За столи недавно ще сідали ми, а сьогодні навкруги зирни: Так, в легкім похміллі, і в локдауні нами вже прожито пів зими.

Дієслово «бачити» фігурує вже у самій назві збірки оповідань молодого одеського письменника Валерія Пузіка — «Я бачив його живим, мертвим і знову живим».

Отак непомітно скінчилось літо,
Хоч дивне, та тепле і солодкаве...

Ненько, вкотре тобі я повторюю —
Ніби ж добре я знаю історію.

У цю благодатну пору,
Як літо прощається з нами,

Це не камінь в чужий город.
Нам важливі сусіди наші.

У сусідній державі — вибори.
Конкуренти вагомі вже вибули.

Тільки не це! Тільки не це!
Наше містечко вже не райцентр!

Головні герої двох книжок, про які хочеться поміркувати, — молоді люди, українці, щоправда, хронологічно розділені — наш сучасник і юний поліський новобранець з-понад восьми десятиліть. Тож ці книжки різняться між собою, як і описувана в них доба.

Люди, ви ж за те голосували
Рік тому в щасливім забутті,