Якби літературна творчість ув'язувалася з письменницькими біографіями за прямолінійною логікою, то у творах одного з найвизначніших польських поетів Юліуша Словацького найбільше сторінок було б, мабуть, присвячено Кременцю на Східній Волині, де він народився, Вільнюсу, де навчався в університеті, політичній і духовній столиці Речі Посполитої Варшаві і, зрештою, Парижу, де провів останній період життя. Ці та інші місцевості справді посідають почесне місце в чималому спадку чільного польського романтика.
Скажімо, з перших років для зору майбутнього поета стали звичними гористі ландшафти Кременця на Тернопіллі. Тут 4 вересня 1809 року він народився в сім'ї викладача ліцею і поета Евзебіуша Словацького та його юної дружини Саломеї, уродженої Янушевської. Тоді молодята жили в будинку тестя, де й побачив світ Юліуш. За кілька років для них споруджують нове житло — якраз через дорогу, і подружжя перебирається до нього. З вікон і першої, і другої домівки відкривався чудовий вид на гору Бону з залишками давнього замку, зі співучою річкою Іквою біля підніжжя. Звідси дев'ятирічний Юліуш переїхав до Вільнюса, де батько отримав місце університетського професора, а хлопець вступив до гімназії. Щоліта після закінчення навчального року він приїжджав з Литви в Україну, аби погостювати в діда й баби. До сьогодні родовий будинок Янушевських не зберігся, а в будинку Словацьких, який перейшов у комунальну власність, кілька років тому відкрили музей письменника.
Юліуш щиро любив малу батьківщину, не раз про це писав у листах. Проте географічні пріоритети він трохи несподівано віддає регіону, куди всього лише кілька разів приїжджав у гості до друзів і який теж полюбив не менш гаряче, — Південному Поділлю. Саме тут розгортаються події в низці його ключових творів — поемі «Беньовський», драмах «Ксьондз Марек», «Срібний сон Саломеї» тощо. Тож, назвавши поета «співцем Поділля», Іван Франко дуже точно підмітив його глибинну душевну прив'язаність до краю між Південним Бугом та Дністром, до людей, яких там зустрів.