Безумовно, розподіл бюджетних коштів – це не одноосібне рішення міністра Ткаченка. Проект державного бюджету розробляв уряд, закон приймала Верховна Рада. Зрозуміло, що в умовах війни пріоритет номер один – це зміцнення оборони держави. Разом з тим, не можна недооцінювати значення культурного фронту (варто пригадати популярний вислів Черчилля про культуру під час війни). Крім того, варто зазначити, що проблеми з фінансуванням культурних проектів в Україні почалися задовго до 24 лютого 2022 року.
Так, у 2021 році була замінена наглядова рада Українського культурного фонду, до складу якої, за повідомленнями ЗМІ, увійшли ставленики міністра Ткаченка, зокрема – громадянин росії Олексій Кірющенко (режисер “Слуги народу” та кількох російських серіалів, таких як “Моя прекрасна няня”, з 2020 року залучений до формування концепції російськомовного телеканалу “Дом”). Нова наглядова рада фактично перебрала на себе повноваження експертних рад і дирекції Фонду, втручаючись у процес конкурсного відбору. Частині проектів відмовили у фінансуванні, у зв’язку з чим у травні 2021-го понад 50 культурних інституцій підписали відповідне звернення до Президента України, уряду та голови МКІП.
За даними Міністерства культури та інформаційної політики, станом на початок липня через російську збройну агресію проти України постраждало майже 1,6 тисяч об’єктів культурної інфраструктури. Майже третина з них (585 об’єктів) – зруйнована. 26 червня на зустрічі у Національному художньому музеї Ткаченко заявив, що питання, яке йому найчастіше ставлять як міністру: чому Мінкульт не евакуював музеї у перші тижні повномасштабної війни?
Справді, як відомо, величезна кількість культурних цінностей опинилася під окупацією та була розграбована російськими загарбниками. Зокрема, всі цінні експонати окупанти вивезли з маріупольських краєзнавчого музею та Художнього музею імені Архипа Куїнджі. Зазнали пограбування і музеї Херсона. З Мелітопольського краєзнавчого музею окупанти вивезли колекцію “скіфського золота”.
Музейники стверджують, що у перші дні повномасштабної війни вони не отримували жодних інструкцій або рекомендацій від МКІП щодо збереження своїх колекцій. Директори музеїв часто евакуювали експонати своїм коштом, а також на свій страх і ризик, без узгоджених маршрутів, алгоритмів та охорони. В окремих випадках все трималося на небайдужості та героїзмі простих людей: так, в Іванкові на Київщині місцеві жителі під обстрілами винесли із розбомбленого росіянами музею два з половиною десятки робіт художниці Марії Примаченко.
Представник України в Комітеті із захисту культурних цінностей ЮНЕСКО Дмитро Коваль у коментарі DW зазначив, що, за його даними, станом на 24 лютого 2022 р. взагалі не були підготовлені фінансові та матеріальні ресурси, а також транспорт для евакуації культурних цінностей. І це при тому, що в уряді знали про напад російських військ.
Міністр Ткаченко намагався переконати українське суспільство, що превентивну евакуацію його відомство провести не могло, оскільки для цього не існує законодавчої бази. А коли почалося повномасштабне вторгнення – росіяни, мовляв, надто швидко просувалися вглиб країни, тож подекуди часу на вивезення музейних колекцій просто не було: як приклад міністр навів Маріуполь (оточений російськими окупантами 2 березня) і Херсон (окупований 2 березня).
Очільник МКІП наполягає, що у перші дні повномасштабної війни міністерство не сиділо без діла: нібито евакуювали “кількасот тисяч артефактів із різних музеїв країни”, проте назвати їх міністр відмовляється, посилаючись на те, що ця інформація конфіденційна. За словами урядовця, наразі Кабмін нібито вже узгодив нову постанову про порядок вивезення цінностей, однак подробиць документа не розкрив.
- Сприяв протиправному рішенню Держкіно щодо реорганізації Довженко-центру.
11 липня цього року Господарський суд Києва визнав незаконним наказ Державного агентства з питань кіно про реорганізацію Довженко-Центру – найбільшого в Україні фільмофонду. Національний центр Олександра Довженка (Довженко-Центр) був створений у 1994 році, а у 2015 – 2019 роках – зазнав масштабного оновлення, перетворившись на сучасну синематеку, яка не просто зберігає фільми, але й займається їхньою популяризацією та реставрацією. У січні 2022 року МКІП передало центр в управління Держкіно.
