«Я не є ні царем, ні диктатором»

      Перший президент Росії Борис Єльцин помер позавчора о 15.45 у Москві в результаті раптової зупинки серця. Йому було 76 років. 25 квітня оголошене в Росії днем загальнонаціональної жалоби. Церемонія прощання відбудеться у храмі Христа Спасителя. Першого президента Росії поховають сьогодні на Новодівичому цвинтарі. (Це перший за останнi 100  рокiв правитель Росiї, якого поховають по-християнськи, тобто вiддадуть землi). Від української влади на похоронах Бориса Єльцина буде присутній Прем'єр Янукович.

      Заслуги цієї людини для Росії, колишніх республік СРСР, Європи та світу важко переоцінити. Головна з них — мирний розпад Радянського Союзу. Завдяки Єльцину вдалося уникнути кривавої трагедії, якою став розпад Югославії. На жаль, більшість росіян до цього часу пам'ятають його передусім як людину, яка несе відповідальність... за розпад СРСР, несправедливу приватизацію, економічні та фінансові кризи, якими супроводжувалися шокові економічні реформи. Лише менша частина росіян усвідомлює, що покращення життя в цьому десятилітті стало наслідком болючих реформ 90-х.

      Єльцин завжди був дуже суперечливою особою. В останні роки існування СРСР здобув популярність завдяки боротьбі з корупцією, що, втім, не завадило на початку  його президентства нечеснiй приватизації, яка більше нагадувала розтягування колишніми апаратниками та криміналітетом найласіших об'єктів iз державної власності.

      «Я не є ні царем, ні диктатором», — переконував він своїх співвітчизників в інтерв'ю газеті «Ізвєстія» в листопаді 1993 року. Але він відіграв в історії своєї країни таку велику роль, на яку не спромігся жоден генсек КПРС (за винятком Сталіна) та більшість царів. Його з вдячністю згадують у тих колишніх країнах соціалістичного табору, з яких він вивів радянські війська та пізніше висловив згоду на їхній вступ до НАТО.

      Єльцин був не стільки демократом за вихованням, як самоучкою з надзвичайно добре розвиненим політичним інстинктом. «Беріть стільки суверенітету, скільки можете підняти», — радив він лідерам російських регіонів. І багато з них сприйняли ці слова буквально. Втім, за правління Єльцина в Росії зміцніла не лише демократія, а й діюча до цього часу олігархічна система. Доки він грав у теніс та заглядав у чарку, сформувалася нова владна олігархічна каста, а народ убожів. Росія пройшла шлях трансформації від однієї системи до іншої не без синців. І це також «заслуга» Єльцина. Отож 1996 року, перед другою президентською кампанією, його підтримували лише три відсотки населення, але він таки виграв вибори. Не без допомоги олігархів, фальшувань та підтримки Заходу, який боявся повернення до влади комуністів.

      Операція на серці та фінансовий крах 1998 року поставили крапку на його політичній кар'єрі. І Єльцин усвідомив це та відважився на те, на що ніколи не відважувалися царі та генсеки: добровільно зрікся влади.

      Останні роки Борис Миколайович Єльцин провів у своїй підмосковній резиденції. Він отримав від Володимира Путіна гарантії недоторканності для себе і своєї родини, тому міг не турбуватися про судові переслідування за фінансові зловживання та використання коштів iз державного бюджету. Ставши пенсіонером, він пройшов шлях від переконаного атеїста до глибоко віруючої людини. Речник Московського патріархату Володимир Вигілянський повідомив учора: «Борис Миколайович мав риси справжнього християнина — просив пробачення за всі свої провини». Люди йому вибачили. Вибачить і той, що над людьми.