Спіймався, котрий ховався

      Вісім років тому в Ніжині на вулиці Прилуцькiй, поблизу залізничної станції, крадій холоднокровно зарізав чоловіка та двох жінок. А щоб жертви більше мучилися, ще й посипав їхні рани сіллю. Довгі роки таємниця цього вбивства залишалася нерозгаданою, та все ж над убивцею почався суд.

      В один із березневих днів 1999 року опівночі на залізничну станцію Ніжин за розкладом прибув пасажирський потяг «Київ—Харків». Із загального вагона вийшов непримітний, скромно одягнений чоловік середніх років. В руках у нього була дорожня сумка. Коли потяг відійшов від станції, чоловік полегшено зітхнув. Адже йому в спину так і не пролунало: «Тримай злодія!». 36-річному Анатолію Г. було з чого радіти, адже тільки у одного з вагонних товаришів по чарці він узяв півтори тисячі доларів та ще й годинник «Ролекс».

      Після вдалої оборудки Анатолію хотілося розслабитися, та й переночувати десь не завадило б. На вокзалі він познайомився з 38-річною Тетяною Рябушкіною — жінкою, як сказав би дехто, з важкою долею, а простіше — напівбомжихою, яка ночувала в залі очікування. Нові знайомі швидко знайшли спільну мову й, накупивши випивки та закуски, поспішили до знайомої Тетяни — Світлани Гамбург, котра жила неподалік вокзалу на вулиці Прилуцькiй.

      Житло 49-річної Світлани, в якому вона мешкала зі своєю семирічною донькою Юлією (ім'я змінено), було добре відоме місцевим любителям заглядати в чарку. Тому всім, хто приходив сюди не з порожніми руками, тут були завжди раді у будь-який час. Коли компанія всілася за стіл, нагодився і колишній чоловік Світлани — 48-річний Валерій, який за три дні до цього «відкинувся» із зони після чергової відсидки. Сидів за різне, починаючи від крадіжок і закінчуючи згвалтуванням. Тож не дивно, що ходив він із традиційним зонівським «сувеніром» — фінкою. Випивка, нехитрий секс із Рябушкіною розслабили злодія. І він припустився фатальної помилки — «засвітив» перед цією публікою гроші. І вже скоро багатому гостю врізали пляшкою по голові і «відходили» вже лежачого ногами. Побитого і п'яного його кинули у сусідню кімнату і зачинили двері. Після цього негостинні господарі продовжили пиячити.

      Анатолій, проспавшись та відлежавшись, лише наступного дня пізно ввечері вийшов із кімнати. Зустріли його непривітно, хоча склянку горілки й налили. «Жертва невдячності» стала вимагати віддати одяг, речі та гроші. Частину одягу гостю віддали, а ось решту (особливо господарі, які ледве ворочали язиками) повертати не поспішали. Побитого злодія це просто розлютило. І він вирішив розібратися з ніжинцями «по понятіях». Як водиться у більшості таких випадків, під руку потрапив ніж — фінка Валерія, яка лежала на столі. Нею гість завдав кілька ударів спочатку Рябушкіній, потім хазяйці квартири, в якої продовжував вимагати віддати «своє кревне», і після неї — Валерію, який вискочив проти нього з порожніми пляшками у руках. Причому вбивця буквально «розписав» свої жертви, тобто більшість ножових ран, яких він їм завдав, були поверховими і, в основному, —  на шиї та спинi. А смерть усіх трьох настала внаслідок проникаючих поранень у груди та живіт. П'яниці померли не одразу. Щоб вони більше мучилися, вбивця посипав їм рани сіллю. До речі, господарі були настільки п'яними, що навряд чи змогли б чинити серйозний опір. Наприклад, у крові Світлани пізніше було зафіксовано смертельну для людини дозу алкоголю.

