Сім'я як поле бою

13.01.2004

      Жінка, зарубана сокирою; чоловік, проштрикнутий ножицями; бабця, розчленована на шматки; семирічна дівчинка, згвалтована дорослим... Усі ці жахливі випадки не сприймалися б настільки моторошно, якби виконавцями злочинів були «банальні» представники кримінального світу. Але за ними — чоловік, донька, внук, вітчим... Нібито близькі люди, які стають найстрашнішими ворогами.

      Світлана Захарченко, президент Сумського громадського об'єднання «Міський кризовий центр», якій довелося вивчати досвід боротьби з гендерним насильством за кордоном, наводить статистику США: за п'ять років у домашніх війнах гине стільки жінок, скільки загинуло за час війни у В'єтнамі. Чи є така статистика в Україні? На жаль, ніхто нею офіційно не займається. Але про приблизні масштаби жертв гендерних «бойових дій» можна судити хоча б із щоденних міліцейських зведень.

      «Щодоби, — розповідає заступник начальника управління МВСУ в Сумській області Костянтин Безсалов, — трапляється три-чотири випадки сімейного насильства, смертельного чи на межі смерті. Бо при «звичайному» побитті — без тяжких наслідків — до міліції можуть просто не звертатися, до цього теж, на жаль, звикають».

      Справді, останніми роками поле бою в рамках сім'ї стає все ширшим і жорстокішим. Причому жорстокість ця іноді просто вражаюча. Коли ж зрештою починають аналізувати, що стало причиною чергового звірячого вбивства, вона виявляється дивовижно дрібною і не вартою навіть «середньої» словесної сварки. Втім, мабуть, назвати ці вбивства звірячими — завинити перед тваринами, у світі яких будь-яке вбивство раціонально обумовлене необхідністю існування. Чим обумовлені людські жертви?

      Зауважмо, що 80 відсотків сімейних злочинів коять у нетверезому стані. І якщо раніше підгулялий агресор намагався реалізуватися в якійсь забігайлівці (все ж на очах у людей, які таки могли стримати бійку чи викликати ту ж міліцію), то тепер джина запирають у пляшку. На жаль, не одного, а з домашніми, які мають потерпати від насильства сам на сам, «не виносячи сміття з хати».

      Ще одна причина зростання гендерного насильства — несформованість держави, криза. Немало людей втрачають роботу чи заробіток. Значна частина таких — молодь. Де взяти грошi? Багато хто обирає кримінальний шлях, немало людей просто морально зламалося. І цей злам позначається знову-таки в першу чергу на сім'ї.

      Світлана Захарченко та Костянтин Безсалов разом змальовують типовий портрет того, хто чинить насильство в сім'ї. Це переважно люди 25—45 років, безробітні, часто — раніше судимі, зловживають алкоголем. До цього інколи додається і такий чинник, як психічне захворювання. Нездорових у цьому сенсі людей значно більше, ніж заведено вважати. Проблема в тому, що лікування нині винятково добровільне. А хто, скажіть, добровільно визнає себе не зовсім нормальним? До психотерапевтів ми звертатися не звикли, та й не по кишені нам це. Якісь профілактичні заходи? Нереально. Отже, психічно хвора людина живе серед нас, поки не буде визнано, що вона — небезпечна для суспільства. А визнано це може бути тоді, коли станеться безповоротне.

      Сумщина має в характеристиці гендерного насильства ще одну відмінність. Більше смертельних ударів тут завдають жінки. Буває, що жінка виступає в ролі «співпляшечника». Частіше ж, доведені до відчаю чоловіками, вони беруть до рук сковорідку, скалку, ніж — що трапиться під руку, і п'яний деспот опиняється в кращому випадку в лікарні, у гіршому — в морзі.

      На те, що злочин спричинений постійним попереднім збиткуванням, не зважають. Але це ситуації не поліпшує. А жінці просто нікуди подітися. Громадський «Кризовий центр» надає лише консультаційну, просвітницьку допомогу. Зараз, зазначає Світлана Захарченко, вони не можуть навіть вирішити питання з приміщенням для своєї організації: місцева влада не знаходить можливості його надати. Є сподівання, що з січня нового року в обласному центрі з'явиться державний кризовий центр соціально-психологічної допомоги. Вже є приміщення, воно дообладнується за кошти, виділені з бюджету. «Центр матиме стаціонарне відділення, — розповідає директор Сумського обласного центру соціальних служб для молоді Іван Боршош. — Звичайно, потраплятимуть туди не всі бажаючі, а за направленням відповідних служб. Не буде там місця алкогольно чи наркотично залежним. Але зараз важливо вирішити питання з утриманням цього закладу. На рік для його роботи потрібно близько ста двадцяти тисяч гривень. Їх мають виділити чи з міського, чи з обласного бюджету».

