Хто з нас не любить розглядати старі сімейні фотографії? Оті, де в центрі сидить глава родини, поряд — його дружина, а навколо них примостилася ціла купонька діток? Згодьтесь, у цих групових портретах є щось надзвичайно тепле, те, що вказує на непорушність світобудовних законів людського суспільства. Ще якихось п'ятдесят років тому в Україні вистачало сімей, що повністю відповідали етимології цього слова — сім «Я». Нині ж навіть родини з трьома дітьми вважаються рідкістю, особливо у великих містах. Але, на щастя, не всі представниці прекрасної статі згодні з твердженням відомої української письменниці про те, що народження дітей позбавляє жінку творчої енергії. Хтось, як, скажімо, лікар, співачка, депутат Київради і мати чотирьох дітей Ольга Богомолець, спростовує цю тезу на власному прикладі. А хтось доводить її хибність суто математичними методами — адже «енергія багатьох» завжди більша, ніж «енергія одного». Кореспонденти «УМ» переконалися в цьому, познайомившись із деякими активістками Київської міської асоціації багатодітних родин.
«Ваші діти — ваші проблеми»
Уже 18 років цю організацію очолює небайдужа жінка і мама трьох дітей Наталія Пархоменко. Хоча її обидві доньки й син уже дорослі, свій пост Наталія Василівна не полишає, бо знає, що її досвід потрібен іншим. За словами пані Наталії, сьогодні в Києві нараховується близько восьми тисяч багатодітних сімей (маються на увазі родини, в яких є не менше трьох дітей віком до 18 років; у 1990 році таких родин у столиці було в два рази більше). Діяльність асоціації багатогранна — це і проведення різних заходів для батьків та дітей, і пошук матеріальної допомоги для тих, хто потребує її найбільше, і юридична підтримка, й «вибивання» квартир. З останнім пунктом нині у Києві особливо сутужно.
— Іноді ми бачимо по телевізору, як тій чи іншій сім'ї вручають ключі від квартири. Але це звичайна показуха. Окремої черги для багатодітних родин у місті не існує. І якщо батьки не надто «добивні», то нового житла їм доведеться чекати років сто. Пам'ятаєте, як свого часу ЗМІ радісно інформували, що родини, де народилася двійня чи трійня, вiдразу отримуватимуть нові кваритири? Так от, я таких щасливців не знаю. Натомість у нашій асоціації є сім'ї з двійнями, які досі проживають у гуртожитку, — з сумом констатує пані Наталя.
Але багатодітним київським родинам доводиться зіштовхуватися не лише з матеріальними, а й моральними проблемами. «У суспільства, на жаль, укорінилася думка, що багато дітей у наш час заводять лише п'яниці або люди безвідповідальні, — продовжує Наталя Пархоменко. — Серед багатодітних дійсно є неблагополучні родини, але не треба всіх міряти одним аршином. До нас часто звертаються мами, які народили по шестеро і більше дітей, і діти у них чистенькі, доглянуті. Одяг на них, може, і не наймодніший, але хіба це вже так важливо — якої вартості твої джинси? Держава, на превеликий жаль, сьогодні не заохочує народжувати більше. Наприклад, матеріальна допомога виплачується тільки тим родинам, у яких дохід на одного члена менший за встановлений мінімум. Тобто, коли батьки «крутяться» з усіх сил, працюють на декількох роботах, то надбавки їм не «світять», а тим, хто лежить на дивані і нічого не робить, держава надає допомогу. Хіба це справедливо?».
«Коли нас багато, то є з ким танцювати»
Про упереджене ставлення суспільства до багатодітних сімей каже і Світлана Довга, яка разом із чоловіком Юрієм має трьох дочок та двох синів. «Працюючи в школі психологом, я часто зіштовхуюсь із такою ситуацією, — розповідає пані Світлана. — Коли набирають першокласників, то дехто з учителів дуже дивується: як це так, дитина з багатодітної родини, й потрапила до найсильнішого класу... Мовляв, на що вона здатна? Уявляєте, як дитині навчатися у такої вчительки? Адже своїм ставленням вона мимоволі налаштовуватиме проти неї однокласників».
Сім'я Довгих є прикладом того, що й у багатодітній родині діти можуть отримати все необхідне для гармонійного розвитку. Так, троє старших дітей Світлани та Юрія — 21-річна Ірина, 19-річний Дмитро та 17-річна Олена — навчаються на хореографічному факультеті Національного педагогічного університету імені Драгоманова. Що цікаво, їхня артистична кар'єра свого часу починалася з сімейного танцювального ансамблю «Соняшник», в якому разом з Іриною, Дмитром та Оленою танцювали їхні двоюрідні брати та сестра (рідна сестра Світлани Галина Гусар — також багатодітна мама, в неї четверто дітей). Ансамбль був добре знаний як в Оболонському районі, де мешкають обидві сім'ї, так і за його межами.