Вже у серпні, у розпал війни, Держагентство видало наказ про реорганізацію Довженко-Центру, яка де-факто означає його ліквідацію: поділ між кількома іншими інституціями та передавання колекції (понад 10 тисяч найменувань кінострічок, понад 24 тисячі архівних документів) Науковому центру кінематографії. У самому Центрі таке рішення розцінили як спробу рейдерства. Із засудженням ліквідації архіву виступили кіноспільнота, міжнародна кіноархівна спільнота, медійники.
2 листопада Держкіно замінило очільницю Довженко-Центру, призначивши виконувачкою обов’язків генерального директора Юлію Каждан, яка до призначення займалася гіпнотерапією, бухгалтерським обліком і кінологією, – чим завгодно, тільки не кіно. Вже 12 листопада біля будівлі Довженко-Центру відбулася одна з наймасовіших в Україні акцій протесту після початку повномасштабної війни: кілька сотень людей вимагали відставки міністра культури та інформаційної політики Ткаченка. Урядовець спробував вийти сухим із води і 15 листопада заявив, що скандальну реорганізацію буде припинено.
Проте наприкінці року у Довженко-Центрі заявили, що “жоден із руйнівних процесів, розпочатих Держкіно, досі не зупинено”. Наразі Державне агентство відмовляється укласти контракт з Оленою Гончарук – переможницею конкурсу на посаду гендиректора установи, а Кабмін прописує ліквідацію Довженко-Центру у своєму плані дій.
- Виступив проти закриття музею Булгакова в Києві, до чого закликала Спілка письменників України.
31 серпня 2022 року Національна спілка письменників України оприлюднила заяву, у якій закликала закрити музей російського письменника Михаїла Булгакова у Києві. Замість нього – створити установу, присвячену українському композитору Олександру Кошицю, що мешкав у тому ж будинку. Члени спілки наголосили, що Булгаков ненавидів Україну та паплюжив її у своїх творах та навели відповідні приклади.
Коментуючи звернення, міністр Ткаченко висловив подив, що музей Булгакова чимось “завадив” спілці письменників. Урядовець наголосив, що установу “точно не чіпатимуть”. Пізніше голова МКІП повторив свою позицію, зауваживши, що у суспільстві, мовляв, немає єдиної точки зору стосовно Булгакова, а сам російський письменник був, “що дуже важливо, киянином”, а також – “затятим антирадянщиком”. У травні 2023 року на фасаді музею Булгакова відкрили нову меморіальну дошку на честь російського письменника, на якій замінили російськомовний текст україномовним.
При цьому, очільник МКІП позиціонує себе, як ледь не головного борця з російськими пам’ятниками та топонімами в Україні. У грудні 2022 року МКІП розробило законопроект за № 8273, що створив правове підґрунтя для “депушкінізації”. У травні 2023-го ініціативу ухвалила Верховна Рада, а Ткаченко охрестив її як “закон АнтиПушкін”. Проте до цього саме МКІП гальмував процес “пушкінопаду”. Адже при міністерстві діє Експертна рада з питань подолання наслідків русифікації та тоталітаризму, яка надає рекомендації, щодо того, які пам’ятники чи назви вулиць підлягають знесенню чи перейменуванню.
Представники місцевого самоврядування неодноразово скаржились на дії цього органу, який місяцями не відповідає на звернення. У підсумку “пушкінопад” таки відбувся, але ініціатива йшла знизу, а не згори, від профільного міністерства. Зрештою, влада юридично оформила те, що зробили самі небайдужі громадяни.
- Казав, що не вважає свого ексколегу з фракції “Слуга Народу” Олександра Дубінського елементом “російської мережі дезінформації”, як про це заявляли у США.
11 січня 2021 року депутат Верховної Ради від “Слуги народу” Олександр Дубінський потрапив до санкційного списку Міністерства фінансів США. Американська влада тоді пояснила, що політик, за їхніми даними, був “частиною російської мережі зовнішнього впливу”. У розпал президентських перегонів у США Дубінський організовував пресконференції спільно з народним депутатом Андрієм Деркачем (за заявою Мінфіну США, “російським агентом з більш ніж десятирічним стажем”), на яких вони оприлюднювали нібито компромат на кандидата у президенти Джозефа Байдена. Після накладення на Дубінського американських санкцій нардепа виключили з провладної фракції.
16 лютого 2021 року в інтерв’ю BBC Україна міністр Ткаченко так відповів на запитання, чи міг Дубінський належати до російської агентурної мережі: “Знаючи Олександра і його погляди, не думаю”.
