Один із корпусів «Байки» у щойно засніженому інтер'єрі.
Карпати чудові за будь-якої погоди, та уявити їх без снігу у грудні, тим паче напередодні Нового року — гнітючішого пейзажу не придумаєш. Однак ще ввечері 22 грудня Косівщину поливав безжальний середньоосінньої температури дощ, і власники дев'ятнадцяти тутешніх туристично-рекреаційних баз та півсотні офіційно зареєстрованих садиб сільського зеленого туризму, набожно склавши руки, просили у Господа снігу. І чи то Він почув їхні молитви, чи так було заплановано небесною канцелярією, але сніг наступного ранку таки пішов. Та ще й який! Густий, лапатий, він за кілька годин, ніби виправдовуючись за затримку, щедро нарядив ялинки, смереки, оселі гуцулів у сліпучо-білі зимові шати. Шар снігу на довколишніх схилах перевищив десять сантиметрів, створивши ідеальні умови для гірськолижників.
Відстань від рівнинного Івано-Франківська до гірського Косова — 100 кілометрів. Однак різниця ландшафтів, клімату, традицій та обрядів така, що ніби потрапляєш в іншу країну. Особливо це помітно в холодні пори останнього десятиліття, упродовж якого характер зим зіпсувався далі нікуди. Тому, під'їжджаючи до бази відпочинку «Байка», розташованої на околиці Косова, над Гуком, ми відразу опинилися в казці — у прямому і переносному значеннях цього слова. Про чудовий зимовий пейзаж ми вже згадували, а назва бази — «Байка» — перекладається з польської як «казка». Комфортабельний відпочинковий заклад, збудований на Гуцульщині і зданий в експлуатацію менше чотирьох місяців тому, нарекли так «несерйозно» і дещо іронічно як для українського вуха, неспроста. Виявляється, на цьому місці ще до Другої світової війни приймав відпочиваючих престижний однойменний пансіонат. Приміщення не збереглося, а назву пригадали.
Від колишньої «Байки» залишилася тільки згадка. Сучасна її тезка, вдало поєднавши елементи колоритної гуцульської архітектури з майже досконалим єврокомфортом, голосно заявила про себе на регіональному ринку відпочинкових послуг. Та так, що її з-поміж тутешніх двох десятків туристично-рекреаційних закладів обрала для 70-денного проживання чисельна група китайських кінематографістів, яку очолював знаний у світі оскароносний режисер Джанг Імов, нагороджений найпрестижнішою кінопремією за історичний фільм «Герой». Знімати його продовження, а саме «Герой-2», китайські митці приїхали у Карпати. Чому добиралися сюди аж за тридев'ять земель?
«Мене це також здивувало, — каже власник «Байки» Василь Шкондеюк. — З'ясувалося, що наші гори китайцям знадобилися не для того, аби документально точно передати місце дії героїв картини про часи давніх імператорів (сюди вони не доходили), а суто з фінансових міркувань. Як пояснив мені пан Джанг Імов, у них на батьківщині в горах немає таких під'їзних шляхів, як у Карпатах, і проживання та харчування у нас обходиться дешевше. Вони підрахували, що приїхати сюди для зйомок значно вигідніше, ніж робити це на китайській або іншій території. Зняли відсотків сімдесят необхідного кіноматеріалу, а решту доопрацьовуватимуть удома. Мене запросили в Китай на прем'єру, заплановану на травень наступного року».
Схоже, почин Джанга Імова підтримають австрійці, котрі весною 2004-го також збираються на 150 днів поселитися над Гуком, аби знімати кіно в Карпатах.
Китайці стали першими відвідувачами «Байки». Її відкрили 5-го вересня, а другого дня закордонні кіношники вже обживали номери. І гості, й господарі залишилися задоволені одні одними. Першим сподобалася «фактура» українських Карпат, комфортні умови проживання і вишкіл тутешнього персоналу. Працівники бази відзначають традиційну ввічливість і культурність китайців — після двох з половиною місяців їх перебування у новеньких номерах на стінах і меблях не видряпали жодного напису зразка «Тут був Ван чи Ден», чим частенько бавляться вітчизняні туристи.
Сподобалася азійцям й незвична для них гуцульська кухня, зокрема бануш із бринзою та бануш із грибами. Хоча у щоденному харчуванні вони віддавали перевагу (вочевидь, також із фінансових міркувань) китайським стравам. Їх на подвір'ї, під спеціально обладнаним навісом, варили-смажили привезені з Піднебесної кулінари. Власне, м'ясо та інші продукти купували на косівському ринку, а китайської неповторності стравам надавали лише прихоплені з собою приправи, яких допитливі гуцули нарахували щось понад три десятки.
Місцеві кухарі при бажанні і наявності відповідних приправ могли б , як стверджує виконавчий директор бази Володимир Дубей, і самі не гірше приготувати щось із екзотичних східних страв, але їм немає потреби копіювати чужу кухню. Шеф-повар «Байки» Орися Голюк з колегами по кулінарному цеху розробили рецептуру справді оригінальних страв, таких як фаршироване сердечко, «п'яний» кролик, язик у торбі, грибна поляна, запечена у фользі форель. Спеціально до новорічного столу придумали печену курку «під снігом». Веселитимуть гостей косівський фольклорний гурт «Осіннє золото» та верховинський байкар на псевдо Глумейло, котрий, як казахський акин, на ходу складає «приперчені» коломийки.
Між іншим, потрапити в «Байку», тобто в казку, може навіть українець середньої руки — ціни тут значно нижчі, ніж на базах такого класу. Святкова тригодинна новорічна вечеря на двох обійдеться в 270 гривень. Щоправда, скуштувати її зможе лише той, хто завчасно про це подбав. Вільних місць ні в «Байці», ні в жодному іншому гірському туристично-рекреаційному закладі Прикарпаття немає вже давно. Кажуть, що завбачливі і досвідчені клієнти, аби гарантовано зустріти в Карпатах Новий рік та Різдво Христове, починають бронювати місця ще в квітні.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
