Влада Московії - прищепа культурної бруньки до ординського кореня

07:05, 23.03.2022
Влада Московії - прищепа культурної бруньки до ординського кореня

На всьому європейському просторі «яйця» є лише в українців. Хоча Захід не вірив, що українці воюватимуть. (Фото Генштабу ЗСУ)

Війна Росії проти України була абсолютно передбачуваною. Ця ненависть московитів до українців виколисалась ще з часів заснування  Москви київським князем Юрієм Долгоруким. І демонструвалась руйнівними набігами дикунів московської орди на Київ та його землі.   

 

Водночас,  Україна – єдина держава, на якій путін може зламати зуби. І маса горя, що принесли нам московити,  - пуск до самознищення  самої росії.

 

Чому путін потребує Україну? Для відновлення імперії, звісно, адже  без  України російська імперія нежиттєздатна. Так само як і без України неминучий  кінець московської федерації. Київська держава через нездорові амбіції декотрих своїх горе - князів породила в північних болотах  це чудовисько, Київська держава його і знищить.

 

А головна відмінність України від Росії – не економіка, не мова, не культура, не ментальність. І навіть не генеза нації. Росіяни та українці дещо схожі в повсякденному житті, в побуті,  частково в праці.

 

Але Україна і Росія -  різні, як вогонь і вода, як день і ніч у системах  влади. У діалозі народу й влади. І саме це ніяк не зрозуміли наші «інтернаціоналісти» й лише почали розуміти західні партнери.  

 

Рашистська масова ловля Степана Бандери

 

Росія  давно перебуває в стані  морального занепаду, а тепер на черзі в неї фізична ганебна смерть як держави й вона з шаленою швидкістю летить у безодню не завдяки зусиллям  брендових НАТО чи ЄС, а надприродній внутрішній силі, відчайдушності та мужності українського народу.

 

От і  виходить, що на всьому європейському просторі «яйця» є лише в українців. Чимало інших, ми свято вірили, що просвітлених правителів цивілізованих країн,  усе ще перебувають під «шармом»,  бізнесовою прив’язкою,  дією  газової голки, чи просто страху  путіна. Це підло – заробляти статки й гроші на крові ні в чому не винних і миролюбивих українців. Так само підло по відношенню до України керівникам країн НАТО перелякано відхрещуватись: жодного руху, бо путін нападе на НАТО. А що рашисти робили 21 березня у повітряному просторі члена альянсу Польщі? Не перевіряли на вошивість НАТО? І якщо не буде гідної реакції, то це відкриє путіну шлях до країн Заходу і далі… Не даремно ж увечері 22 березня з посольства РФ у Варшаві йшов дим. Вочевидь, палили  документи. Так само було за декілька місяців до нападу на Україну і в рашистському посольстві в  Києві.  

 

Хочете, щоб Україна сама впоралась? Ми  впораємось. Тільки тепер матимемо дуже великий сумнів щодо сучасності, адекватній відповідності НАТО викликам сьогодення. Україна не просить живої сили солдат Альянсу.  Скільки вже раз повторювалось про необхідність закрити небо.  І ми  також не просимо робити це за нас. Просто дайте нам необхідні інструменти, щоб українськими засобами тримати своє небо під контролем. Скажімо,  чому б не передати невідкладно  Україні літаки МіГ-29, які є у наявності в країнах НАТО, а також системи протиповітряної оборони (типу «земля-повітря»), протиповітряної оборони С-300, які допомогли б Україні закрити небо власними силами. Адже саме під вашим тиском ми так необачно декілька десятиліть тому відмовились від ядерної зброї.

 

Виникає запитання і  щодо декларованої на позір людяності й порядності  декотрих  керівників цивілізованих країн. 

 

В Україні повсюди гудуть сирени. Тривають удари по житлових кварталах столиці та інших великих  і менших, але важливих стратегічних міст, під ракетні обстріли потрапляють і села. Військові, звірські  злочини по всій Україні: загарбники вбивають мирне населення, дорослих і дітей, гвалтують жінок, руйнують будинки і лікарні, театри та музеї, мародерствують… А в цей час  канцлер Німеччини, «гуманіст» Шольц, закликає нас не «ображати роzzіян», а західні правозахисники - не показувати відео полонених потвор ординців, щоб не «порушувати права іхніх родичів». Це так «зворушливо», що хочеться  послати  всіх цих гуманістів вслід за російським  кораблем.

 

Зрозуміло,  бункерний правитель кремля 20 років переконував світ, що Україна – штучне утворення, а українців взагалі не існує, бо українці – це росіяни.

 

«І світ майже повірив у це, - каже політик, експерт Андрій Рева. – Захід не вірив, що українці воюватимуть. А якщо не будуть, то навіщо їм давати зброю? А тепер ми всіх переконали, що зброю нам можна довірити».  

