(Євгена КОЛЕСНИКА.)
З чого для вас починається Новий рік? Ну, без сумніву, з бою курантів! Адже відраховувати новий час, вітати один одного зі святом і, врешті-решт, піднімати келихи з шампанським ми починаємо лише після дванадцяти їхніх ударів. Однак якщо за радянських часів цю почесну місію виконували відомі кремлівські куранти, то нині всі українські канали показують, що доведеться. Кращого, мовляв, нема. Водночас про існування унікальних лаврських курантів, які нічим не поступаються ані кремлівським, ані лондонському Біг-Бену, здається, майже забули. І дарма: цьогоріч київському годиннику «стукнуло» сто років, а відраховує він час усе з тією ж «залізною» точністю, що й століття тому.
Українські куранти, що могли б з'являтися у новорічну ніч на екранах, «живуть» у Великій лаврській дзвіниці. Втім унікальний і точний механізм баштового годинника Лаври українцям майже невідомий. Туристів туди не пускають із міркувань безпеки. «Свого часу до годинника навіть екскурсоводів близько не підпускали», — розповів «УМ» завідувач секцією лаврської дзвіниці Ігор Федоряченко. Авторці ж цих рядків, щоб поглянути на куранти, чекати довелося всього десять хвилин, доки ми з Ігорем Даниловичем подолали круті сходи, що вели догори.
З таким «будильником» не проспиш
На четвертому ярусі (61 метр заввишки) від панорами, що відкривалася з балконів дзвіниці, по спині побігли «мурахи». Вдавати і далі, що тут, нагорі, зовсім не страшно, було би нещиро. Ось тоді чомусь і згадала дурного Голохвастова з його запевняннями, що коли піднятися вище Лаврської дзвіниці, то люди здаються «такі маненькі, яко кріси». Насправді звідти людей узагалі не видно, бо вниз навіть поглянути лячно. А старий годинник у компанії з кількома десятками голубиних сімей «живе» саме тут.
Голос курантів часто плутають зі звуком трьох лаврських дзвонів, що розташовані на третьому ярусі дзвіниці. Останні «співають» лише на вечірню, на обідню служби та церковні свята. Куранти ж чути на всьому Печерську щочверть години та на початку кожної нової. Про останню повідомляє найбільший і найголосистіший дзвін курантів, усього ж їх дев'ять.
За «здоров'ям» курантів уважно стежать годинникар В'ячеслав Продан та його учень Станіслав Свєтлєющий. В'ячеслав Михайлович на своїй справі знається добре — у чоловіка за плечима майже 20-річний досвід роботи і спеціальна освіта. Адже з годинником треба бути особливо обережним — він не тільки старий, а й незвичайний (одні лише гирі до його механізму опускаються в 17-метрову шахту, майже таку саму, як ліфтова). Механізм годинника складається з традиційного, як для механічного годинника, набору — шість шестерен, анкер, пендельфедер, маятник і гиря.
Завести дзигарек зможе не кожен?
Навіть через сто років роботи всі детальки годинника виглядають як нові. Майстри кажуть, що куранти пропрацюють ще стільки ж. Для цього й догляд за годинником відповідний: його регулярно змащують машинним мастилом і раз на п'ять днів заводять. До речі, завести лаврські куранти справа не проста. «Це все одно, що тягти з криниці не одне, а чотири 10-літрових відра води одночасно», — розповідає Ігор Данилович. Ускладнює справу й те, що, аби завести куранти, «тягати водичку» доводиться більше сотні разів.
Особливий догляд за годинником узимку — через підвищену вологість механізм курантів трохи сиріє. Ось тоді годинник і починає «спішити». Для того ж, аби куранти не заспівали раніше, лаврський годинникар постійно відстежує його стан і підкручує детальки. «На Новий рік куранти вдарять рівно опівночі, ні хвилиною пізніше чи раніше», — запевняє Ігор Данилович. Шкода, що ніхто з українців його так і не побачить...
Двопудовий маятник лаврських курантів уперше гойднувся 26 грудня 1903 року. Нині діючий баштовий годинник без циферблата відтоді замінив свого 115-річного «тульського» попередника. Піонером же на Великій лаврській дзвіниці був годинник роботи лаврського «дзигармістра» (годинникаря) Павла Чернявського. Саме цей майстер викував на дзвіницю і хреста, який досі там знаходиться.
Київські куранти зупинялися лише раз: їхній механізм збився від звукової хвилі, що виникла пiсля вибуху, яким було зруйновано Успенський собор у 1941 році. Поремонтували годинник аж після війни, у 1947-му.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