Підсумовуючи, автор звернення зазначає, що “загалом Олександр Ткаченко не відповідає запитам українського суспільства на проукраїнського й освіченого керманича Міністерства культури та інформаційної політики, який буде дослухатися до народу України”.
Проте наведений у петиції перелік претензій до міністра далеко не вичерпний.
Пропагандисти Медведчука в “Єдиних новинах”.
Національний інформаційний телемарафон “Єдині новини” розпочав мовлення 24 лютого 2022 року, – у день початку повномасштабної російської агресії. Створення марафону було ініціативою міністра Ткаченка, який до свого походу в політику був відомий, передусім, як медіаменеджер – з кінця 90-х працював гендиректором спочатку “Нового каналу”, згодом – групи каналів “1+1 Media” (деякий час встиг попрацювати і в москві, заступником гендиректора “РЕН-ТВ”).
У перші місяці повномасштабної війни “Єдині новини” справді стали джерелом інформації для мільйонів українців. Журналісти низки телеканалів позмінно виходили в ефір, повідомляючи про зміни на фронті, наслідки російських обстрілів, відкриття “зелених коридорів” з оточених окупантами міст. Телемарафон дивилися у бомбосховищах, на тимчасово окупованих територіях, щоб відчувати зв’язок з рештою країни. Проте коли ситуація на фронті більш-менш стабілізувалася, – “Єдині новини” почали дедалі частіше критикувати. Зокрема, за піар представників влади, а також – за залучення до ефірів колишніх працівників телеканалів В. Медведчука та Є. Мураєва.
Колишні журналісти підсанкційних “112 Україна”, NewsOne, Zik та “НАШ” отримали роботу і на телеканалі “FreeДОМ”, який працює за кошти Державного бюджету та мовить російською, щоб, як заявляється, доносити правду до російськомовних глядачів у світі. Телеканал “FreeДОМ”, – це також медійний майданчик для представників російської опозиції, чия лояльність до України часто викликає питання.
12 травня торік українські медійні організації та журналісти звернулися до Президента України Володимира Зеленського та міністра Ткаченка з проханням відсторонити колишніх проросійських пропагандистів від ефірів у “Єдиних новинах”. У відповідь МКІП оприлюднило заяву, у якій закликало медіаспільноту “не розпалювати конфлікти” та запевнило, що одіозні ведучі “перейшли на бік України”. “Сьогодні нам потрібна кожна людина, кожен спеціаліст, який працює на єдиному інформаційному державному фронті”, – наголосили у міністерстві.
При цьому журналістів, які працювали на телеканалах з проукраїнською позицією, але критикували владу, – відмовилися залучати до телемарафону. Вже у жовтні Ткаченко заявив, що до екс-журналістів Медведчука “мало запитань”, а “під час війни вони показують абсолютно адекватну, професійну, патріотичну роботу”.
Сором з Державним гербом.
У серпні торік соцмережі вибухнули через флешмоб, запущений МКІП до 31-ї річниці Незалежності України. Українцям запропонували жест-привітання, який мав символізувати тризуб – малий Державний герб України. У цьому жесті вказівний, середній пальці та мізинець прямі, а великий і безіменний – зігнуті. Жестовою мовою так позначають літеру “Н” – першу у слові “Незалежність”. Вітатися таким чином – показуючи ці три пальці – у МКІП запропонували, зокрема, жителям тимчасово окупованих територій. Обличчям флешмобу став сам міністр Ткаченко, який продемонстрував жест, а також відомі українські зірки шоу-бізнесу.
Така незвична інтерпретація національного символу викликала спочатку нерозуміння у багатьох українців, а пізніше – обурення, коли з’ясувалося, що жест може мати сексуальний підтекст. МКІП та креативному агентству Banda Agency, яке брало участь у розробці флешмобу, довелося вибачатися за свою ініціативу. В демократичних країнах світу за такий вчинок міністр чи політик відразу йде у відставку. В Україні за наругу над державними символами передбачена кримінальна відповідальність за статтею 338 Кримінального кодексу України.
Переслідування дослідників Голодомору-геноциду українців.
