...Трагічно загинути, виявляється, може і трамвай. Тобто цілий трамвайний маршрут. Так сталося з 27-м київським трамваєм — точніше, з тим, котрий був приписаний до цієї «цифірі» з 1956 по 1961 рік. Пізніше нещасливий номер відійшов іншому маршруту. А в 1956-му 27-й дзеленчав із Контрактової площі — через промзону — і до суднобудівельного заводу імені Сталіна. Цим маршрутом ходили дерев'яні пульманівські вагони — дивом збережені з старозавітних часів. Адже перші два пульмани прибули до Києва з Нюрнберга ще в 1902 році. Щоправда, цю новинку швидко забракували — вагони погано справлялися з малими поворотами. Вдосконалені пульмани німецькі виробники надсилали до Києва в 1907, 1909 та 1911 роках. Вагони були цікаві тим, що відкривалися вручну — це давало змогу поспішайкам зістрибувати на ходу. Пульмани ходили містом і після Другої світової війни — зокрема й 27-м маршрутом... Але у 1961-му сталася величезна біда — в районі Бабиного Яру прорвало земляну дамбу, і пульпа (змішана з водою глина) зі страшною силою ринула на Куренівку, знищуючи все на своєму шляху. Місто давало собі раду з Куренівською трагедією як могло — важезні самоскиди цілодобово вивозили глиняне місиво, але оскільки їхній шлях збiгався з маршрутом 27-го трамвая, рейки останнього рятівна машинерія попросту увігнала в землю. Пізніше колію вже не відновлювали...
І це тільки одна історія про київський трамвай. А якщо заглибитись у тему, таких повістин назбирається чимало. Киянам є чим пишатись — у нашому місті з'явився другий в Європі електричний трамвай. Перший був представлений у Берліні німецьким інженером Ернстом Вернером фон Сіменсом. У 1879-му винахід Сіменса катав бажаючих на Германській промисловій виставці. Рухалася машина зі швидкістю 6,5 км/год. Що ж до Києва, то електричний трамвай здійснив свій перший вояж у 1892 році — маршрут проходив по Олександрівському (нині — Володимирському) узвозу — з Хрещатика на Поділ. Новий транспорт став настільки популярним, що підкорив собі все місто: через 20 років, у 1912-му, загальна довжина колій становила 172 кілометри (між іншим, протягом ХХ століття трамвайний «приріст» у Києві був не такий уже й великий: у 1984-му колії нараховували 268 км).
А взагалі перші спроби побудувати у Києві кінну «залізницю» датують ще 1869 роком. Та тільки у 1886-му Київська міська управа уклала договір з інженер-генерал-майором Амандом Єгоровичем Струве — останній представляв «Товариство Київської міської залізниці». Під «міською залізницею» на той час розуміли не що інше, як конку. Стан доріг на той час був такий, що рейковий транспорт мав беззастережну перевагу над усіма іншими його видами. Проте й тоді знаходились ретрогради, які вважали, що трамвай заважатиме руху екіпажів, тож інженеру Струве довелося докласти чимало зусиль, щоб добитися осучаснення київського способу пересування.
Зрештою, 30 червня 1891 року відбулася церемонія закладки київського трамвая. Відтак будівництво просувалось досить жваво. Перша трамвайна «нитка» протягнулась від Либіді до Бессарабської площі. А наприкінці липня почалися роботи на Хрещатику — від Європейського готелю трамвай «тягнули» на зустріч рейкам, що вже були прокладені на Бессарабці. Міська влада придбала 70 коней для роботи у дві зміни і затвердила форму для кондукторів: темно-зелений сюртук, синій пояс і кашкет зі срібними галунами. Кучери повинні були вдягати те саме, але без галунів.
Згідно з контрактом, конка мала просуватись на північ — від Європейської площі до Подолу та Куренівки. Друга лінія колій охопила Олександрівську (нині — Контрактову) площу, Костянтинівську, Щекавицьку та Кирилівську вулиці. Два напрямки київського трамваю мали з'єднатись через Олександрійський (Володимирський) узвіз. Але було зрозуміло й те, що настільки крутий ухил коням просто не під силу. Струве зайнявся оформленням дозволу на електрифікацію трамвая, і до 1892 року монтаж рейок і всього необхідного обладнання було завершено. А невдовзі стало зрозуміло, що конка доживає останні дні. Втім ще пару років вона протрималася, зникнувши остаточно у 1895-му. На той час були прокладені нові трамвайні колії по Львівській вулиці, Володимирській, Бібіковському бульвару (нині — бульвару Тараса Шевченка). А станом на 1913 рік у Києві нараховувались 20 постійних трамвайних маршрутів і один літній. Вагони ходили до Лаври і по Печерську, на Звіринець та Сирець, спускались узвозами на Лук'янівку та Куренівку, піднімались угору по Круглоуніверситетській вулиці, їздили по Малій Житомирській... Нині від цієї мережі не залишилось нічого.
