Бунт на териконі

21.07.2007
Бунт на териконі

Праця териконщиків важка і невдячна.

      Ці жінки з шахтарського містечка Тернівка, що на Дніпропетровщині, в обласному центрі намагаються стукати в усі двері, прагнучи одного — привернути увагу до того, що коїться у їхньому краї. «Нам втрачати нічого», — аргументують свою рішучість зневірені тернівчанки. Їм і справді втрачати нічого, окрім своїх териконів...

 

Професія, якої... немає

      Назви такої професії ви не знайдете у жодному тлумачному словнику. Проте вона існує вже не один рік. У народі її представників називають  териконщиками. Діяльність цих людей не регламентована жодним документом: вони є стовідсотковими нелегалами. Правда, донедавна териконщиків ніхто не чіпав. Суто з людських міркувань.

      Коріння цього промислу сягає у глибоку давнину — фактично у ті часи, відколи на Донбасі з'явилися шахти. Отож вугілля для населення краю відтоді є, вважай, дармовим. Не така вже й проблема забратися на терикон і серед породи надовбати дещицю «чорного золота». Для власних проблем цього вистачало з головою. Про те, що на цьому можна робити скромний бізнес, люди почали задумуватися не від доброго життя. Якщо раніше роботи на шахтах вистачало, ніхто навіть не міг подумати, щоб повзати по териконах з надією заробити більше, аніж скромну, копійчину.

      Але дожилися й до того, що стали все частіше подивлятися на терикони, як на рятівне коло. Що характерно, це співпадало з інтересами керівництва шахт. Шматки вугілля до породи потрапляють завжди. І ще не придумано такої технології, яка б могла цьому запобігти. Більше того, вугілля у териконах загрожує самим шахтам, оскільки воно має властивість самозайматися. Тож доводилося вдаватися до технологічних заходів — терикони розрівнювали, додавали до породи глину та пісок. А це, як не крути, додаткові витрати для шахти. Тому не заради красного слівця териконщиків називають санітарами. Люди навіть пригадали, як один iз генеральних директорів «Павлоградвугілля» минулих років приїздив до них і дякував за таку корисну роботу.

      Тож підстав для конфлікту інтересів, здавалося б, не було і найменших. Навіть контролюючі органи на такий підзаробіток заплющували очі.

      Проте з часом свою увагу на терикони  звернули і підприємливі ділки, збагнувши, що на цьому можна робити бізнес. Більше того, вугілля з териконів є товаром досить якісним і цінним. Бо, по-перше, його собівартість не йде в жодне порівняння з тим, що видобувається у шахті. А по-друге, перебране людьми, воно не містить породи. Ручна робота — і цим все сказано. Зрештою, спритники запропонували людям взаємовигідну співпрацю — вони купуватимуть видобуте вугілля постійно, а териконщики матимуть хоч і скромний, але стабільний заробіток.

      Отож поступово вималювалася система. Териконщики зрозуміли, що працювати одноосібно не можна. І стали об'єднуватися у бригади зі своїми внутрішніми законами, часом досить жорсткими. Зокрема, териконщики працювати самі на себе вже не могли. Видобуте всіма працюючими вугілля скидалося до спільної купи. Певна річ, і заробіток теж ділився на всіх. Тому ледацюгам, п'яницям та іншим асоціальним елементам тут було робити нічого. Кожен розумів, що іншого шляху прогодувати свої родини у нього немає, отож до роботи ставився якнайвідповідальніше. А непокірних ставили на місце самі люди.

За 4 гривні треба перебрати десять тонн породи

      Кардинально змінилася ситуація з приходом до Західного Донбасу «донецьких». Новоявлені господарі (контрольний пакет акцій холдингу «Павлоградвугілля» нині належить компанії «Сістем кепітел менеджмент», яку пов'язують з ім'ям Ріната Ахметова) обіцяли мешканцям шахтарських міст і селищ ледь не райське життя. Самі люди теж сподівалися, що з приходом серйозного капіталу і їм діставатимуться зовсім не ріжки та ніжки. Окрилені надіями люди у тій же Тернівці добрих 90 відсотків голосів під час виборів віддали за Партію регіонів.

      Та поступово людям довелося опускатися з омріяних небес на землю. «Павлоградвугілля» сколихнула потужна хвиля скорочень — кажуть, тільки за минулий рік працюючих тут поменшало відразу на чотири тисячі. І куди тепер людям подітися у населених пунктах, де все життя зосереджується довкола шахт? Хіба що на терикони...

      «Мій чоловік 14 років відпрацював на шахті, — розповідає мати п'ятьох дітей Вікторія Кузьмінова. — Зараз не пройшов медичну комісію, роботу втратив. Мене на роботу не беруть, бо маю багато дітей, а отже є ризик, що доведеться часто брати лікарняні. Я працюю на териконі шахти «Самарської» вже 12 років, бо дітей треба одягти до школи і взути. Старший син закінчив школу — влаштуватися нікуди не може, на шахти також не беруть... Сказали — влаштуватися можна тільки через знайомство або за гроші».