      Все це відбувалося на очах у семирічної доньки Гамбургів, яка прокинулася від шуму та криків у кімнаті. Дівчинка стала плакати, проте Анатолій її заспокоїв, сказавши, що мама просто п'яна. Цікава деталь. Як потім розповідали слідчі, Анатолій, прийшовши до Світлани, пригостив дівчинку чимось смачним, тоді ж як мати за весь час, поки в будинку тривала п’янка, жодного разу не погодувала дитину. Після кривавої розправи Анатолій знайшов гроші, зняв із пальця ще теплого Валерія свій перстень, трохи відпочив, одягнувся, зібрав речі і пішов на вокзал. Із собою він прихопив ніж, а також порожні пляшки, де могли залишитися відбитки його пальців: їх він викинув в урну, а в туалет — ніж. На вокзалі вбивця дочекався поїзда до Харкова, на якому покинув місто.

      Наступного дня після вбивства вранці до будинку Світлани зайшла її колишня свекруха. Побачивши тіла сина, невістки та її подруги, які лежали посеред кімнати, вона подумала, що ті знову понапивалися до нестями, і пішла. Лише після дзвінка невідомого до чергового райвідділу міліції про те, що в будинку лежать три трупи, на місце пригоди виїхала оперативно-розшукова група. Потрійне, із особливою жорстокістю, вбивство — злочин не рядовий, і розкриттям його займалися найкращі оперативники карного розшуку та співробітники прокуратури.

      «Відпрацьовували різноманітні версії скоєння цього злочину, — розповідає начальник слідчого відділу прокуратури Чернігівської області Дмитро Калита. — Починаючи від банальної побутової п'яної бійки i закінчуючи помстою когось, хто відбував покарання разом із Валерієм. Але, незважаючи на всі зусилля, мотив цього злочину тоді так і не був з'ясований. Ніхто навіть не міг подумати, що це могла бути абсолютно випадкова людина, яка була в Ніжині лише добу. Хоч злочинець зробив усе, щоб не залишити після себе слідів, під час огляду місця пригоди нам вдалося отримати відбиток його пальця. Однак кому він належав, дуже довгий час експертиза не могла з'ясувати».

      Втім цей злочин, який поступово перетворювався на потенційний «глухар», був не з тих, які можна просто забути і відкласти до кращих часів. Співробітники прокуратури та УМВС області з року в рік продовжували займатися цією справою і нарешті отримали результат. Восени минулого року експерти-криміналісти МВС України нарешті дали відповідь, кому ж належать відбитки пальців.

      «Було з'ясовано, що належать вони Анатолію Г., який з кінця 1999 року відбував покарання в одній із колоній Харківської області за вбивство, — розповідає далі Дмитро Калита. — Виявляється, що він через кілька місяців після злочину у Ніжині вбив людину у Харкові, за що був засуджений до 11 років позбавлення волі. Наші співробітники виїхали до цієї колонії, грамотно провели допит підозрюваного, в результаті чого він написав явку з повинною, де зізнався у потрійному вбивстві і розповів про обставини його скоєння».

      Зек із багаторічним стажем зрозумів, що слідчі з Чернігівщини прибули до нього не з порожнiми руками і що у них є вагомі докази його вини. Крім того, вже в Чернігові під час слідства його впізнала донька вбитої Світлани, яка навіть через вісім років пам'ятає про той жахливий вечір. Зараз дівчинка виховується в одному з інтернатів області. Деякі обставини появи Анатолія в Ніжині і до цього часу залишаються загадковими.

      «Як спочатку розповiдав Анатолій нашим співробітникам, він узяв у попутників півтори тисячі доларів США, годинник «Ролекс» та деякі інші речі, — говорить Дмитро Калита. — Однак ми перевірили всю залізничну лінію від Ніжина до Харкова за маршрутом того потяга, і з'ясували, що жодної заяви про цю крадіжку до лінійних відділень міліції не надходило. Тож, можливо, обікрадений попутник, який із такою сумою чомусь їхав у загальному вагоні, не захотів афішувати пропажу. Чому? Невідомо. Хоча все це — просто одна з зеківських байок.»

      Навряд чи Анатолію після всього, що сталося, вигадувати ще щось про себе є резон. Але як би там не було, справу про вбивство на вулиці Прилуцькiй в Ніжині нарешті передано до суду. Днями відбувся її попередній розгляд в Апеляційному суді Чернігівської області. Обвинувачення буде зачитано на початку травня.