На всі голоси майстер

04.05.2007
На всі голоси майстер

Співак Олесь Семчук: «Найбільше імпонує українська лірика».

      Нетиповий симбіоз медицини і музики, майже в ідеально рівних пропорціях, для 41-річного Олеся Семчука — звичний і дуже комфортний спосіб самовираження. «Вранці просинаюся лікарем, — зізнається він, — а ближче до вечора в мені прокидається співак. Зрештою, обидва ці заняття доповнюють одне одного, бо я спеціалізуюся «на голосі», одягаючи і білий халат, і концертний фрак».

      Хто чує пісні чи арії у його виконанні, ні за що не хоче вірити, що голос співака не шліфували професори консерваторії і що за його плечима — лише дитяча музична школа по класу скрипки в невеликому підгірському селищі Рожнятів на Прикарпатті. Що ж до наукових пошуків отоларинголога-співака, пов'язаних зі спектральним аналізом голосу, можливостями його моделювання та тренування, то про них поки що відомо вузькому колу фахівців. Хоча шеф співаючого лікаря — професор Василь Попович — сподівається, що результати досліджень асистента Семчука можуть сколихнути науковий світ.

 

Ірландцям — на день святого Патріка, Ющенкові — після сходження на Говерлу

      — Пане Олесю, востаннє слухав ваш виступ місяців зо три тому в залі прийомів старої міської ратуші і можу засвідчити, що присутні там банкіри, котрі представляли майже всі регіони України, не жаліли долонь для оплесків. Тоді і я з подивом дізнався, що ви — дипломований лор, а вокалу ніде спеціально не навчалися.

      — Всевишній не обділив мене голосом і слухом, а всього іншого досягав самотужки. У студентські роки опанував гру на гітарі і виступав у складі вокально-інструментального ансамблю «Геліос», співав у інститутському хорі «Червона калина». Перед вибагливою творчою інтелігенцією дебютував у 1994 році, коли вже працював лікарем. Тоді вручали звання заслуженого одному з директорів музичних шкіл і довелося виступати в середовищі діячів культури обласного масштабу. Сприйняли і визнали. Відтоді не схожу зі сцени. Співаю з камерним оркестром «Гармонія нобіле», з хором «Галицькі передзвони» та муніципальним духовим оркестром «Дивертисмент», виконую власні пісні під гітару.

      — Вас визнала не тільки прикарпатська інтелігенція?

      — Гастролював у багатьох країнах Європи, побував за двома океанами, став дипломантом двох міжнародних конкурсів: виконавців-вокалістів у Торонто та молодих оперних співаків у Франції. У моєму репертуарі — чимало пісень англійською, німецькою, французькою мовами. При цьому стараюся не просто використовувати силу свого артикулярного апарату, а передавати енергетику мов інших народів. Якось, перебуваючи в Ірландії, вивчив давню тамтешню пісню, що заворожила своїм звучанням. А на день святого Патріка виконав її в Канаді для англомовної аудиторії. У відповідь почув шалені оплески. Мені сказали, що не можуть повірити, що українець зумів заспівати так проникливо, як правдивий ірландець.

      — Володієте таким широким вокальним діапазоном?

      — Співаю все: від естради — до оперних партій. Найбільше імпонує українська лірика. З класики — арія Хосе з «Кармен» Бізе. Як експеримент виконував пісню Белль з мюзиклу «Собор Паризької Богоматері» у супроводі камерного оркестру. Кажуть, що звучить вишукано і несподівано.

      — А ще кажуть, що ви співали і в карпатській резиденції «Синьогора» для найвищих посадовців держави. Що їм найближче припало до душі? Леонід Данилович, пам'ятаємо, теж міг узяти до рук гітару.

      — За різних обставин довелося співати для всіх трьох президентів України. Та найбільше запам'яталася реакція Віктора Ющенка. Після сходження на Говерлу (тоді нинішній глава держави ще був керівником Нацбанку України) ми влаштували Віктору Андрійовичу прийом у гуцульській хаті. Мені сподобалося, як він сприйняв мій романс «Діадеми». Хтось із його оточення сказав: «Щось ви, пане Олесю, співаєте сумне та сумне, давайте щось веселе». Проте Ющенко був іншої думки. «Чому сумне? — спокійно зауважив він. — Це ж романс, лірика. Мені подобається».

Немає абсолютно схожих голосів, як і відбитків пальців

      — Може, як дипломований фахівець по «вухо-горло-носу» знаєте щось таке, що дозволяє вам налаштовувати голосові зв'язки на якесь особливе звучання?

      — Передусім, я знаю, як поводитися наступного дня після виснажливого концерту чи приватної вечірки, де треба було багато співати. Найкраще — помовчати кілька днів, тобто утриматися від виступів, бо можна наробити собі лиха. Це загальна рекомендація, а в кожному окремому випадку треба знати можливості індивіда . Голос — надто делікатна штука. Коливання людської голосової складки, що обробляються у наших резонаторах — глотці, грудній клітці, ротовій та носовій порожнинах, носових пазухах, у кожного свої. Таким чином формується специфічний, властивий лише цій людині тембр голосу.

      — Невже у світі немає однакових голосів, як немає схожих відбитків пальців?