      І таких прикладів знайдеться вдосталь. Хоча на териконах праця теж нелегка, але й цю роботу дуже цінують. Скажімо, є у цих людей суто професійний термін — виварка. Це одиниця виміру кількості вугілля, що прирівнюється десь до 40 кілограмів. Щоб ту виварку з «чорним золотом» назбирати, треба перелопатити щонайменше десять тонн породи. При цьому одна виварка вугілля коштує всього-навсього 4 (!) гривні. Таку арифметику здоровим глуздом справді збагнути важко. Отож недарма працю териконщиків порівнюють з рабською. Але іншого шляху заробити тут на шматок хліба немає.

«Якщо Ахметов накаже стріляти, я стрілятиму»

      І хто б міг подумати, що цій, з дозволу сказати, ідилії може настати кінець. Відправною точкою бурхливих подій у Західному Донбасі стало 19 червня. До териконщиків, які працювали на шахті «Західнодонбаська», в супроводі співробітників служби охорони холдингової компанії «Павлоградвугілля» приїхав чоловік, який не забажав представлятися. Незнайомець запропонував людям продавати зібране вугілля якомусь підприємцеві по 120 гривень за тонну замість 240, як було донедавна. У разі відмови він пообіцяв привезти сюди інших териконщиків, згодних працювати й за копійки. Спілкувався незнайомець з людьми категорично і безапеляційно.

      «Якщо ви звідси не підете і мені Рінат Ахметов накаже стріляти, я особисто у вас стрілятиму, — передає слова прибульця териконщиця Тетяна М'ясникова. — Уриємо одного — двох, щоб іншим було неповадно». Нам у міськвиконкомі сказали: «У них сила, вони бандити, вони у вас стрілятимуть. А ви — ніхто».

      Вони й справді ніхто. Бо навіть не мають права звернутися до міліції. Проте збентежені люди кинулися шукати правду в усіх можливих інстанціях. Певна річ, і до місцевого осередку Партії регіонів. Живих людей у ньому довелося виловлювати з тиждень, але й ті стали відмахуватися руками й ногами — мовляв, ми нічого не знаємо і знати не хочемо.

      Найбільше териконщики не можуть збагнути одного — чому «донецькі» зі своїм могутнім капіталом не погребували навіть взяти під контроль їхні більш ніж скромні заробітки. Отож інших висловів, як «бандити», люди не вживають.

      Молодики, які нині не пускають людей на терикони, представляються співробітниками охорони холдингу «Павлоградвугілля». Коли у розпалі їхнього протистояння з териконщиками сюди навідалися журналісти, всі вони дружно повдягали темні окуляри. Так само дружно відмовилися від будь-яких коментарів.

Голосу протесту з териконів ніхто не чує

      Вникнувши в суть проблеми, розумієш, що вихід є. Якщо, звісно, міркувати категоріями здорового глузду. Бо ні в кого не викликає сумніву, що праця териконщиків потрібна і корисна. За великим рахунком, вони видобувають те ж вугілля, що і шахтарі під землею. Тільки це вугілля має незрівнянно вищу якість і нижчу собівартість. Тож чому не прийняти териконщиків до штату шахт і не забезпечити їм усі трудові та соціальні права? Адже вони навіть не мають власної профспілки чи якоїсь іншої структури, яка б відстоювала їхні інтереси. Одне слово — нелегали чи, пак, раби.

      Але про такий, справді цивілізований, шлях вирішення проблеми, яка загострилася до краю, поки що ніхто слухати не бажає.

      — Я голосувала за Партію регіонів. І до останнього ми мали надію, що наша партія, Янукович, виведуть нас у люди, що не буде злиднів у країні, що ми не ходитимемо по териконах, не збиратимемо вугілля за копійки, щоб сплатити за газ, щоб купити дітям одяг та взуття... Тепер не знаю, голосувати за «Регіони» чи ні. Чи є в цьому якийсь сенс?

      — Я за Януковича не голосував, — підключається до розмови Віктор Місюра, териконщик з 4-річним стажем, який має чотирьох дітей і шістьох онуків. — Я його знаю, бо я з Донецької області. Я про цю людину взагалі нічого не хочу казати. За «Регіони» не голосуйте! Не треба, це не ті люди!

      Десь у такому дусі висловлюються мало не всі териконщики, що переводять ситуацію, справді виїденого яйця не варту, у площину політичну. Принаймні на тлі недавньої ейфорії у бік Партії регіонів подібних настроїв, діаметрально протилежних, так гучно не лунало. Але поки що голосу протесту з териконів, вважай, ніхто чути не бажає. Чи надовго?