 

Однак, до чималої кількості впливових, провідних країн ми достукались і  не лише словами, а більшою мірою своїми ударами у відповідь  і надпотужним  спротивом.  А декотрі країни, як Польща й держави Балтії ще до початку широкомасштабної  війни, з моменту дислокації російських військ на кордоні  України готові були допомагати. 

 

Так, нам дуже не пощастило із північно – східним сусідом. Він  бажає, щоб Української держави та її народу взагалі не було на карті світу.  І абсолютно не має значення озвучена агресором причина, бо насправді – це  примітивна гра слів: вступ України до НАТО, до ЄС, якогось міжпланетного об’єднання, чи масова ловля Степана Бандери, бо він хоче убити всіх московитів… Щодо останнього, то як виявилось, рівень знань про Україну агресором не витримує жодної критики. Окупанти досі вірять, що великий ідеолог української державності Степан Бандера живий і він хоче напасти на рашу.  Під Києвом сам Кадиров розшукував українського націоналіста, який уже 63 роки в інших світах молиться за незалежність України.

 

«Бандеро, воскресай, тебе шукають», - пишуть українці в  соцмережах.

 

Європа чекає оголошення війни з уральського бункера?

 

І хоча пересічні люди по всьому  світу продовжують дивуватися абсурдності дій Росії.  Однак, не до всіх правителів великих країн  дійшло, що відбувається насправді. Здається, що і для комфорту Європи теж краще, щоб Україна не була сильною та процвітаючою державою.

 

Водночас, окрім всього, що  дискутується  довкола України, усередині держави підіймаються хвилі, що нібито є якась частина перемовин між Україною та росією, що може дуже не сподобатись українцям.

 

Андрій Тарасенко, голова політичної партії «Правий сектор» зазначає:

 

«Мережею ширяться чутки про «таємні перемовини» з метою встановлення status quo. Тобто війська мають повернутися на позиції до 24 лютого, Україна має забути про Крим, Донбас і НАТО.

 

Не маю сумнівів щодо напрямку посилання горе-переговорників нашим Воїнством. Проте є сумніви у стійкості наших політиків, адже ми знаємо, як може тиснути світове співтовариство. А особливо європейські країни-лідери.

 

Ми маємо допомогти Україні вистояти. А європейським політикам нагадати історію ХХ століття. Ніяке угодовство, невтручання, спроби деескалації, стурбованість чи санкції не зупинили ні Першу світову війну, ні – Другу.

 

Вже зараз російське телебачення та газети рясніють планами захоплення європейського континенту. Боснії і Герцеговині за вступ у НАТО «буде як в Україні». Литва – це суцільне зло, а Польща – гієна Європи. Попри те, що її «створив» Сталін, Польщу потрібно денацифікувати як «пособника бандерівського режиму»».

 

Чого чекає Європа? Офіційного оголошення війни з уральського бункера? Чому європейців нічого не вчить історія? Невже вони й справді вірять, що імперські амбіції москалів зупиняться на Україні? Скільки ще потрібно розбомблених міст, щоби перестати боятися?

 

Українці вже довели, що московську орду можна не тільки зупинити, а й контратакувати.

 

А свіжа відповідь президента Володимира Зеленського агресору, що Україна не може виконати ультиматум РФ – для цього треба нас усіх знищити, вочевидь, і є відповіддю на ймовірний тиск.  

 

Ми бачимо своє переродження. Остаточне друге народження буде після перемоги. Але це не правильно, що будь-який народ, у тому числі й український, повинен проходити процес переродження  такою кривавою ціною. .. Руїнами Харкова, знищеними Ахтиркою та Маріуполем, обстріляним Черніговом… 

 

«Ніхто не нищив Київ так, як московські війська»

 

 Ненависть московитів до українців перманентна й має тисячолітню історію. 

 

Ось як написав у своєму дослідженні «Історія України» Іван Крип’якевич: «Половецькі напади знищили дуже українську землю. Але ще гірше поруйнували Україну москвини й татари…. На півночі від України над Волгою і Окою були великі ліси, болота, багна.  Там проживали ріжні племена, що говорили московською мовою… Над ними панували князі із роду Володимира Мономаха. Але в чужій землі вони забули про свій український рід і свою рідну мову, стали говорити тамошнім наріччям і звикли до чужих звичаїв. Вони поставили собі городи – Суздаль, Володимир над Клязьмою  і Москву та ширили звідти свою власть на всі сторони.

 

Московські князі ставились вороже до України, бажали її зруйнувати і на перше місце вивести свою Московщину».