24 травня 2023 року брюссельське видання “EU Today” опублікувало
редакційну статтю, у якій йдеться про те, що в Україні окремі державні чиновники здійснюють тиск на вчених – дослідників Голодомору – геноциду 1932 – 1933 років. Все почалося у вересні 2021-го, коли на Міжнародному форумі “Масові штучні голоди: пам’ятаємо, вшановуємо” українські науковці представили висновки низки комплексних судових експертиз, якими було встановлено, комуністичний тоталітарний режим у 1932 – 1933 рр. знищив 10,5 млн українців, з них 4 млн дітей.
Саме після цього форуму і розпочалися нападки та переслідування вчених. Причина протиправних дій Ткаченка та ін. осіб проста та зрозуміла – не дати розкрити злочини тоталітаризму. Тобто вони вирішили, що українцям не потрібно знати свою правдиву історію.
Зокрема, голова Українського інституту національної пам’яті (діяльність якого координується МКІП) Антон Дробович заявив, що оприлюднені дані є “сфальшованими” та пообіцяв “не залишити каменя на камені” від репутації вчених, які взяли участь у проведені експертних досліджень. В даному випадку Дробович маніпулює історичними фактами та підтримує російські наративи.
Нагадаємо, що 25 січня 2006 р. Парламентська асамблея Ради Європи прийняла Резолюцію (1481), в якій закликала: « …дати нову оцінку історії комунізму та своєму власному минулому, чітко відмежуватись від злочинів тоталітарних комуністичних режимів та однозначно їх засудити».
Крім того, 15 грудня 2022 року Європарламент прийняв Резолюцію, в якій висловив жаль з приводу того, що 90-ті роковини Голодомору відбуваються в час коли росія продовжує загарбницьку війну проти України, порушуючи суверенітет і територіальну цілісність, прагне ліквідувати Україну як національну державу та знищити ідентичність і культуру народу. Також Європарламент закликав до
всебічної, історичної та правової оцінки радянського режиму. В даному випадку виникає питання до Ткаченка та Дробовича, чому очільники відомств не виконують вказані Резолюції і
переслідують українських вчених.
Організатором Міжнародного форуму була і Генеральний директор Національного музею Голодомору-геноциду Олеся Стасюк. Саме за її заявою, у жовтні 2019 р. СБ України розпочато кримінальне провадження щодо виконавців злочину геноциду українців, проведено низку складних судових експертиз та встановлено чисельність жертв. Нарешті, на 32 році незалежності українській громаді та світовому товариству стало відомо не лише про чисельність жертв, а й про злочинні механізми, які використовував режим (а не «радянська влада») під час масових вбивств, використовуючи голод, як зброю. Вчену, її колег та судових експертів почали цькувати, зокрема, намагалися завадити О. Стасюк захистити першу в Україні докторську дисертацію з теми Голодомору-геноциду. І це під час 90 роковин вшанування пам’яті українців, яких масово винищили лише за те, що вони були українцями.
24 червня 2022 року міністр Ткаченко, грубо порушуючи вимоги Конституції України та трудове законодавство, видав наказ про звільнення дослідниці з посади голови Національного музею, коли та перебувала у декретній відпустці. Стасюк оскаржила це рішення в суді і в квітні 2023 р. Коломийський міський суд Івано-Франківської області визнав незаконним та скасував наказ про звільнення.
Під час судових слухань представники Мінкульту прямо заявляли, що міністр звільнив О. Стасюк через “неугодну” цифру у 10,5 млн жертв Голодомору. 14 червня рішення першої інстанції підтвердив Івано-Франківський апеляційний суд. Ткаченко цинічно не виконав рішення суду та в черговий раз порушив вимоги ст. ст. 1, 3, 8 та 19 Конституції України, 27 червня видав наказ про поновлення Стасюк на посаді та наказ про звільнення з посади, причому заднім числом, – з 5 вересня 2022 року, кричущий факт беззаконня.
Наразі О. Стасюк готує заяву до НАБУ – щодо невиконання рішення суду та переслідування за наукову діяльність з особистих мотивів. Раніше вже була подана заява про те, що міністр Ткаченко та його заступниця Катерина Чуєва, з метою протиправного звільнення О. Стасюк, внесли в офіційні документи неправдиві відомості. Чекаємо реакції наших правоохоронців.
1 липня з листом до голови Мінкульту звернувся відомий правник, перший президент Світового конгресу українців Аскольд Лозинський, який назвав дії міністра зневагою до українського судочинства.
Така діяльність Ткаченка під час російсько-української війни – це прояв зневаги з боку урядовця до Конституції України та Законів України, українських національних символів, культури, спадщини та історії, що є загрозою для національної безпеки України.
Олена МИХАЙЛОВСЬКА
