Тиждень «зорепаду»

      Початок цього тижня позначився сумним зорепадом: пішли з життя славетні французький актор Мішель Серро та шведський кінорежисер Інгмар Бергман. Позавчора увечері західні інформагенції рознесли чергову сумну вістку: в Римі у віці 94 років помер легендарний італійський кінорежисер, один з кращих творців кіно за всю його історію Мікеланджело Антоніоні.

      Про фільми Антоніоні говорили, що вони оригінальні, інколи навіть занадто, щоб стати масово популярними. «Він винайшов свою власну кіномову — ось що зробило його настільки несхожим на інших. Він нічого ні в кого не позичав — він був винятково оригінальним», — сказав один із директорів фестивалю італійського кіно Річард Моув.

      Мікеланджело Антоніоні народився 1912 року в містечку Феррара. Закінчив економічний факультет Болонського університету, але після здобуття освіти почав писати кінорецензії для місцевої газети. 1939 року переїхав до Риму та працював у фашистському журналі «Кіно», редактором якого був син дуче — Вітторіо Муссоліні. Але через кілька місяців молодого журналіста звільнили, і він вступив на режисерські курси. Перший повнометражний фільм «Хроніка одного кохання» Антоніоні поставив лише 1950 року. Вже в цій стрічці він випрацював свою режисерську манеру, яку багато хто вважав «авторитарною». «Актори — як корови. Їх навіть у ворота потрібно заводити», — зауважив якось режисер, який любив контролювати на знімальному майданчику все до останньої дрібниці.

      Міжнародне визнання прийшло до режиссера завдяки фільму «Пригода» (1960). Впродовж наступного десятиріччя з'явилися його шедеври: «Ніч», «Затемнення» та «Червона пустеля». Як не дивно, ці складні для розуміння фільми демонструвалися на радянських екранах. Антоніоні тоді вважався «прогресивним». Зате його наступні стрічки, які були ще складнішими і в яких звучала заборонена в СРСР рок-музика, на наші екрани вже не потрапили. Йдеться про його шедервр «Фотозбільшення» (1966) з музикою «Роллінг Стоунз» та «Забріскі Пойнт» з музикою «Пінк Флойд». На щастя, на радянські екрани якось прорвався інший його кіношедевр «Фах: репортер» з неперевершеним Джеком Ніколсоном у головній ролі.

      1985 року Антоніоні переніс інсульт, в результаті якого виявився частково паралізованим та втратив мову. 1995 року він зняв свій останній фільм «За хмарами» з допомогою німецького режиссера Віма Вендерса.

      Антоніоні ніколи не давав пояснень до своїх складних для пересічного глядача робіт. «Я не теоретик кіно. Якщо ви запитаєите мене, що таке бути режиссером, то я відповім, що не знаю», — заявляла людина, яка була генієм режисури ХХ століття.

      Фільми режисера обсипались нагородами на європейських кінофестивалях, але не отримали жодного «Оскара», хоча й номінувалися на цю нагороду. Сам Антоніоні 1995 року отримав почесного «Оскара» за внесок в мистецтво кіно. Але статуетку невдовзі викрали з його римської квартири.