 

Як один із красномовних і показових прикладів наводить Крип’якевич похід московинського князя Андрія Боголюбського на Київ.

 

«Року 1109 суздальский князь Андрій Боголюбський з великим військом обступив Київ. Київський князь Мстистлав боронився хоробро, але його сили були слабі і він не міг оборонити міста. Московські війська зайняли  передмістя і потім вдерлись до города на горі. Почалася боротьба на вулицях міста. Міщане боронилися, що мали сили, але ворогів було більше. Дикі москвини убивали людей, не милували ні старого, ні малого, нищили й грабували все, що попало в їх руки. Забирали майно з міщанських домів, обікрали княжу палату, не пощадили навіть церков. З Десятинної церкви і з святої Софії забрали ікони, дорогі ризи, церковні книги, дзвони; так само обдерли всі монастирі. Цілими возами везли москвини зграбоване добро до своїх північних країв і чужою працею і кривдою бажали збагатити і прикрасити свої  убогі столиці. Нераз уже Київ був у чужих руках, але ніколи не знищив його ніякий ворог так, як московські війська. Сльозами, плачем і прокльонами провожали Українці відходячих московинів».

 

Отже, північні терени Київської держави, за винятком Великого Новгорода, були землею дикою. Їх колонізація нашими предками лише заклала підвалини для утворення Московського царства. Але вилупилося це царство тільки із лона Золотої Орди.

 

І тому державна організація, система влади й боротьба за владу на північних околицях не могла бути не ординською. Імперія Чингіз-Хана була довершено тоталітарною. Мета, яку ставив її вождь – завоювання усього світу, продукувала суспільне переконання, яке згодом стало суспільною свідомістю, що «збирання земель» та обкладання ясаком є приємнішим і вигіднішим за мозольну працю.  Яса Чингіз-хана стала колискою московської суспільної свідомості.

 

І навіть знаменита битва на Куликовому полі, яку міфологізували російські історики й витлумачують як переможне повстання Дмитрія Донського   проти татаро-монгольського іга, насправді було підтримкою чінгизидів Золотої Орди проти темника Мамая, що претендував на ханський титул.

 

Пізніше ординські правила та традиції трансформувалися у царську владу- необмежену, свавільну, нікому не підконтрольну. Потім царі й взагалі оголосили себе «божими помазаниками», перетворили церкву на підпорядкований собі відділ пропаганди й позбавилися відповідальності навіть перед Богом.

 

Принесена на ординських копитах модель влади видозмінювалася, пристосовувалася до нових обставин і умов.

 

Але всі ідеї удосконалення влади в Росії  є запозиченнями, жодна із них не визріла в російському суспільстві. Усі спроби змін від Петра до Горбачова стали спробою прищепи культурної бруньки до ординського кореня. Щоразу – невдала. Бо із кожної реформи народжувався новий деспотичний режим. 

 

Ущухнуть бої і росія назавжди зникне з обличчя Землі

 

Тому й путін – це породження суспільного запиту росії. Про що і свідчать останні соціологічні заміри на ерефії: близько 80 відсотків московитів підтримують загарбницько - вбивчі  дії путіна.  Тому, якщо не він після нинішнього програшу Україні через декілька  років почне нову атаку на Україну, - як РФ це зробила із Чечнею, програвши у 1996 - му, прогнула її через чотири роки, -  то це зробить її послідовник.

 

І навіть якщо ми сьогодні погодимося із іншими путінськими умовами - станемо нейтральною державою, це не врятує нас від війни, а наблизить нас до неї. Просто війна із нейтральною і демілітаризованою Україною стане для Путіна менш ризикованою, ніж нинішній невдало підготовлений напад. Світовому співтовариству варто зрозуміти, що Путін не стільки закінчує цю війну, скільки готується до наступної.

 

Отже варіант, -  якщо путіна не стане – почнеться депутінізація, відлига. За цей час росіянам потрібно буде домовитись із Заходом, стабілізувати свою економіку. Можливо, вони навіть вирішать питання нашої територіальної цілісності й віддадуть нам окуповані території, можливо, навіть з  Кримом.  Але через років 10-15 на нас знову нападуть. Уже краще підготовленими й врахують усі уроки путіна.

 

Ми можемо створювати сильну армію й думати про економіку одночасно, але потрібно розуміти, що напад ворога може знищити будь-які економічні досягнення. 

 

Сьогодні в нас є шанс створити сильну армію та сильну економіку, тому що зараз світ буде дивитись на наше відновлення. Але  ми  не повинні розвивати економіку за рахунок Збройних сил України.

 

Україна мусить стати сильною, мілітаризованою державою і після того, як бої вщухнуть, а росія навіки зникне з обличчя землі, ми побачимо, як з полум‘я війни народиться нова, вільна Україна.