

… Коли з’явився дисидентський рух, Осип Зінкевич взявся за організацію каналів доправки матеріалів з України. Використовувалися різні можливості: студенти, артисти, моряки, спортсмени (у пана Осипа було навіть посвідчення члена міжнародної асоціації спортивної преси). Ще один з каналів – щорічні курси української мови, які організовували в Києві для американських та канадських комуністів. У такі групи «прилаштовували» свою людину, а щоб документи не пропали, їх по дорозі назад підкидали до багажу найбільш стійких і перевірених комуністів, яких дивилися не так прискіпливо. «Кілька років тому я прочитав у газеті «Вечірній Київ», як лідер канадських комуністів-прогресистів Петро Кравчук, дізнавшись про це, обурювався нашій підступності й нечесності. Але, як на мене, тут все чесно: ми ж нікому шкоди не робили, навпаки – допомагали людям», - згадував тоді пан Осип...

 

… Певний час видавництво «Смолоскип» містилося у підвалі будинку, де проживала родина Зінкевичів. Усі працівники «Смолоскипу» трудилися на громадських засадах – діяв принцип: «Протягом тижня ти заробляєш гроші. А на вихідні маєш попрацювати на українську справу»...

 

Можна багато згадувати ту розмову, яка тривала більше трьох годин. Але найбільше запам’яталися слова, сказані на прощання. Коли я запитала, чи не розчарувався пан Осип в Україні і в сьогоденні, у відповідь почула: «Я ніколи не розчаровувався, бо ніколи і не зачаровувався. Я бачу об’єктивні причини всіх процесів, що відбуваються в Україні, і вірю, що коли до влади прийде саме це покоління, яке сформувалося в часи Незалежності, яке ми бачили на семінарах творчої молоді, – а воно рано чи пізно прийде – ми матимемо свою державу. Мені цікаво працювати з молодими».

 

Хочеться вірити, що ці слова стануть пророчими. А поки що… Царство Небесне Вам, Осипе Степановичу! І дякуємо за все, що Ви зробили для України і для кожного з нас… 

  • Своє зруйнували — чуже розбудовуємо

    Шановна редакціє, такого страхіття у нас ще не було — у Тернополі вже третій цвинтар заповнений, українців стає все менше. Молодь від безвиході кидається до засобів забуття — наркотики, алкоголь — через безробіття, безнадію. >>

  • Революція без Гідності

    Президент цього року обмежився заходами в Мистецькому Арсеналі та офіційним молебнем, де охорона надійно убезпечувала його від контактів із людьми та непростих запитань. Більшість із тих, хто палко прикладав руку до серця на трибуні Майдану під час виконання Гімну у 2014-му, нині навіть не з’явилися >>

  • За бідного студента замовте слово

    Відкриваєш в інтернеті сайт злочинності Hethttps//news.pn/Онлайн-газета -інформаційного ресурсу Миколаєва — тут вам і політика, й економіка, і кримінальні новини міста. >>

  • ПОЛІТПАРНАС: Героям-АТОвцям

    ...Підходив юнак... Все зринає в душі...
    І дивиться пильно, неначе благально:
    — Ви нам про АТОвців іще напишіть,
    Чекайте, не їдьте від нас, пані Ганно. >>

  • Від моря до моря...

    У Польщі — чергова хвиля антиукраїнської істерії. Скоро там будуть плавати судна «Львів» та «Тернопіль», бо, бачте, у Щецині панує сильна ностальгія за цими українськими містами, які колись були під окупацією Польщі. >>