Відповідаючи на запитання, чи є в їхній сім'ї якісь особливі методи виховання, Світлана Анатоліївна каже: «Головне правило — нічого не нав'язувати дітям силою. Ми намагалися познайомити малечу з різними видами діяльності — вони танцювали, співали, малювали, допомогали нам по господарству. До речі, у вихованні дітей нам iз сестрою дуже допомагала наша мама. Саме вона була ініціатором створення сімейного танцювального ансамблю. І так вийшло, що четверо з її онуків (крім моїх трьох дітей, ще й сестрин син Максим) обрали танець своєю професією. А інший мій племінник — Тимур, якому зараз 17 років — з дитинства полюбляв куховарити. І коли він вирішив піти навчатися на кухаря-кондитера, його ніхто не став відмовляти... Зараз нам iз чоловіком дуже цікаво спостерігати за наймолодшими — п'ятикласницею Наталкою та першокласником Богданом. Наталочка займається у хореографічній студії при ансамблі імені Вірського, але, хто знає, може, згодом їй сподобається щось інше...».
Світлана розповіла, що і її старші діти, і племінники, дуже рано почали заробляти собі на хліб: «То якось домовилися з медсестрою й пiд час літніх канікул розносили дитяче харчування, то знаходили ще якісь підробітки. А років iз 14—15 почали отримувати гроші за концертну діяльність. І що цікаво, кожен зi своєї зарплатні щось обов'язково купував молодшим, та ще й давав якусь копійчину на сімейні витрати. Ми з чоловіком спочатку навіть сумнівалися — брати чи ні. А потім зрозуміли, що нічого поганого в цьому немає. Адже коли ти заробив копійку сам, то й ставишся до неї зовсім інакше — витрачаєш не на дурниці, а на те, що вважаєш за потрiбне».
З Попелюшок — у принцеси
Про те, що наявність братів та сестер жодним чином не обмежує творчий потенціал дитини, кореспонденти «УМ» переконалися, побувавши на конкурсі «Чарівність Ярославни», в якому брали участь 12-річні киянки iз багатодітних сімей. Захід цей ось уже 14-й рік поспіль організовує міська асоціація багатодітних родин. Учасниці змагалися не лише в умінні танцювати, співати та гарно ходити по сцені, але й відповідали на запитання з історії Києва, демонстрували свої кулінарні таланти та знання світського етикету. На думку організаторів та батьків, участь у конкурсі допомагає дівчаткам iз багатодітних родин підняти власну самооцінку — як сказала одна з мам, «у школі вчителі нерідко відводять нашим донькам роль Попелюшок, а тут вони нарешті можуть відчути себе принцесами». От тільки, за словами Наталії Пархоменко, організовувати подібні заходи з кожним роком стає все складніше. З потенційних спонсорів відгукуються, як правило, лише ті, хто сам виріс у великій родині.
Після конкурсу ми запитали одну з учасниць — Аню Самусь, яка разом зі своєю сестричкою-близнючкою Яною посіла друге місце, — які, на її думку, переваги є у багатодітних родин. «Крім сестри, у мене ще є старший брат, тому мені ніколи не буває сумно. Завжди є з ким погратися — навіть коли на вулиці ну зовсім погана погода. Однокласники, у яких немає ні братів, ні сестер, нам iз Яною трохи заздрять. І я в майбутньому теж хочу мати трьох дітей, а може навіть й чотирьох...», — сказала дiвчинка.
Залишається сподіватися, що до того часу, як Аня стане дорослою, ставлення до багатодітних родин у нашій країні зміниться на краще. Адже сьогодні — на відміну, до речі, від радянських часів — жінкам, які мають звання «мати-героїня» (згідно з законом, воно присвоюється тим, хто народив і виховав не менше п'яти дітей), виявляється, навіть скромні медалі не вручають. Як пояснили одній мамі в районному відділі соціального забезпечення, у держави немає грошей на відзнаки ще й для цієї категорії...
Світлана НАКОНЕЧНА,
Ірина ПРИМАЧИК.
ТIЛЬКИ ЦИФРИ
За даними Держкомстату, у 2006 році в Україні було зареєстровано 354 959 шлюбів і 179 123 розлучень.
Частка дітей, народжених жінками, які перебували у незареєстрованому шлюбі, у 2005 році становила 21,1%. У 1990 році цей показник дорівнював близько 11%.
Сумарний коефіцієнт народжуваності (показник, що характеризує середню кількість народжувань однією жінкою у гіпотетичному поколінні за все її життя при збереженні відповідних рівнів народжувань у кожному віці) у 2005 році становив 1,213 (дитини на одну жінку). У 1990 році цей показник дорівнював 1,884. Для того, щоб кількість населення в країні не знижувалася, цей показник має дорівнювати щонайменше 2,2.
За даними Мінмолодьспорту, в Україні сьогодні є близько 396 тисяч багатодітних родин (сім'ї, де виховується троє і більше дітей віком до 18 років). З них 298,4 тис. сімей мають по троє дітей , 63,9 тис. — по четверо, 33,9 тис. — по п'ятеро. Близько 1700 сімей виховують по десятеро і більше дітей. Найбільше багатодітних родин налічується у Рівненській, Львівській, Закарпатській, Івано-Франківській та Волинській областях.