У 30-ті роки ХХ сторіччя трамваїв почали позбуватися. В 1934-му сталося перше планове зняття трамвайного маршруту — без рейок залишилися Хрещатик та вулиця Леніна (нині — Богдана Хмельницького). А після війни, у 1946—1949 роках, закрили лінії на бульварі Шевченка, Червоноармійській, Володимирській. У 1962-му влада міста розірвала зв'язок між Печерськом і Подолом, демонтувавши рейки з вулиці Кiрова (нині — Грушевського). На зміну трамваю в місто прийшов тролейбус, а пізніше — автобус. Хоча, поряд із цим, трамвайні колії продовжували активно розбудовувати на лівому березі Дніпра.
У 90-х роках загальний економічний спад не міг не вплинути на трамвайне господарство Києва. В 1996-му влада закрила маршрут до Сінного ринку і частково розібрала колії в районі залізничного вокзалу. Проте продовжила будівництво трамвайних шляхів на Позняках і Троєщині. А в 2004-му трамвай зник із моста Патона — його замінили на тролейбус. Останній вважається економічно більш вигідним, хоч служить менше, ніж вагон трамвая, менше вміщує пасажирів і більше псує довколишню атмосферу. Це давно зрозуміли в Європі, де активно повертаються до «міських залізниць».
...Що буде далі з київським трамваєм — невідомо. Та вважається, що все довкола живе доти, доки залишається у нашій пам'яті. Бо без пам'яті, вдячності і любові ніщо не має значення.
P. S. «Україна молода» з радістю і задоволенням актуалізує увагу читачів на вельми цікавому сегменті інтернету: неполітичному, некомерційному, непопсовому, присвяченому, зокрема, Києву.
ЯК ЦЕ БУЛО
Коли в Києві з'явився трамвай, основною його проблемою в перші дні роботи стала шалена популярність нового транспорту. Приміром, коли відкрили маршрут по Хрещатику, конкою за один лише день скористалися 10 тисяч пасажирів, писав «Киевлянин». Навантаження зростало, і на деяких ділянках шляху доводилося припрягати третього коня. При цьому більшість пасажирів їхала явно не у справах — вони сідали у трамвай тільки для того, щоб просто покататися. «Пасажирський рух уже почавсь. Вагони переповнені публікою, причому багато хто їздить по декілька разів вгору й вниз, цікавлячись цією важливою для Києва новинкою», — відзначала газета. А ще її кореспонденти запримітили, що деякі особи — «переважно з простих класів» — застрибають і зістрибують на ходу. При цьому вони гублять капелюхи і падають на мостову, вбираючись у пилюку. А одна молода дама впала так, що до крові розбила носа. Піднявшись із землі, дама від сорому швидко втекла...
ЯК ЦЕ БУЛО
А ДТП часів перших трамваїв виглядали приблизно так: якось сталося, писала газета «Киевлянин», що ямщик кінної пошти надто сильно розігнався і зіткнувся з конкою. Сам ямщик не постраждав і був переданий до поліції за перевищення швидкості. Але його коні добряче потовкли своїх парнокопитних товаришів, запряжених у конку... Іншого разу якийсь бендюжник (візник, що перевозить вантажі на бендюгах — великому просторому возі) залишив свою нещасну коняку без нагляду, та забрела на колію і потрапила під копита конки, що неслася по «зустрічній»... А було й таке, що взимку конка зустрілася з волами — коні чомусь злякались і понесли, а загальмувати їх не було ані найменшої можливості, адже рейки виявилися вкритими шаром криги. Пасажири, що прямували маршрутом «Шулявка — Троїцька церква», смертельно перелякались. Шалена гонитва тривала доти, доки один кінь не впав і конка не зупинилась. Відтоді міська влада наказала посипати рейки піском...
