Цю «новелу з десяти частин» (саме так жанровано твір переможниці конкурсу «Коронація слова 2002 року») я перечитала тричі (!!!). Так, це не опечатка. І це не мій улюблений Генрік Манн, що до нього повертаюся протягом усього свідомого життя. Це Лариса Денисенко зі своїм прозовим дебютом «Забавки з плоті та крові». Щоправда, обсяг твору далеко не маннівський. Саме останнє й підштовхнуло мене після першого прочитання підсунути книжку старшому синові. Йому вже й не таке можна. Син, на відміну від мене, поведений на фентезі (фе, яка нудота), тому особливо не сподівалася, що він ту «соврємєнку» подужає. Тицьнула йому книжку: «На прочитай, мені дуже твоя думка важлива», — а сама мерщій до кабінету свого священного, себто на кухню. Аж коли чую з хлопчачої кімнати: «Гуп! Гуп!» — і регіт, знову регіт і глухі удари дерева об залізобетонну стінку.

— У дитинстві я мріяла стати полковником Знаменським, який, крім того, лікує тварин та співає, як Софія Ротару. Так чи інак всі мої дитячі мрії здійснилися. Я закінчила юридичний факультет Київського університету ім. Т.Г. Шевченка та Центральний європейський університет. Правда, я не пішла працювати у слідчі органи, як славетний полковник, а стала адвокатом. Але слідчі функції не давали мені спокою, тому — погодилася на почесну пропозицію стати громадянським прокурором, очолити українське відділення міжнародної антикорупційної організації Transparency International. Співаю з самого народження, і кажуть, що дуже непогано. У дитинстві навчилася лікувати тварин, що є дуже корисним надбанням, бо зараз можу надати допомогу як своїм собакам, так і тваринкам своїх друзів. Гарними рисами свого характеру вважаю позитивне сприйняття людей, зацікавленість людьми та життям, почуття гумору. Негативними рисами — деяку незібраність, лінь та цинізм.