Спочатку була «Коза». Дід її любив, а потім забив. Цю народну трагедію, яку вчать у школі, кілька років тому поставили студенти Університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. Сумну козячу історію вони показували в селах Західної України. «Коза» там пішла не на шашлики, а «на ура». Бувало, люди казали, що не бачили виставу 50 років, як от у Гавареччині Львівської області... Після двох тижнів просвітницької діяльності мандрівні дяки, які насправді в Києві працювали на студії Lisard Films, повернулися до своїх прямих обов'язків: знімати фільми та вишуковувати грошi на некомерцiйнi проекти. І одного разу, сидячи на кухні, режисер Леонід Кантер спересердя сказав операторові Сергію Лисенкові: «Усе, я більше не можу! Випрошувати три копійки на зйомки? Краще шукатиму щастя в інших країнах. Повіддаю всі свої речі, продам техніку, а ці табуретки, на яких сидимо, рознесу по океанах...»
Це вже зараз, коли табурети зацементували на узбережжі Атлантичного та Індійського океанів, про це змонтували документальні фільми (десятисерійний «Із табуретом до Океану» — 2005 року, та трилогію «Із табуретом через Гімалаї» — 2006 року), а на середину травня запланована мандрівка до Північного Льодовитого (через Бiлорусь, Прибалтику, Росiю, Фiнляндiю i Норвегiю), подорожі без кордонів подобаються багатьом. А на рівні ідеї такий, на перший погляд, утопічний проект природно сприйняв мало хто. Для того щоб узяти в ньому участь, треба було тривалий час: збирати довідки, робити щеплення — для отримання віз; суттєво обмежувати свої витрати, щоб мати за що харчуватися та якось пересуватися протягом поїздок; тренувати тіло, аби стати витривалим, та врешті змогти залишити роботу, коханих, друзів та комфорт, щоб жити в наметах чи де доведеться, розробити маршрут, захворіти, загубити паспорт, мало не потрапити в китайську в'язницю, щоб врешті сказати: так, ми це зробили! Найважливішою умовою існування табуретного руху є свобода, вона ж, на думку ідейного натхненника Леоніда Кантера, і дисципліна. Разом із однодумцями Леонід ставив вуличні вистави на площах та маленьких подвір'ях Європи й Азії, при цьому знайомлячись із місцевим населенням. Про ці мандри та зйомки фiльмiв він розповів «УМ»: