Ризикну припустити, що появу подібного видання саме на терені екс-СРСР слід було очікувати з високою вірогідністю. Географія прихильників легендарного рок-гурту Deep Purple не обходиться без парадоксів, і перший з них полягав у тому, що початкова хвиля популярності британських музикантів піднялась якраз не на батьківщині, а за океаном. Наприкінці 60-х років у Сполучених Штатах їхні пісні потрапили на чільні місця хіт-парадів, вийшли перші диски-гіганти, відбулись успішні гастрольні тури, тоді як громадяни Об'єднаного Королівства лише знизували плечима: «Deep Purple? Не чув...» Та й набагато пізніше, коли авторитет зачинателів хард-рокового стилю уже ні в кого не викликав сумнівів, більшість земляків усе ж віддавали перевагу Led Zeppelin. Натомість пепломанія (з'явилося навіть таке слівце, очевидно, за зразком бітломанії) сягнула піку за кордоном, причому в країнах набагато східніших — Польщі, Японії та Радянському Союзі, від якого Україна успадкувала досить-таки численний загін фанів.

Днями в Національному музеї літератури відбулася презентація нецензурованого перекладу класичного твору з понад 600-літньою історією. Мова про «Декамерон» Джованні Бокаччо: у тому варіанті, в якому прагнув донести його до читача геніальний перекладач Микола Лукаш. Щоправда, як розповів на презентації укладач цього 900-сторінкового тому Леонід Череватенко, себе він називав не перекладачем, а українським письменником («Хіба я гірше пишу, чим Ліна чи Вінграновський і Драч?»).

Один із найпопулярніших телепроектів, «Камеді-клаб», отримав конкурента з царини театру. Звісно, без відвертої «пошлятини» — зрештою, сцена, при всій своїй демократії, ще якось тримається на тлі актуальних тенденцій. Але за рівнем «смішності» вистава «Бритва в киселі», яку днями презентував театр «Ательє16», «Камеді-клабу» може навіть фору дати. Ще б пак, такі автори — Аверченко, Теффі, Бухов, Чорний, Чушков, Агнівцев, — творчість яких надихнула режисера Ігоря Талалаєвського ... згадати про дуже популярний на початку минулого століття спосіб відпочинку, що мав дивакувату назву «ХЛАМ».

З 10 по 13 січня у Нью-Йорку відбувалося найбільше у світі джазове збіговисько — конференція IAJE (Міжнародної Асоціації джазової освіти). В ній взяло участь зо два десятки тисяч музичної молоді, фахівців-музикознавців, а також класиків жанру і таких «зубрів», як Орнетт Коулмен, Джон Скофілд, Ренді Вестон, Рон Картер, Чарлі Хейден, Дейв Лібман. До Штатів вирішив гайнути відомий український музичний критик, редактор iнтернет-видання notamag.сom, у минулому — головний редактор культового журналу «NOTA» В'ячеслав Криштофович-молодший. З-за океану Вячек повернувся в доброму гуморі, хоча й доволі сонний. Напевно, для гостроти відчуттів, коли вже час було повертатись додому, він примудрився запізнитися на літак і на дві доби продовжив своє перебування в Америці. На зустріч із нами він прийшов в обновці а ля Том Вейтс: коричневому вельветовому капелюсі. «Ти тільки не надумайся в ньому на Троєщину заявитися. Тамтешні пацани не зрозуміють», — жартуємо. Крім цього, гардероб музичного критика поповнили кілька футболок із непристойними написами. Та найбільше кайфує його домашня фонотека, збільшившись на цілу торбегу перфектних альбомів. Офіційного запрошення на конференцію В'ячеслав не мав. Так само, як і переважна більшість охочих відвідати форум.