Досить бути полігоном для досліджень!

20.04.2007
Досить бути полігоном для досліджень!

Ігор Грамоткін (праворуч) запевняє депутатів Томенка i Стасів, що аварійний четвертий енергоблок під надiйним контролем. (Фото автора.)

      Україна хоче самостійно приймати стратегічні рішення щодо виведення Чорнобильської АЕС з експлуатації. Це позиція керівництва ДСП «ЧАЕС», яку під час нещодавнього візиту до зони відчуження підтримали віце-спікер ВР Микола Томенко, керівники профільних міністерств, комітетів ВР та органів влади постраждалих областей — Київської, Житомирської, Чернігівської. На ЧАЕС запевняють, що Чорнобильська зона більше не буде полігоном для небезпечних досліджень західних фахівців. На окремих об'єктах уже розпочали процедуру зміни підрядників і запевняють, що окремі роботи  можуть вчасно i якісно виконати українські фахівці.

      Колектив ЧАЕС хоче розірвати порочне коло, коли Захід дає гроші на ліквідацію наслiдкiв аварiї і переважно сам же їх освоює, перебравши на себе керівні повноваження. Тоді як українським фахівцям лишаються ледь не «копійчані» роботи, європейські — не лише досхочу експериментують на постраждалій території, а й непогано заробляють через небезпечні умови праці — тож і не поспішають виконувати зобов'язання. Це Україну аж ніяк не влаштовує. За змінами на ЧАЕС спостерігала й «Україна молода».

 

Онуки подякують через 100 років

      КП «Дитятки» позаду, ми в зоні відчуження розглядаємо за вікном «бусика» трагічні пейзажі покинутих сіл із хатами, що позаростали молодим лісом. Чорнобиль, навпаки, якщо можна так сказати, виглядав дещо оптимістичніше — на балконах багатоповерхівок можна було побачити свіжовипрану білизну. Як згодом пояснила «УМ» одна з працівниць атомної, люди приїжджають сюди працювати зі Славутича та Чернігова за двома графіками: 4 на 3 та 5 на 2. Тобто перша цифра означає робочі, а друга — вихідні дні. «Щодня додому не їздимо, залишаємося в чорнобильських квартирах на час робочих днів, тож білизну треба попрати! А як ви думали?» — посміхаючись, каже жінка.

      Мертву Прип'ять відвідати не вдалося, лише ЧАЕС, що розташована на околиці покинутого міста атомщиків. Перший об'єкт — недобудоване сховище відпрацьованого ядерного палива (СВЯП-2). Нині відпрацьоване паливо ЧАЕС зберігають у сховищі мокрого типу, термін зберігання якого обмежений — 30 років. Збудоване ще до аварії, воно вже на 95% заповнене. Тож потреба в новому сховищі велика, терміни піджимають. Бетонні конструкції довгобуду яскраво свідчать про експерименти європейців на чорнобильському грунті. Контракт із французькою компанією «Фарматом» (нині «Арева») було підписано ще у 1999 році, за кошти донорів вони мали здати СВЯП-2 в експлуатацію ще 4 роки тому, а віз i нині там. Французи обіцяли унікальну технологію зберігання, проте ближче до завершення будівництва стало зрозуміло — експеримент провалився.

      Генеральний директор ДСП «ЧАЕС» Ігор Грамоткін каже, що зона більше не буде полігоном для небезпечних дослідів іноземців; уже за кілька днів контракт із французами буде офіційно розірвано. Звісно, процес «розлучення» почався ще раніше, відтак сторони домовилися про компенсацію за провал проекту, але про яку суму йдеться, поки що не говорять. Заступник гендиректора з питань безпеки Олександр Новіков додає, що нове сховище, швидше за все, будуватимуть американці (компанія «Холтек»), у тому числі й за компенсаційні кошти. Передбачається що ЧАЕС отримає місце для зберігання відпрацьованого палива вже у 2010 році, на реалізацію проекту потрібно 52 місяці. Це — за оптимістичними прогнозами, адже контракт із «Холтек» ще не підписано. Але перспективи цікаві: «Холтек» пропонує перевірену у світі технологію, без експериментів. На ЧАЕС сподіваються, що на Асамблеї донорів, яка має відбутися у травні, приймуть рішення продовжити фінансувати цей проект. На відміну від «мокрого» СВЯП-1, це нове сховище сухого типу розраховане аже на 100 років.

      «Будемо сподіватися, що через 100 років наші онуки навчаться це паливо переробляти, — каже Ігор Грамоткін i наголошує, що сховище будують тільки для палива ЧАЕС.  — Повірте, у цьому паливі й після сушки зберігаються досить цінні матеріали, які наші нащадки зможуть дістати й повернути в енергетику».

