Михайло Галицький: «Українські табори в Бельгії розростаються»
Знайомтеся — Михайло Галицький з Бельгії. Українець, який вперше ступив на землю батьків у 1992 році, аби зустрітися з ріднею. >>
Я вже років зо три не дивлюся телевізор. Як на мене, цей інформаційний простір давно не задовольняє потреби глядачів. Інтернет за швидкістю викладу та оновлення обійшов навіть радіо. Ти просто натискаєш кнопку браузера — і весь світ перед тобою. Обговорення всіляких тем і новин, яке раніше відбувалося на кухні, переміщувалося то в чати, то на форуми, але закріпилося у певному форматі в «Живому журналі».
Не так я багато прожила, щоб, зітхнувши, сказати: «А я ще пам’ятаю перший пост в СНД!». Не знаю я й перших юзерів, що тісною комуною 40—50 чоловік спілкувалися як у реальному житті, так і в онлайні. Тоді це була така собі маленька модель соціальної комуни, яка жила за своїми законами. За кілька років після появи вона настільки розрослася, що спілкування офлайн втратило сенс, а деякі юзери навіть перестали цікавитися реальним життям. Бо там, за юзерпикою, ти можеш сховати все, створивши будьякий образ. Хочеш — шахідку (!), що веде щоденник, очікуючи, коли її забере Аллах. Можеш уявити себе мудрим фокстер’єром Міккі, про якого написав дитячу книгу Саша Чорний. А можеш бути самим собою і лагодити свій затишок у мережі.
Ми давно вже не збиралися з друзями, але знаємо, що відбувається з кожним із нас, так само полемізуємо та дискутуємо, попиваючи чай/каву, але кожен біля свого комп’ютера. Так швидше, зручніше. Я відписалася (це означає, що живу), друзі прокоментували (значить, їм не все одно)...
Зараз для мене ЖЖ — це не тільки та, тепла спогадами, кухня, а дещо значно більше: і музичний магазин, і книжковий ярмарок, й інформаційний вихор та дружні обійми.
Це життя. Не можу сказати, що я залежна від блогів, скоріше, навпаки, я більше схильна читати записи друзів і лишати їм свої думки. Мій блог оновлюється рідко. Інколи навіть здається, що тут ніхто й ніколи вже не напише. Але проходить деякий час, і з’являється замітка.
Люблю цей неповторний світ із його легендами, історіями та традиціями. «Ще з тих часів, як один ЖЖкористувач написав пост невідомою мовою, який, на диво, зрозуміли всі: кожен, хто зайде до журналу, починає читати пост за постом і не може зупинитися. Журнал нескінечнний...»
Знайомтеся — Михайло Галицький з Бельгії. Українець, який вперше ступив на землю батьків у 1992 році, аби зустрітися з ріднею. >>
Їй нещодавно виповнилось 28. Вона має звання капітана служби цивільного захисту та обіймає керівну посаду в суто чоловічому підрозділі Головного управління ДСНС у Полтавській області. >>
Доводиться часто чути від наших споконвічних ворогів — москалів, а також від свого рідного дрімучо — дикого обивателя, що українці — зрадники, що їм не можна довіряти, що «де два козаки — там три гетьмани», що українці обирають не тих гетьманів та президентів і т.д. >>
Подати документи через електронний кабінет вступника можна до 18:00 1 серпня. >>
Чиновники з досвідом тепер не часто з’являються в інформаційному просторі, але саме їхня думка і набута мудрість могли б допомогти суспільству розібратися і з сьогоднішніми проблемами. >>
Із Росії в Україну 16 липня повернули тіла ще 501 загиблого. Росіяни стверджують, що це тіла українських військових. >>