22 випускники Одеської юридичної академії, президентом якої є Сергій Ківалов, потрапили до міської інфекційної лікарні з попереднім діагнозом гастроентероколіт — після того, як відсвяткували випускний у ресторані «Золотий берег».

Миколаївський райсуд позавчора виправдав колишнього заступника мера Одеси Вахтанга Убірію, звинуваченого у хуліганстві, однак визнав винним у перешкоджанні журналістській діяльності, амністувавши його при цьому. Цю справу Феміда розглядала більше року.

Тема дніпропетровського «мажора» Дмитра Рудя, який у жовтні 2010 року на своєму джипі смертельно травмував трьох жінок, ще довго буде предметом посиленої уваги з боку громадськості.

Вирішити питання про надання російській мові офіційного статусу можна лише на всенародному референдумі, заявив днями депутат від Партії регіонів Юрій Болдирєв. Про те, що ця позиція є не приватною думкою українофоба, а всерйоз продумується в партійному офісі, свідчить і джерело розповсюдження такої ідеї — прес–служба ПР.

Офіційну столичну фан–зону чемпіонату Євро–2012, загальною площею 51 тисяча квадратних метрів (від вулиці Інститутської до Бессарабки), уже огороджують та готують до відкриття, запланованого на 8 червня.

Синдром «кочубеївщини», «кочубейства» з’явився вже після Богдана Хмельницького, який у 1654 році уклав iз Московією невигідну угоду, котра відтак відкрила шлюзи не лише зросійщенню. За словами Юрія Шевельова, Переяслав політично і військово «став початком поразки тому, що різні українські кола втягали Москву в Україну, намагаючись використати її проти своїх внутрішніх ворогів».

Буття отця Івана Теремка поділяється на два різко контрастні періоди: до і після 1січня 2001–го. Трагедія сталася перед його 35–річчям. Після доби блукань засніженими безлюдними полями він ступив на поріг смерті. Лікарі врятували життя, але змушені були ампутувати ноги.

Київський художник Олексій Попандопуло заробляє на життя портретами перехожих. Щодня він ходить на майдан Незалежності, де за невеликий гонорар у п’ятдесят гривень малює кожного бажаючого. Утім клієнтів у художника не багато, тож він живе доволі скромно, навіть бідно.

Про легенду харківської філології Юрія Володимировича Шевельова я почув іще студентом–першокурсником 1977 року, коли його ім’я в Україні було суворо заборонене. Федір Пилипович Медведєв, який читав нам «вступ до спеціальності», одного разу на лекції сказав: «В академіка Булаховського було троє видатних учнів: перший — Іван Костьович Білодід, другий я...» Професор на мить замовк, якось дивно посміхнувся і, дивлячись у вікно, додав: «Та ще один...» Отой загадковий «ще один» і був Шевельов.