У запасі 15 безпечних років

      Запорукою безпеки ЧАЕС є не лише вилучення з енергоблоків ядерного палива (йдеться про 21 тисячу одиниць палива), а й звільнення їх від накопичених радіоактивних рідких відходів. Для цього збудовано завод з їхньої переробки, але, знову ж таки, підрядник — консорціум «Белгатом» — виявився нездатним завершити роботу власними силами. Будівельно-монтажні роботи тут виконані на 97 відсотків, уже проводилися стендові дослідження вилучення рідких відходів, але... крапку так i не поставлено. Хоча i політики, i журналісти, побувавши на заводі, переконалися, що він майже готовий до експлуатації. Лишилося зовсім трохи. Але реалізацію проекту іноземцями Асамблея донорів визнала незадовільною, а об'єкт передала ЧАЕС.

      Тепер завершальні роботи хочуть виконати вітчизняні фахівці. ЧАЕС ще у минулому році запропонувала на роль підрядника ВАТ «Енергопромінвест». Українські фахівці зобов'язувалися вже за рік завершити об'єкт, натомість змушені вже сім місяців тупцювати на місці. Причина? Немає фінансування через позицію Голови Асамблеї донорів, якому недостатньо аргументів українців щодо заявленої вартості робіт. Відтак запустити завод уже у цьому році не вдасться. Знову процес виведення Чорнобильської станції з експлуатації відстає від запланованого графіка. Врахуйте ще й те, що, за словами Ігоря Грамоткіна, процеси вивантаження палива та переробки радіоактивних відходів у перспективі займуть приблизно десять років. А взагалі, припинення експлуатації енергоблоків ЧАЕС розраховане на період до 2050 року.

      I ось, нарешті, перед нами четвертий енергоблок! Він хай i скутий саркофагом, але досі вражає й жахає водночас. Його демонтаж теж пригальмовано, відтак розпочати роботи тут зможуть не раніше 2010 року. Демонструючи макет об'єкта «Укриття» високим гостям, гендиректор ЧАЕС нарікав на те, що процедура керування побудована так, що Україна не може впливати на ситуацію у повному обсязі. Управлінські повноваження були передані західним консультантам, це рішення свого часу було ратифіковано Верховною Радою, тож на ЧАЕС фактично були змушені працювати за «лондонським правом». Хоча весь цикл стабілізаційних робіт на об'єкті «Укриття» виконали українські фахівці наприкінці минулого року: будівельники завершили роботи зі стабілізації ненадійних конструкцій саркофага та переставили дах укриття на нову стіну. «Якби ви знали, як молоді станційники пишаються цими стабілізаційними заходами!» — каже міський голова Славутича Володимир Удовиченко.

      Головний месидж, який пролунав від керівництва ЧАЕС: щонайменше 15 років цей об'єкт перебуватиме під контролем вітчизняних спеціалістів — на цей час безпеку повністю гарантовано. Що далі? Керівництво станції шукає надійніших та ефективніших закордонних партнерів, які допоможуть завершити процес убезпечення об'єкта. Ігор Грамоткін каже, що замовник більше не чекатиме на виконання роботи підрядником. Простоїв не буде. Адже наприкінці 2006 року Україна стала повноцінним учасником із правом голосу Асамблеї донорів, зробивши солідний внесок на рахунок ядерної безпеки.

      «Українці довели, що вони можуть у відповідності до українського законодавства та логіки керувати процесом довкола безпеки на Чорнобильській АЕС i всіх об'єктах довкола них, — зазначив Микола Томенко на оглядовому майданчику перед зловісним аварійним енергоблоком. — Бачу, що нинішній менеджмент ЧАЕС здатний приймати самостійні управлінські рішення. Для мене важливо було побачити, що об'єкт «Укриття» перебуває під надійним захистом».

      Спілкування поруч із саркофагом та фото на пам'ять обірвав Олександр Новіков. Увімкнувши датчик, він лише сказав, що «тут трохи зашкалює» i попросив чиновників та пресу залишити небезпечне місце.

Славутич боїться скорочень

      Позаду зона відчуження, на контрольно-дозиметричному пункті «Парашів» нас визнано чистими від радіації, тож після митниць Білорусі та України опиняємось на лівому березі Дніпра i прямуємо до Славутича — міста, яке за кілька місяців святкуватиме власне 20-річчя i яке вразило чистотою вулиць. Містом мрії називали його ті, хто його будував, містом надії вважали його колишні мешканці Прип'яті, які саме у Славутичі знайшли свою нову долю. Тут багато що свідчить про «чорнобильську спеціалізацію» славутчан: це й Центр iз проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів та радіоекології, й Центр професійної підготовки ЧАЕС, у якому, власне, й відбулася нарада з питань виконання законодавства про ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальний захист постраждалих.

      За словами головуючого на нараді Миколи Томенка, тоді як на ЧАЕС відбуваються якісні зміни (у чому переконалася й «УМ»), на державному рівні дехто робить вигляд, що проблеми Чорнобиля не існує. Що й казати, непрофінансована жодна державна програма по об'єктах ЧАЕС, а виділені бюджетні кошти часто освоюються зі значними затримками. На думку Томенка, уряд має прискорити процес підвищення соціальних виплат ліквідаторам аварії на ЧАЕС.

