Не укладав угод з власною совістю. Ренесансна чистота художника-шістдесятника Георгія Якутовича
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
Дарчий підпис Анни Ахматової на книжці віршів.
Літературний музей Харкова — місце, безперечно, унікальне. Сюди не завозять контейнерами воскові фігури чи інквізиторське приладдя для катувань. Приваблювати відвідувачів працівникам музею не потрібно, бо ж викладання літератури у школах та університетах ще не відмінили, та й самі постаті письменників (минулих і сучасних) лишаються в нашому «восковофігурному» житті значимими й інтригуючими.
Зараз у літмузеї експонується виставка «Автограф». В основі проекту — раритетні експонати з приватної колекції харків'янина Валентина Вишневського. Вісімдесятичотирьохрiчний Валентин Йосипович народився в Одесі і саме тим можна пояснити його талант «бачити історію під ногами». Цікаво, що за фахом колекціонер — фізик-атомник, у його науковому доробку понад 120 праць із радіотехніки, керованого термоядерного синтезу та кріобіології (саме Валентин Вишневський першим установив, як правильно зберігати плазму крові). Окрім фахових досягнень, харків'янин захоплювався ще й підводною археологією, спалеологією, альпінізмом.
Зібрання своїх раритетів (у Харківському літературному музеї їх представлено близько 150, тоді як загалом збірня Вишневського налічує до трьох тисяч) Валентин Йосипович не називає колекцією. Каже, що колекціонування — річ азартна, тому лиш тільки за якийсь експонат довелося віддати половину своєї зарплатні, вирішив призупинитися і звертати увагу на ті речі, які лежать під ногами і не вимагають плати. А почалося все, згадує Вишневський, із монети, знайденої на бабусиному городі. Відтоді пошуки ввійшли у звичку. На виставці у літмузеї — фотографії людей ХІХ століття та сімейні світлини родини Вишневських. Цікаво простежувати, як змінювалося жіноче вбрання (на деяких світлинах жінки у настільки великих капелюшках, що лише дивуєшся, як вони в них ходили!), вирази облич, пози й тло під час фотографування. Справді раритетами є і книжки із збірні Вишневського: «Історія запорізьких козаків» Д. Яворницького (1900), «Чорна рада» П. Куліша (1990), «Історія України-Руси» М. Грушевського (1905 р.), «Історія Слобідської України» Д. Багалія (1918 р.) та інші. З особливим захопленням Валентин Вишневський полював за книжками з автографами. На виставці — підписані Вишневському книжки К. Симонова, І. Еренбурга, М. Шолохова, П. Шелеста, Р. Гамзатова, О. Твардовського, Л. Утьосова, А. Ахматової. Кожен підпис, розповідає Валентин Вишневський, має свою історію. Анні Ахматовій він надіслав поштою книжку з проханням підписати. Як здивувало його те, що велика поетеса таки підписала свою книжку, сама віднесла її на пошту, написала власноруч адресу на конверті ще й уклала в нього невеликого листа. Леоніду Утьосову Вишневський листа написав досить образливого, мовляв, чого варта ваша творчість у часи магнітофонів і Висоцького! На що співак відповів: «Товарищ Вишневский! «Новые времена — новые песни!» Напрасно Вы меня уже хороните. Моя эпоха не ушла. Я шагаю с эпохой и стараюсь «завоевывать магнитофон». Песня должна завоевывать сердца, а не машины».
Також «Автограф» Вишневського вміщує зібрання українських грошей часів Другої світової війни: на радянських паперових банкнотах — вождь, на німецьких — звичайні селяни. Не менш показовим є і протиставлення документів царських і радянських часів: якщо в царській Росії селянам видавали паспорти, то в Країні Рад — довідки. Валентин Вишневський збирає ще й старовинні ікони. «Це виразно українська традиція іконопису, — розповідає працівниця літмузею Ольга Черемська. — На цих іконах — змалілі, самозаглиблені люди». Вміщує цікавезна виставка й археологічні знахідки — козацькі люльки, кресала, точильні ножі. Займався Валентин Вишневський і підводною археологією, навіть із Жаком Івом Кусто був знайомий! Так на виставку потрапили віднайдені на морському дні амфори й античний свічник та спеціальне приладдя підводника.
Восени в Харківському літмузеї відкриється виставка «Харків 1917 року», що охопить і ювілеї двох великих харків'ян — Дмитра Багалія та Гната Хоткевича — і давно потрібну Харкову експозицію, присвячену Григорію Сковороді. Під великим секретом (але не для читачів «УМ») тримають у літмузеї і свою грандіозну ідею — з наступного року в слобідській столиці діятимуть літературні автобусні маршрути. А Харків, повірте, приховує чимало літературних таємниць.
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
У Києві наприкінці травня Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки представив прем’єру вистави «1111. Театр Лесі та Курбаса»» у постановці Андріюса Дарели — сценічного осмислення історії українського мистецького покоління 1920–1930-х років. >>
Уперше почув ім’я критика Ігоря Котика п’ятнадцять років тому – воно опинилося в центрі скандалу, вчиненого «літературними патріотами». >>
У Києві, у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, триває виставка, присвячена 280-й річниці від дня народження іспанського художника Франсіско Гої, яка складається з серії гравюр «Диспаратес» (Los Disparates). >>
У нашій країні дедалі більше уваги приділяють створенню безбар’єрного середовища. >>
Книжка Володимира та Сергія Кампо «Юрій Бадзьо: Філософія антиімперського/антифашистського спротиву України» (Ужгород: Карпати, 2024) фігурувала у тогорічному рейтингу всередині номінаційного списку рубрики «політологія/соціологія/культурологія». >>