      — Немає. Ви ж упізнаєте голос рідної людини , якщо почуєте його навіть із-за рогу будинку чи по телефону після тривалої розлуки. Все, що стосується здорового голосу, можна досліджувати заради інтересу і робити чимало відкриттів. Проте в наукових пошуках я залишаюся лікарем. Власне, й ідея розкладати голос на форманти, тобто складові частини, в мене виникла у зв'язку з необхідністю «прив'язати» неприродну хриплість голосу до діагностики конкретної патології. Якщо коротко, то комп'ютерний спектральний аналіз хриплості у вигляді графіка, створеного за певними програмами, дозволить миттєво визначати відхилення від норми: чи це просто фізичне перевантаження, чи гострий ларингит, рак гортані або щось інше. Це суть моєї кандидатської роботи.

      — Чому, віддаючи одну половину себе медицині, а іншу — музиці, саме ви цим займаєтеся, адже пошуки нових медичних технологій — пріоритет науково-дослідних інститутів та спеціалізованих лабораторій?

      — Може, тому, що ніхто не виступає у триєдиній іпостасі — лікаря, співака і програміста. Записати голос на цифрові носії нескладно, як і розкласти його на графіки, але інтерпретувати розмаїття цих «стовпчиків» — це вже проблема. До речі, і в мене ідея цілісно сформувалася лише тоді, коли досконало оволодів комп'ютером та основами програмування. Спершу до мого спектрального аналізу скептично поставилися і в Києві. Мовляв, професори за цю проблему не беруться, а тут якийсь самовпевнений асистент подає голос із провінції. Навіть тему не хотіли затверджувати, поки не заручився підтримкою фахівців авторитетної кафедри програмування Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, які підтвердили, що ця методика — наукова і перспективна. Тоді медичні професори сказали: «Дерзайте! Будете першовідкривачем». Відтоді дерзаю в очікуванні захисту кандидатської дисертації, яка запланована на осінь. Після офіційного визнання у цього методу, на мій погляд, відкриваються величезні можливості і поза «розпізнанням» патології. Скажімо, у тренуванні чи моделюванні голосу.

      — То виходить, ситуація з Вовком, який у відомій казці перекував голос, удруге йдучи до бідних козенят із недобрими намірами, не така вже й фантастика?

      — Абсолютно правильно: голос можна буде тренувати для досягнення найоптимальнішого варіанта. Прибравши на комп'ютері хриплість чи занадто виражену грубуватість, можна буде змоделювати приємніший голос і демонструвати його людині, аби вона усвідомила його і закріпила на рівні нервово-м'язевого апарату.

      — Чи не буде це втручанням у задум Творця, який наділяє нас саме такими, а не іншими фізичними особливостями?

      — Думаю, що навпаки: життя дається людині не в останню чергу, аби вона вдосконалювалася, і ми допомагатимемо їй це робити.

      — Гаразд. А чи не додасть новий метод ще більшої ліні співакам, яких і тепер від «фанери» важко відучити, а ви їм ще й голоси змоделюєте?

      — Ніякої загрози уніфікації голосів немає. Ми ж чуємо голос Лучано Паваротті, а повторити його «вживу» не можна, бо це вже залежить від анатомічних особливостей індивіда — певної довжини і товщини голосових складок, навколишніх структур у гортані, гортано-глотці, що схожі на лійку, в якій формується сила звуку. Методом тренування можна лише удосконалити те, що дано людині при народженні.

Диво — у силі молитви і силі волі

      — У гірському селі Бубнище в 1967 році з Федором Кондратом стався нещасний випадок із тяжкими травмами. Лікарі життя йому врятували, але прирекли на довічну німоту. Однак чоловік (він мені згодом про це сам розповідав) щиросердно молився і просив Господа повернути мову. І якось під час служби Божої у місцевому храмі німий Федір несподівано заспівав і заговорив на слові «Вірую». Як наука пояснить це диво?

      — Очевидно, сила молитви викликала потужну імпульсацію, яка подолала бар'єр, спричинений травмою, і почав скорочуватися голосовий м'яз, тобто повернулася мова. Дуже багато в таких випадках залежить від сили волі і стану психіки. Бувають захворювання, коли людина втрачає мову від якогось стресу, тобто без видимих ознак травм чи порушень артикулярного апарату. Але існують різні методики лікування, які можуть і в таких випадках зарадити біді.

      — Наскільки я розумію, ваш метод, коли він буде довершений, зможе допомогти і під час політичних депресій, приміром, швидше встановлювати істину у скандалах, подібних до плівок Мельниченка? Вітчизняні спецслужби ще не виявляли інтересу до ваших наукових пошуків?

      — Поки що ні, але, як каже мій завідувач кафедри отоларингології Івано-Франківського державного університету Василь Попович, усе може бути. Знання про ідентифікацію голосу, як і про його моделювання, і в нас, і за кордоном не є загальнодоступними. Фахова експертиза голосу в розвинених країнах, між іншим, коштує тисячі доларів.

      — Зрозуміло. Тоді повернемося до музики. Серед медиків часто зустрічаються співаки і музиканти з іменами?

      — У медінституті вчився Володя Івасюк — зірка першої величини. Можу назвати мою колегу Ольгу Богомолець, котра походить із відомої родини медиків. Вона — дерматохірург і депутат Київради, має цікавий голос з оксамитовим відтінком, виконує романси під гітару. Ми познайомилися на передачі УТ-1 під умовною назвою «Лікарі співають». Думаю, що серед людей у білих медичних халатах талантів не бракує. Як, поза сумнівом, і в усіх сферах діяльності, де працюють українці.

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>