Ось півроку вже пролетіло,
Мов крізь сито — жменя піску.

Ця хвиля, мов цунамі, підплива,
Весь центр столиці страйком роздира.

Скрізь тепер панують серіали,
І сьогодні хто б нам розказав,

Смішні новини — навіть найсумніші.
(Готуймось запасати круп й консерв!) —

Вже знають і Немирів, і Нетішин:
Постав в столиці офіс простих рішень!

Не всі пройшли жорстку конкуренцію
Й потрапили врешті на пресконференцію.

Вже рік, як у народу є слуга.
Народу сильно він допомага.

А вже весна, а вже красна вдягла дерева в шати,
І серце рветься із грудей, немов на волю птах.

Що було в нас на цьому тижні?
Чом раптово ми стали забудьками?

На початку все ж таки справді було слово, і це слово було «Бу-Ба-Бу». Цьогоріч, 17 квітня, виповнюється вже 35 років із того дня, коли у Львові перед оперним двоє молодих поетів (за незримої присутності третього) зустрілися і вимовили вголос це химерне скорочення трьох слів: «бурлеск — балаган — буф