Так виглядало примусове приведення Маркіяна Іващишина на співбесіду в податкову працівником міліції (праворуч). (Фото УНІАН.)
«УМ» уже писала про фактичний передноворічний арешт (вигляд якого має «примусовий привід на допит») львівськими податківцями директора мистецького об'єднання «Дзига», одного із співзасновників «Львівської газети» Маркіяна Іващишина. Марек — постать у Львові знакова: у 1989—1991 роках — один із засновників організованого студентського руху, лідер студентського голодування 1990 року в Києві, нині — власник культурно-мистецького центру «Дзига», підприємець і меценат, продюсер та імпресаріо. З огляду на незалежну позицію та видавання опозиційної газети він просто не міг не потрапити під «роздачу» Медведчука-молодшого, донедавна керівника львівських «митарів». Останнім часом «наїзди» на Іващишина та його колегу по бізнесу Ярослава Рущишина набули радикальних форм, тож 12 січня — ще до того, як закрили їхнє кафе «Лялька», — Іващишин і Рущишин подали скаргу на відкриття кримінальної справи проти них, проти звинувачення на свою адресу у несплаті податків на 385 тис. грн. Про це Маркіян Іващишин повідомив нашому кореспонденту в інтерв'ю.
— Сам конфлікт бере початок ще з весни минулого року, коли ми відчули на собі політичний і психологічний тиск, — каже Іващишин. — Почали перевіряти нашу газету, а відтак у ВАТ «Тротолла» Рущишина також проводилися позапланові перевірки. Що цікаво, раніше «Тротоллу», яка працює на імпорт і претендує на повернення ПДВ, перевіряли відповідно до законодавства щомісяця, і не було жодних претензій. А після зародження конфлікту між податковою і «Львівською газетою» «Тротоллі» нарахували штрафні санкції на 3 млн. грн. Причому податкова знайшла «кримінал» у тому, що «Тротолла» рекламувалася в акціях «Дзиги», яка впродовж двох років провела понад 300 різноманітних мистецьких заходів. Зауважу, «Тротолла» — це дітище «Дзиги», і цілком логічним та легітимним виглядає реклама цієї фірми з пошиття одягу під час акцій мистецького об'єднання. Але й тут податківці почали нав'язувати звинувачення у нереєстрації торгової марки, яка рекламувалася. На цій підставі й відкрили кримінальну справу. Зараз же податкова призупиняє розгляд податкових претензій, відтягує справу, відкликає суддів. Бо ж розуміє програшність своїх обвинувачень. Натомість законодавство дозволяє податковій міліції вести паралельно кримінальну справу. Хоча факт несплати податків і не доведено.
— То в чому вас звинувачують як керівника мистецького об'єднання «Дзига»?
— У тому, що я за попередньою змовою із Рущишиним допомагав йому не сплачувати податки...
— Заперечуючи таке звинувачення на свою адресу, ви наголошували на його політичному характері. Ви — політик?
— Я не політик у класичному розумінні цього слова. Хоча й цікавлюся політикою. Та й «Львівська газета» як медійний проект є наслідком політичної і насамперед суспільної діяльності. Адже спочатку була «Дзига», далі — «Тротолла», відтак з'явилися всі елементи і підгрунтя для створення медійного засобу, який би впливав на суспільно-політичні процеси в регіоні. Водночас назвати нас із Рущишиним політично заангажованими теж не можна. Так, ми є прихильниками Віктора Ющенка, я, зокрема, — член партії «Реформи і порядок». Однак, думаю, це ще не робить нас політиками.
— Але ж затримали вас із політичних міркувань?
— Так, насамперед через газету, щоб вплинути психологічно на особу, на середовище, в якому ми перебуваємо, зрештою, на спільноту Львова загалом. Бо ж побутовий страх, шантаж чи не найкраще допомагає ініціаторам надуманих інсинуацій реалізовувати свою мету.
— То, може, варто ставати політиком, щоб у такий спосіб отримати своєрідний «політичний дах» і дієву підтримку?
— Знаєте, до безпосередньої політичної діяльності не маю нині особливого бажання. А ось майбутнім Президентом бачу тільки Віктора Ющенка. Ми ж бо всі будемо задіяні у виборчому процесі. Втім і до президента Ющенка теж можу з часом опинитися в опозиції. І це буде нормально. А так званий «політичний дах» — це ж залежність, своєрідне обслуговування певних сил, партій чи блоків. Тоді без цензури в газеті не обійтися. Яка ж це тоді буде газета? «Львівська газета» для нас є пріоритетною у справі відстоювання загальнонаціональних, громадянських, нарешті, людських інтересів.
— Кажуть, що керівник львівських податківців навіть хотів було купити розкручену після року роботи «Львівську газету»?
— Про купівлю-продаж цього бізнесового проекту можна говорити. Але ж Сергій Медведчук, напевно, хотів просто її забрати у засновників. Справді, навіщо ж купувати, якщо можна забрати. Та навіть у гіршому випадку газета —це колектив однодумців, команда працівників, більшість з яких автоматично відійдуть із зміною власника, та ще й у такій формі. І що тоді — буде ще одна «Молода Галичина», яка відверто симпатизує соціал-демократам?..
— А чи звертався Сергій Медведчук до газети, щоб оприлюднити свою точку зору на конфлікт із виданням?
— Наскільки мені відомо, ні. Сергій Медведчук, на мою думку, не є публічним політиком.
— Де ж оптимальний для вас вихід із цього конфлікту?
— Пройти судову процедуру до найвищої юридичної інстанції. Складно буде, бо ми бачимо, якими методами діє податкова. Тому нам потрібно бути якнайбільше публічними, і газета в цьому допоможе.
— Маркіяне, ви як молодіжний лідер початку 90-х років, ваше оточення зараз себе реалізували?
— Поза політикою — так. Але, на жаль, тільки в бізнесі.
— То, може, нинішня молодь знайде шлях у політику?
— Складно однозначно відповісти на це питання. Насамперед тому, що нинішня молодь не має лідера, не має раціональної ідеї, за яку б «ішли на прю», вступали в гарячі дискусії, відстоювали загальнонаціональні позиції, виходили на майдан. Ми теж не є авторитетами для сучасної політичної діяльності нинішньої молоді. Сподіваюся, бодай наступні президентські вибори конкретизують дану ситуацію і дадуть відповіді на ці питання.
— Говорячи про майбутнє, чи не здається вам, що Галичина, переживши австрійську монархію та Річ Посполиту, півстолітню більшовицьку експансію, може втратити нині свою самобутність і розчинитися в «неукраїнській Україні», яку продукує нинішнє керівництво держави?
— Ми маємо подолати ще одне випробування — перехворіти комфортом. Бачите, у себе вдома, за столом, можемо багато говорити про патріотизм, але зробити реальні справи не всім під силу. Втрачається елемент боротьби, бо ніби немає реального ворога чи опонента, який би заперечував українськість. Тому треба пропонувати своє, національне. Скільки б ми не казали, що група «ТаТу» — не українська, але молодь хоче її слухати, бо хоче. Щоб не втрачати самобутність — пропонуймо Вакарчука, «Плач Єремії». Пропонуймо свою добротну газету, приклад створення якої з нуля ми показали. Далі — радіо, телебачення, плекаймо своїх продюсерів, українського Джексона тощо. Тоді завжди будемо Галичиною, яку поважатимуть і в Києві, і в інших регіонах України.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