      Стаціонар розраховано на 16 чоловік. Перебувати в ньому можна буде протягом близько трьох місяців. Отож зрозуміло: загальної проблеми створюваний заклад не вирішить. Зараз подібний, до речі, є лише в Тернополі. А от у польському Кракові, розповідає Іван Боршош, близько сорока таких центрів. Україна до 2005 року планує відкрити їх поки що в обласних містах. Для тих, хто виживе на той час у великій гендерній війні.

      Але добре, що перші кроки нарешті роблять. Цьому посприяло й прийняття в Україні Закону «Про попередження насильства в сім'ї», активніше діє й громадськість, проводячи такі акції, як недавно завершена цьогорічна «Шістнадцять днів проти гендерного насильства». Хоча нам, певно, потрібно оголосити принаймні десятиліття...

      З останніх повідомлень центру громадських зв'язків обласної міліції. «Сімейна сварка закінчилася трагічно для 57-річної жінки з села Микитівка Ямпільського району: 42-річний співмешканець заподіяв їй важкої травми голови, через що жінка за день померла»...

  • Почесний громадянин Рукомиша

    Надовго запам’ятається жителям села Рукомиш Бучацького району, що на Тернопільщині, храмове свято, яке відбулося минулої неділі. Насамперед тому, що участь у духовних урочинах стародавньої Свято–Онуфріївської церкви брав третій Президент, лідер партії «Наша Україна» Віктор Ющенко. >>

  • Влада мститься малому та середньому бiзнесу

    У рамках програми «Владу — під контроль!» голова політради партії «Наша Україна» Валентин Наливайченко та голова центрального виконкому Сергій Бондарчук наприкінці минулого тижня побували на Волині. У Луцьку вони зустрічалися із підприємцями Завокзального ринку, де кілька років люди відстоювали своє право на працю в судах, бо їх хотіли позбавити права на оренду торгових місць. Лідери «НУ» мали також зустріч із громадськістю міста Горохів. На Горохівщині почалися заходи з відзначення 360–річчя Берестецької битви. У неділю Наливайченко та Бондарчук долучилися до офіційних урочистостей у селі Пляшева Рівненської області в Національному історико–меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви». >>

  • «Прапор перемоги — жовто–блакитний»

    Радянський тоталітаризм намагався знищити українство — перервати в Україні історичний зв’язок між поколіннями, викорінити національну пам’ять, особливості нашої ментальності, культури і мови. А в чомусь ці деструктивні процеси тривають і зараз. Про це заявив голова партії «Наша Україна» Віктор Ющенко, виступаючи у меморіальному комплексі «Дем’янів Лаз». У цьому урочищі неподалік від Івано–Франківська 60 років тому проводились масові розстріли в’язнів із тюрми НКВС, загинуло понад 500 осіб. >>

  • «По совісті служити Україні»

    Суботнього ранку в селi Пустовiйтiвка біля Свято–Троїцької церкви вправляються сонце, висвічуючи в хрестах, та козаки Роменського козацького товариства, готуючись вітати шановних гостей. Організатори свята «Калнишева рада» дещо нервуються: чи зійдуться люди? Та хвилина за хвилиною, і вже з якоїсь машини роздаровують стрічки, прапорці з символікою «Нашої України», під’їздить один, другий автобуси, вишиковуються легкові автівки. Незабаром на майдані людно й гамірно. >>

  • Замок для Наливайченка

    Минулої неділі на Тернопільщині зі святково–робочим візитом перебував голова політради партії «Наша Україна» Валентин Наливайченко. Святковим — бо, по–перше, приїхав якраз на Трійцю, а по–друге, взяв участь в оригінальних урочинах у старовинному замку. Захід був присвячений 10–літтю Державного історико–архітектурного заповідника міста Бережани — його проведенню сам Наливайченко і посприяв. >>

  • ВІДГУКНИСЬ, ЧИТАЧУ!

    Шановна читацька громадо! На нашому редакцiйному календарi невдовзi кругла дата — 20–рiччя. Сподiваємося, що серед вас, друзi «України молодої», є ветерани–передплатники, хто знайомий iз нашою газетою вiд перших її випускiв; є читачi з меншим стажем; а хтось, може, придбав щойно цей номер... >>