«У довгій історії Львова найславетніші її сторінки пов’язані з моментами, коли місто випромінювало свої впливи на максимально великі території та слугувало символом змін на краще для максимальної кількості людей через служіння та переконання. Так було, зокрема, у 1989—1991 роках, коли Львів стояв на чолі боротьби проти комунізму та за незалежність. І навпаки: Львів моментально маргіналізується і занепадає, коли він не веде за собою, а протиставляє себе іншим – чи то з вибору самих львів’ян, чи то з примусу центральної влади», — зауважують у своєму зверненні члени вільного зiбрання львiв’ян — Унівської групи, серед них Ярослав Грицак, Ярослав Рущишин, Євген Глiбовицький, Мирослав Маринович, Олександр Фільц.