      Віце-спікер вважає, що місцева влада має потурбуватися i про створення нових робочих місць («Скоро люди будуть звільнятися з ЧАЕС i де працюватимуть?»), згодом додав, що принаймні 5 років скорочень можна уникнути. Микола Томенко пропонує за цей час з інших регіонів перевести в зону окремі об'єкти з ядерної безпеки, на яких виникнуть нові робочі місця. I дійсно, за словами окремих ветеранів Чорнобиля, нині на ЧАЕС погана моральна атмосфера — люди бояться скорочення штату, бо працювати, окрім як на станції, ніде. Ігор Грамоткін натомість запевнив «УМ», що поки що про скорочення говорити не варто, адже майданчик ЧАЕС потребує висококваліфікованого персоналу.

      «У цьому році ми розробили програму зі зняття з експлуатації ЧАЕС, розраховану до 2060 року. На цей час планується величезний обсяг складних робіт, окремі з яких будуть виконувати вперше. Тому скорочень ми не плануємо, тим більше що всі 3810 працівників станції — це люди, які вболівають за інтереси власної країни», — каже головний роботодавець Славутича. 

      А от заступник керівника МНС Володимир Холоша вважає, що у питанні подолання наслідків катастрофи Україні варто було б переймати приклад сусідньої Білорусі. На його думку, в Україні займаються лише соціальним захистом, тоді як сусіди-сябри не забувають i про реабілітацію забруднених територій в зоні відчуження, відроджуючи їх для життя. Натомість поїздка в зону відчуження вразила народного депутата від БЮТ Любов Стасів — вона каже, що відтепер ініціюватиме виїзні засідання Комітету ВР iз питань охорони здоров'я у села, найбільш постраждалі від катастрофи, де можна буде провести моніторинг онкохворих i вирішити на місці проблему дитячого харчування.

      Цікаво, що учасники наради ухвалили «пенсійно-компенсаційні» рекомендації не лише Кабміну (який лишається легітимним до створення нової коаліції), а й Верховній Раді, повноваження якої достроково припинені Президентом. Якщо не враховувати дотепні жарти Миколи Томенка (мовляв, Президент не знімав із депутатів недоторканність, тому тих парламентаріїв, які побували нині в Чорнобилі, радіація не візьме), цікавою є позиція «нашоукраїнця» Михайла Поживанова. Адже на нараді йшлося й про проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України (щодо оприлюднення інформації стосовно зон радіоактивного забруднення)», який днями ВР по-пулістськи, бо до роковин 26 квітня, таки ухвалила. На час перебування в Чорнобилі ми не знали, чи піде нелегітимний парламент на такий крок. Пан Поживанов вгадав, що «Мороз таки проголосує проект».

      «Але головне не в тому, чи підпише Президент закон, ухвалений безправно. А в тому, що ми дали завдання ще цьому уряду, плюс зробили непогані напрацювання щодо проблеми для Верховної Ради. Але вже шостого скликання, бо цю роботу розпочне новий склад парламенту. Тоді й «чорнобильський» закон ухвалять, не забаряться», — вважає Михайло Поживанов.

  • «Поверніть нам Україну!»

    ...Поїздка у Крим до друзів лише на перший погляд здавалася мені приємною пригодою, а в реальності подорож перетворилася на постійне нервування, втрачений час та зустріч із людьми, повними розчарування. >>

  • Зцілення за гамбурзьким рахунком

    Збройні сили Німеччини — Бундесвер — мають загалом п’ять госпіталів у різних містах країни. Ми заходимо в той із них, що в Гамбурзі, на Лессерштрасе, 180. Надворі зимно; стоїть густий, як молоко, туман — такого в найбільшому портовому місті ФРН не бачили вже давно. >>

  • Хто рано встає, тому вишиванки — на вибір

    То колись пана було видно по халявах. Нині треба брати вище. На піку популярності — вишиванки. За ними легко ідентифікувати українців, скажімо, в натовпі на Манхеттені, Єлісейських полях чи на ЧС-2014 у Ріо-де-Жанейро. Що вже казати про Україну. >>

  • На півночі, де ялинки ростуть

    Йдеться не про крайню північ, де казкова Герда шукала свого Кая, а про північ Сумщини. Край, утім, не менш красивий, ніж казковий.

    Пам’ятаю, коли ще студенткою–практиканткою вперше приїхала до північних районів області, була вражена дерев’яними будинками, воротами з дерев’яними дашками... >>

  • Хильнемо історії?

    Ще задовго до появи в Тернополі цього незвичайного музейного закладу тут було створено «Самогонну ресторацію» — родинну корпорацію закладів громадського харчування, емблемою якої є долоня із зображеним на ній серцем. Такий символ господарі пояснюють прагненням вкладати у справу своїх рук максимум любові. >>

  • За Київ, до перемоги!

    Осінній недільний ранок для мешканців житлового масиву Троєщина минулого тижня був особливим. Адже на вулицях району можна було побачити німців, що спокійно розгулювати з автоматами в руках та мило посміхалися перехожим. Здавалося, ніби зараз не 2013 рік, а період Великої Вітчизняної і столиця знову окупована гітлерівцями. >>